Як насправді сталася катастрофа у Чорнобилі

26 квітня 1986 року сталася радіаційна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Ця трагедія назавжди закарбувалася в історії нашої країни. Інтерес до теми Чорнобильської аварії не пропадає і сьогодні. Про неї знято безліч фільмів, написано сотні статей і книг. Але історію вибуху ядерного реактора багато людей навіть і не знають через замовчування реальних фактів радянською владою. Що ж насправді сталося?

Атомна електростанція розташована на відстані одинадцяти кілометрів від українсько-білоруського кордону, біля річки Прип’ять. Перші об’єкти побудували в 1970-х роках. Будівництво третьої черги так і не закінчилося через катастрофу. Для людей, які займалися створенням енергоблоків, було закладено нове місто, що отримало назву Прип’ять. Його населення становило близько 75 тисяч осіб.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою катастрофою за всю історію атомної енергетики. О 1:24 за київським часом відбулося два сильних вибухи. В результаті четвертий енергоблок був повністю знищений. Виникла масштабна пожежа. Всі співробітники АЕС почали масово покидати територію. Першою жертвою катастрофи став оператор насосів ГЦН (головний циркуляційний насос) Валерій Ходемчук. Рятувальники так і не змогли знайти його тіло під завалами.

У результаті вибуху відбувся викид великої кількості радіоактивних речовин. Уже через кілька хвилин після аварії на пульт пожежної частини надійшов сигнал. На місце виїхали рятувальники. Але через те, що в пожежників із захисних засобів були тільки брезентова роба, каска і рукавички, багато хто з них отримав величезну дозу радіації. Внаслідок цього вже через 20 хвилин у них почали проявлятися серйозні симптоми опромінення.

О 4 годині ранку вдалося обмежити пожежу на даху машинного залу, щоб вона не перекинулася на сусідні будівлі. О 6 годині пожежу на четвертому енергоблоці повністю загасили. У той же момент у госпіталі померла друга жертва аварії – співробітник пуско-налагоджувального підприємства Володимир Шашенок.

З 9 до 12 години рятувальники вели активні роботи, допомагали переправляти постраждалих у лікарні. Близько третьої години дня стало зрозуміло, що 4 блок повністю знищений і в атмосферу потрапляють радіоактивні речовини.

Ввечері уряд приймає рішення евакуювати жителів міста Прип’ять та інших об’єктів, які перебували поблизу місця катастрофи. І тільки опівдні наступного дня ця операція почалася. По радіо оголосили, що «у зв’язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип’яті складається несприятлива радіаційна обстановка». Всього до кінця 1986 року було евакуйовано близько 116 тисяч жителів з 188 населених пунктів, що потрапили в «зону відчуження».

Збої в роботі атомного ректора відбулися з кількох причин. Перш за все, станція не була оснащена повноцінною системою захисту, а рівень автоматичного управління і контролю був занадто низький. У ніч катастрофи дослідники проводили експеримент, з вимірювання інерційного обертання турбогенератора.

У більшості висновків експертиз, проведених після аварії, причиною послужили розрив труб у системі охолодження, викликаний швидким випаровуванням води. Після цього вода або пара почали реагувати з цирконієм у тепловиділяю­чих елементах, що призвело до утворення великої кількості водню і його вибуху.

Офіційна версія радянського уряду свідчила, що в аварії винні працівники. При цьому персонал багато років наполягав на тому, що взагалі про небезпечний режим реактора повідомлений не був. Жодна посадова інструкція і сам регламент реактора РБМК не містили прямої заборони на роботу в такому режимі. Але суд взяв за основу так званий «людський фактор», тому тюремні терміни отримали виключно працівники Чорнобильської атомної електростанції. Жоден з проектувальників до відповідальності не був притягнутий.

У 1991 році провели ще одну експертизу. У висновку було сказано, що система захисту реактора була спроектована невдало і про це розробники мовчали. Пізніше Міжнародне агентство з атомної енергії, яке раніше зробило ідентичний радянському висновок, звинуватило владу СРСР у дезінформації. МАГАТЕ також визнала, що радянська сторона дала міжнародним експертам іншу, помилкову інформацію.

Дані про загиблих під час Чорнобильської катастрофи дуже відрізняються. Найбільше постраждали працівники станції, а також рятувальники. Більшість з них отримали великі дози радіації не сумісні з життям. Після аварії уряд прийняв рішення евакуювати в Москву постраждалих з сильним зараженням. У 134 працівників станції і пожежних з’явилася променева хвороба. При цьому, за офіційними даними, з них у наступні кілька місяців загинуло 28 осіб. Відомо, що людей ховали на Митинському кладовищі в Москві. Кожне тіло герметизували в бетоні, так як воно випромінювало сильний радіаційний фон.

Найбільшої шкоди радіація завдала жителям Прип’яті. 26 квітня, в день катастрофи, чиновники не повідомили громадянам про радіаційну загрозу. Крім того, населення не отримало достатню кількість йоду для захисту свого здоров’я від шкідливого впливу. В результаті трагічних подій рівень радіації перевищив нормальні показники в тисячу разів. Евакуація людей почалася тільки через добу, опівдні 27 квітня. Але багато хто до того часу вже отримав великі дози опромінення. Приблизно 600 тисяч людей, які ліквідовували наслідки катастрофи, отримали серйозні дози опромінення. 350 тисяч жителів прилеглих районів було евакуйовано із зараженої території.

Кількість загиблих постійно служить причиною різних спекуляцій. Реальна кількість жертв досі не відома.