Захищає Україну зброєю і власним серцем

Якщо вірити у долю й те, що кожна людина має в ній своє призначення і професія вибирається не випадково, то, мабуть, не випадково обрав свою професію і герой моєї розповіді – командир ланки вертолітної ескадрильї в/ч А 2595, капітан Валентин Андрійович Мукшинов. Він з дитинства знав, що буде військовим. Адже у родині Мукшинових чоловіки – дідусь Олексій Володимирович, батько Андрій Олексійович – були професійними військовими.

Батько навчав сина бути чесним, справедливим, любити свою державу, народ і бути професіоналом. У 2006 році він відправив сина у Київський військовий ліцей ім. Богуна здобувати середню освіту, привчатися до дисциплінованості, набувати моральних і вольових якостей, що необхідні як у військовій службі, так і для досягнення успіху в життєвій кар’єрі. Далі обставини склалися так, що продовжив навчання Валентин у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово­-фізичною підготовкою. Там ліцеїст познайомився з військовою авіацією і здійснив перші мотиваційні польоти, саме там й вирішив остаточно стати офіцером і льотчиком-винищувачем.

Далі були вступні іспити до Харківського національного університету Повітряних сил ім. Івана Кожедуба. Тут доля Валентина Мукшинова, як кажуть, зробила крутий віраж, і він став навчатися на вертолітника.

– Ні на мить не шкодую, що присвятив своє життя військовій службі і став вертолітником, – говорить капітан Мукшинов. – Армія – це моє. Пишаюся тим, що я з династії військових…

Вчитися юнакові було легко, оскільки пройшов вишкіл у військовому ліцеї. Закінчивши університет у 2012 році, служив один рік у Чугуєві, а у 2013 перевівся у Броди. Тут зустрівся з друзями, з якими разом навчалися у Харкові, і знайшов нових товаришів.

– У нас в бригаді – чудовий колектив, – наголошує Валентин. – Підготовка – на високому рівні, у зв’язку з тим, що йде війна, багато польотів. Зараз у військовій частині багато молоді, яка прагне щось змінювати. Традиції радянської армії відходять у минуле.

Капітан Мукшинов – льотчик першого класу, літає на бойовому гвинтокрилі Мі-8 і називає його своїм товаришем. На моє запитання, що він відчуває, коли сідає у кабіну, відповідає:

– Надійність.

Двічі Валентин виконував обов’язки у миротворчих місіях у Демократичній республіці Конго. Не сподівався, що досвід, отриманий в Африці, стане йому у нагоді і в українському небі. Ще 8-9 березня 2014 року бродівські вертолітники відбули у Миколаїв, а потім – у Дніпро і Краматорськ. Спочатку здійснювали патрульні польоти, перевозили вантажі і людей. Далі стали вивозити поранених. А потім вертолітників почали збивати…

– Війна триває уже сім років, – каже вертолітник. – Я підрахував, що провів в АТО майже два роки. Моїй донечці Вероніці у грудні буде чотири роки і половину свого життя вона мене не бачила. По життю я великий оптиміст, тому однозначно вірю, що Україна переможе і все це завершиться. Хочеться, щоб наші дружини і матері не тривожилися, коли ми виконуємо завдання, щоби матері не втрачали синів, а діти не залишалися сиротами.

Доля військового – більшість часу знаходитися на службі, у відриві від рідних, й тут важливо мати надійний тил. Зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Валентин навчався у Харківському університеті. Але знову його доля розпорядилася так, що там вони не зустрілися. Важливу роль у їхній сім’ї зіграли Броди і вертоліт. До друзів Сергія і Анастасії Галатів та Ігоря і Ксенії Нестерових на свято приїхала подружка Оля з Куп’янська. Молодому вертолітнику сподобалася дівчина, яка дуже швидко поїхала з Бродів. Але раптом, несподіване відрядження до Харкова. Отож, вийшло так, що вертоліт подарував шанс Валентину і Олі знову зустрітися.

– Дружина і донечка – це мій надійний тил, – каже капітан Мукшинов. – Кожну вільну хвилину намагаюся проводити з сім’єю. Багато подорожуємо. Наша Україна дуже гарна. Ми відвідали багато замків – Луцьк, Хотин, Кам’янець-Подільський, Підгірці, Олесько, Золочів й інші. Кожен з них – це шедевр. Враження – незабутні.

Цьогоріч, 29 травня Валентин Андрійович Мукшинов відсвяткував 30-річчя. А влітку він повернувся із зони ООС.

– Нам є що захищати і що берегти, – наголошує капітан Мукшинов. – Війна розділила нашу історію на «до» і «після». За роки війни наша армія змінилася. Але Збройні Сили і в майбутньому повинні відповідати сучасним вимогам. Квітку, щоб вона росла, потрібно поливати. Так і українське військо, щоб воно стало ефективнішим, потрібно краще фінансувати.

Ось такий він – наш сучасник, захисник, який зброєю і власним серцем прикриває від підступної навали всю країну і увесь народ.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.