Як 22-річний брідчанин Олег став начальником штабу батальйону

Олег – 22-річний лейтенант, який, незважаючи на зовсім молодий вік, за 2 роки служби у Королівській бригаді зумів пройти шлях від командира взводу до начальника штабу механізованого батальйону. Він є одним із наймолодших начальників штабів у Збройних Силах.

Родом Олег із міста Броди, що на Львівщині. Військовим він хотів бути з дитинства.
– Батьки підтримали мій вибір, – говорить лейтенант.
Ще до війни, у 2013 році він вступив до Львівської сухопутки, а у березні 2017 року, після дострокового випуску, за розподілом потрапив у 24-ку. І відразу на фронт. Бригада тоді перебувала на одному з найгарячіших напрямків на Луганщині – біля околиць Попасної.
– Щоденні артилерійські обстріли. Ями такі, що мене ледве з них було видно. Особливо було невесело, коли сєпари їх «копали». Тоді вперше дізнався, що таке «кріт». Це, коли ти сидиш у бліндажі, а снаряд залітає поруч у землю на півтора метри у глибину і піднімає весь цей ґрунт. Не відразу, а через секунд десять земля починає падати. Важко переносити ці секунди очікування, – розповідає Олег. – А найважче на війні – це втрачати своїх бійців, побратимів. На жаль, цей біль і ця трагедія закарбовуються у пам’яті на все життя, – із сумом говорить армієць.
Про бійців, які на передовій із самого початку війни, він говорить з величезною повагою: «У них багато чого можна навчитися. Люди, які тут із початку війни – найсильніші люди, які можуть до кінця протриматися і служити далі. Тут морально встояти дуже важко, далеко від сім’ї, ризик для життя. Я їх дуже поважаю, бо в них є ідея».
Олег вважає, що його молодий вік не є перепоною для командування не лише старшими за віком солдатами, але й офіцерами.
– Я у кожного свого бійця намагаюся чогось навчитися. Завдяки людяності, взаємоповазі та взаєморозумінню ми знаходимо спільну мову, – говорить лейтенант.
За достатньо короткий проміжок служби Олег отримав близько десятка нагород різного ґатунку, зокрема і державну. Але він дуже скромно розповідає про них. Каже, що набагато приємнішим для нього є бачити радісну посмішку його бійця, який отримує відзнаку.
На запитання про відпочинок посміхається.
– Допоки ми в районі виконання завдань, часу на відпочинок немає та й не повинно бути. Я хочу, щоб усі мої бійці повернулися додому, до своїх сімей живими і здоровими. А для цього потрібно багато працювати, – говорить молодий офіцер. – Мрію, щоб кожен із нас чесно робив свою роботу, і тоді у нас все буде добре!

За матеріалами прес-служби Операції об’єднаних сил.