Додому > Культура > Живе пам’ять про крути

Живе пам’ять про крути

У бою під Крутами брав участь і наш земляк
Данило Садовий зі старих Бродів

Спіть, скалічені, порвані, вбиті,
Спіть, окурені димом борні,
Спіть, тугою і смутком повиті,
Хай вам воля присниться у сні.
(Василь Бобинський).

Бій під Крутами 29 січня 1918 року став однією з яскравих сторінок боротьби українського народу за свою волю. Героїчний запал крутівців захистити серце України – Київ був оспіваний не одним майстром слова і відтворений з усією правдивістю на сторінках історії. Стане зрозумілим, що лише армія, справжня, національна армія в силі боронити незалежність держави, а коли її немає, то проти ворога воюють одним: патріотизмом жертовних сміливців. Так сталося в 1918 році, в першу війну з більшовицькою Москвою. 22 січня 1918 року Центральна Рада Четвертим Універсалом проголосила самостійну і суверенну Українську Народну Республіку. Це привело до ускладнення відносин між УНР та більшовицьким урядом Москви. Центральна влада виступила проти більшовицького перевороту в Петербурзі. Коли український уряд доручив командуванню південно-західного і румунського фронтів не виконувати наказів більшовицького головного коменданта Криленка та припинив безконтрольний вивіз хліба з України в Росію, конфлікт з Радою Народних Комісарів набрав гострих форм. Більшовицьке фронтове командування вирішило захопити Київ і вигнати Центральну Раду. 17 грудня 1917 року Центральна Рада отримала ультиматум від Ради Народних Комісарів Петербурга, який позбавляв її права організовувати власну армію. Між двома сторонами йшли переговори, але український уряд не змінив своєї політики. Це привело до війни.

Вже на початку зими 1917 року більшовицький уряд розробив план захоплення України. Керівником московсько-більшовицьких військ проти України став В. Антонов-Овсєєнко. Головні московські сили знаходилися в трикутнику Гомель-Бахмач-Брянськ. Метою більшовиків залишалося захопити Київ, Харків, Полтаву, Катеринослав. Українські частини не на всіх ділянках могли вести рівнозначну оборону. Якщо в районі Козятина-Здолбунова було роззброєно три більшовицькі полки, то на Лівобережжі порозкидані українські частини, оточені з усіх сторін, не могли стримати натиску. 25 грудня 1917 року більшовицька армія розпочала загальний наступ. В складі армії були чотири армійські групи, якими керували Єгоров, Березін, Кудинський та Муравйов. 30-тисячне більшовицьке військо було набране з матросів та московських робітників, мало 60 гармат, 10 панцерних поїздів. Московські війська без великих зусиль займали українські міста, де чужо-національні організації переходили із зброєю на їх бік. Український уряд, не маючи дисциплінованого війська, залишався безборонним. Зі своєї сторони більшовицьке військо, добре озброєне, зодягнене, та під одною командою несло страшну загрозу для України. А українського війська не було, лише малочисельні відділи, які на власну руку вели бої. Багато українських полків, що присягали на вірність Українській Раді, в критичні хвилини порозбігалися, а то й перейшли на сторону ворога. Лише українські охотничі відділи рятували існування української державності.

Вже в кінці грудня 1918 року були зайняті більшовиками Харків, Полтава, Чернігів. 20 січня група Єгорова з’єдналася з групою Муравйова в Костянтинограді. 27 січня більшовицькі війська здобули Бахмач, де сполучилися всі московські гвардійські групи, і розпочали безпосередній наступ на Київ під керівництвом Муравйова.

Страшна небезпека виникла над українською незалежністю. Українське командування стягує на фронт останні частини для оборони Києва. На початку січня в напрямку Полтави подався Гайдамацький Кіш Слобідської України, до якого вступили юнаки 2 Військової школи. Із Гайдамацьким Кошем була друга сотня Січових стрільців сотника Сушка. Гайдамацький Кіш боровся до кінця січня з московською армією, що наступала в районі Полтави. До 25 січня Перша військова школа перебувала у боях з ворогом, що наступав на позиціях Бахмач-Конотоп. Три сотні школи, зневірені, виснажені боями, самовільно покинули фронт.

В Бахмачі залишилася тільки одна сотня з командою школи і два панцерні поїзди. 28 січня, вночі, вислано з Києва на фронт останні відділи, що мали себе пожертвувати в обороні столиці. Були ще юнаки Військової школи та помічний курінь Студентів Січових стрільців під проводом сотника Омельченка. Курінь був сформований з молодих українських студентів та учнів гімназій, зовсім не вишколений і призначений для охоронної служби в Києві. Юнакам було по 17-20 років. Вдосвіта, 29 січня, обидва відділи, що мали разом 500 людей, доїхали до ст. Крути. Там застали частину сотні юнаків школи, які залишилися боронити Бахмач, і маленький відділ Вільного Козацтва. Залізничний вузол Крути був ключем до столиці. Його треба було боронити. По обох боках станції були викопані окопи, там залягли захисники, справа – Військова школа, ліворуч – стрільці Студентського Куреня. Більшовицькі війська почали наступ, обстрілюючи гарматним вогнем лінію окопів. У першій лаві ворожого війська йшли п’яні матроси.

Спершу українські відділи відбили ворожі наступи, але кінчалися боєприпаси, скоростріли по черзі змовкали. Почався багнетний бій жменьки героїв проти 6-тисячного більшовицького війська. Студентський Курінь кинувся ще в останню атаку. Частина Куреня загинула враз зі своїм командиром сотником Омельченком, частину стрільців, які потрапили до неволі, більшовики після диких знущань розстріляли. Пізніше, після звільнення України від більшовиків, віднайдено на крутянському полі останки полеглих Січових стрільців, які було перевезено до Києва 19 березня і перехоронено у братній могилі на Аскольдовому цвинтарі.

У Крутівському бою брав участь і був важко поранений Данило Олексійович Садовий, житель Старих Бродів. Народився він у 1890 році в Бродах. У 1914 році вступив до лав Січових стрільців, був поранений в ногу. Парадокс, але за панської Польщі він отримував високу пенсію по інвалідності, а у радянський час не було і того, ніхто не хотів його брати на роботу. Відійшов у вічність у 1967 році, похований на Старобрідському цвинтарі, зі своїм відходом забрав спогади про цю подію.

На фото: під час віче біля символічної могили борцям за волю України з нагоди вшанування пам’яті героїв Крут, організованого комітетом «Відродження» (фото Євгена Романюка, 1992 рік).

За часів Польщі на подвір’ї церкви св. Юрія у Бродах парафіяни, молодь насипали символічну могилу на честь борців за волю України. До більшовицької окупації тут постійно проходили панахиди та народне віче, вшанування героїв Крут, в яких брав участь хор «Боян». У 1992 році могилу було поновлено і відроджено традицію вшанування студентів, які загинули під Крутами.

Надія ІЩУК-ЧЕРНИШОВА,
культоролог.
(«Голос відродження» № 11 (392) від 2.02.1994 р.).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *