Живе за законами добра

До подій, що сколихнули Україну в 2014 році, волонтерство вважалося чимось дивним, закордонним та незрозумілим. «Як це, допомагати безвигідно комусь, витрачаючи на це свій час і сили?», – проскакувало навіть у моїх думках. Але останні шість років волонтерство стало тим інструментом для українців, що об’єднав націю. З початку війни на сході, коли українська армія була «гола і боса», саме завдяки волонтерам наші хлопці-захисники не замерзли та мали бодай якісь речі першої необхідності. А спалах коронавірусу, можна сказати, об’єднав усіх жителів планети.

Сьогодні я хочу розповісти про жительку нашого міста, багатодітну маму, яка живе з нелегкої праці власних рук, 38-річну Ольгу Гнатишин. Попри важкі трудові будні вона не забуває, що допомога іншим – це важливий пункт її життя. З 2018 року пані Ольга є активною волонтеркою ГО «Наше місто». Вперше у цій ролі спробувала себе на щорічному ярмарку солодощів «Казкового свята чекають малята», кошти з якого ідуть на закупівлю подарунків для діток з малозабезпечених сімей або сиріт.

– У моєму житті був важкий період, коли зовсім чужі люди мені допомагали, а близькі відвернулися… Тоді я вирішила, що буду в рази віддавати свої сили на служіння іншим, – розповідає жінка.

Після цього ярмарку з волонтерством не розлучалася. Зізнається, що ніщо не приносить такого задоволення, як творення добра. Впродовж двох років з іншими активістами відправляли в зону АТО (ООС) нашим землякам-бійцям продукти, речі першої необхідності й одяг. Та коли у 2020 році людство зіткнулося з епідемією коронавірусу, Ольга вирішила допомогти професійно – шити маски, адже вже 20 літ працює за швейною машинкою.

– У своїй невеликій майстерні я створила справжній волонтерський штаб. У фейсбуці написала пост, що чекаю жінок для допомоги у пошитті захисних масок, і навіть не очікувала такої віддачі. Прийшли навіть ті, хто не знав, де ту машинку включати, але робота знайшлася для усіх, – усміхаючись згадує О.Гнатишин.

У березні-квітні пошили близько півтори тисячі масок. У першу чергу роздавали їх працівникам поліції, пенсійного фонду, лікарні, амбулаторій, тобто тим, хто був змушений працювати в умовах карантину. Жінки працювали потужно, маски просто «вискакували» з-під їхніх рук. Пошили стільки, що й до сьогодні готові ділитися з тими, хто дійсно потребує. Ольга вдячна усім, хто долучився до важливої справи, зокрема, Наталії Легчиліній, Ірині Валдаєвій, Галині Литвин, Тетяні Лісковецькій, Еріці Кужелюк, Наталі
Бурячок, Мар’яні Літвін, Галині Холод, Євгенії Фіраж та багатьом іншим.

– З дитинства мама вчила допомагати іншим, жити за Божими законами, ніколи не думати поганого про людину. Хоча життя у нас було нелегке, адже росли ми без батька, та мати ніколи не скаржилася. Можливо, ці прості істини зародили в моїй душі жагу до волонтерства. Я дуже їй за це вдячна, а також за підтримку, яку вона дарує мені і моїм дітям…, – зі сльозами на очах ділиться спогадами пані Ольга.

Нещодавно кравчиня-волонтерка відправила пакунок масок у школу в своє рідне село Перепельники, що на Тернопільщині. Як виявилося в ході розмови, вона швачка в поколінні – дідусь і мама шили взуття, шапки, одяг, та й Ольга вирішила піти їхніми слідами. З 17 років сама почала пробивати свій життєвий шлях, пішовши на роботу на бродівську швейну фабрику.

Ольга має трьох синів – Дмитра, Станіслава і Максима, яких теж долучає до волонтерської діяльності. Для неї щастя – це здорові діти, які досягають своєї мети, і дуже радіє, що старший Дмитро вже визначився з професією військового та старанно прямує до своєї мети.

– Часто я розчаровувалася, коли робила добро просто так, а у відповідь плювали в душу, та я пробачала і не тримаю ні на кого зла. Бог ніколи не залишає мене у складних ситуаціях, завжди посилає людей, які не дають опустити руки. Я не маю діамантів, автомобілів, але це компенсується хорошими друзями, на яких завжди можна покластися, – розмірковує жінка.

На моє запитання про найбажанішу мрію, відповідає, що хоче відкрити власну невеличку майстерню з пошиття і ремонту одягу та мати сили й здоров’я служити іншим.

На завершення нашої розмови, Ольга продемонструвала, як правильно пошити захисну маску, на що у неї пішло рівно півтора хвилини. А мені, як уважному спостерігачу, подарувала цей, тепер такий важливий, аксесуар.

Ліна КАШУБА.