Її долю пісня рідна колисає…

Цю красиву, з приязним поглядом жінку знаю давно – відколи вона почала працювати у Народному домі м.Броди. Гадаю, що й багатьом брідщанам її не треба представляти, бо культпрацівник Марія Ковалів, яку бачите на фото, володіє тим особливим жіночим і сценічним шармом, що неодмінно викликає серед людей ланцюгову реакцію доброго настрою, усмішок й відчуття свята від зустрічі з цією жінкою.

Від щедрості серпня (народилася ж бо у ту літню пору, коли енергія цвітіння шаленіє з нестримною пристрастю перейняла щедрість душі, від батька-матері – родинні цінності, любов до пісні і людей, яким присвячує свій талант. А він у керівника зразкового аматорського художньо-просвітницького колективу «Забавлянка» та народного аматорського театру «Пошук» Бродівського Народного дому Марії Ковалів дуже різнобічний. І, мабуть, не випадково.

Якось на моє питання, коли зрозуміла, що хоче пов’язати своє життя зі сценою, з культосвітньою діяльністю, Марія, не задумуючись, відповіла, що співала завжди і всюди, відколи себе пам’ятає. У школі, а це була Бродівська середня школа № 1, у колишньому Будинку піонерів відвідувала всі, які тільки там були, гуртки художньої самодіяльності: хорові, вокальні, танцювальні, драматичні, і додому приходила о 6-7 годині вечора. Їй імпонувало, як гарно співав батько, колишній залізничник Петро Павлович Гром’як, який співав у хорі церкви св. Юрія. Гарний голос мала й мати – Анна Степанівна, яка, на жаль, рано, у 40 років, пішла з життя.

І тоді смутнішою стала пісня й доля Марії, як і старшої сестри Тетяни. Але в житті завжди журба і радість разом ходять. Так було і у непростому для дівчини році, коли померла мама. Вона тоді закінчила Дубнівське культосвітнє училище за спеціальністю «хореографія», закохалася.

З чоловіком Борисом, з яким скоро вже й срібне весілля відзначатимуть, познайомилася на весіллі старшої сестри Тетяни. Місяць незабутніх зустрічей, рік захопленого листування і Марія, ставши дружиною молодого офіцера, поїхала з ним до місця призначення у Вірменію. Це був час землетрусу у цій республіці, конфліктів у Нагірному Карабасі. Та пісня й далі її долю колисала. За час чоловікової служби довелося змінити через переїзди 10 квартир, попрацювати у м. Славута, в с. Пониковиця та ін. І ось уже більше 20 років Марія Ковалів працює у рідних Бродах.

Та весь цей час снаги до життя, натхнення до творчості їй додають три її улюблених чоловіки – коханий Борис і синочки – Дмитро та Максим. Цікаво, що старший син Дмитро та чоловік Борис після завершення військової служби вже у четвертому поколінні стали, як і батько Марії, залізничниками.

– А молодша гілка моїх Ковалівих, – жартує Марія, – син Максим і невісточка Оксана, обрали професію правоохоронців, працюють слідчими у Бродах. Недавно подарували нам з чоловіком маленьке чудо – онучку Вікторію.

Бабусина пісня тепер й онуку колисає. І, мабуть, саме ота аура любові, взаєморозуміння, поваги і щирої турботи одне про одного, що панує в цій сім’ї, дає крила і пісні, і творчості Марії Ковалів. А ще, як стверджує героїня моєї оповіді, творча, дружня атмосфера і креативне ставлення до своєї праці, що панує у Бродівському Народному домі, починаючи від його директорки Марії Пишної, дуже професійних колег Оксани Мусій, Наталки Ковальчук та представників творчої молоді, яка додає завзяття. Так, це справді красиві, талановиті жінки, відомі далеко за межами нашого краю.

Марія Ковалів органічно вписалася у творчу сім’ю Народного дому. Вона дійсно має талант чарувати людей. І хто хоч раз слухав її артистичний спів у знаменитій «Криниченці», бачив її оригінальну гру у виставах, чув її сміхотливі гумористичні оповідки – не забуде ніколи. Бо її долю рідна пісня колисає і любов до справи, якій життя присвятила раз і назавжди. А ще – гарно малює, шиє. А в ці дні Марія Ковалів у нових творчих пошуках – разом із своєю «Забавлянкою» готується до першого мистецького ювілею – 10-річчя присвоєння колективу звання «Зразкового».

…Іде по місту Весна і Жінка – одна з тих, які своїм талантом і працею допомагають весніти душею і нам.

Г.ПЕТРУСЬ.