«Я – власник норкової ферми. Якщо у вас є питання – задавайте»

Звірівництво розвинуте у багатьох країнах світу. Лідерами хутрової галузі є Фінляндія, США, Канада, Польща, Бельгія, Норвегія, Китай, Франція, Іспанія, Італія, Литва, Латвія. На даний час перше місце по розведенню цінних хутрових звірів належить скандинавам. Наприклад, половина всього світового об’єму виробництва норкових шкірок зосереджена у Данії. Ця країна має давні традиції тваринництва. Датський клімат з його прохолодним літом і м’якою зимою – ідеально підходить для вирощування хутрових звірів. Регіон багатий на ресурси для забезпечення найкращого, свіжого, поживного корму. Данія – одна із передових країн, що досліджує і вирощує норок. Уряди інших країн беруть приклад з цієї держави у питаннях вдосконалення законодавства з догляду за тваринами. Данія є також автором наукових досліджень щодо догляду за хутряними тваринами.

Отож, у минулому номері газети «Голос відродження» ми інформували про ознайомлювальну поїздку на норкові ферми у Польщі. Сьогодні продовжуємо розповідь про перебування бродівчан на норкових фермах у Європі. Беручи до уваги суспільний резонанс, викликаний будівництвом ферми з розведення норок у Бродівському районі саме датськими інвесторами, далі наш шлях проліг у Данію, на півострів Ютландія, де ми оглянули дві звіроферми. Взагалі, у південно-західній частині Данії, саме там ми перебували, в радіусі 15-20 км знаходиться близько 180 норкових ферм. Є декілька великих, але здебільшого це невеликі господарства. Пояснюється це історичним розвитком цієї галузі. В Данії вирощувати норки на промисловій основі почали після Другої світової війни. Ці ферми організовувалися як сімейні, де утримувалося 400-500 звірів. Поступово вони розвивалися. Великі ферми – це творіння останнього десятиліття. Оскільки в Данії це досить стара галузь, тому і звіроферми невеликі.

Бродівчани на норковій фермі у Данії

У містечку Варде нас зустріли Пол Бах, генеральний директор Eikon Development та Єнс Андерсен, інженер-будівельник звіроферм, який будуватиме ферми і на Бродівщині.

Власник господарства, яке ми першим відвідали у Данії, Стіг Йоргенсен розповів, що володіє 8 фермами, на яких утримується 35 тисяч маточного поголів’я. Ця ферма збудована три роки тому і розрахована на 8 тисяч самок. Не без гордості він розповідає, що проектував і будував її сам. Але на момент нашого перебування шеди були тут порожніми. Як пояснив Стіг, у попередні роки спостерігалося перевиробництво шкірок, а минулоріч ринок був дуже низьким, у зв’язку з чим знизилася на них ціна. Це стало причиною того, що фермери скоротили поголів’я норок. Особисто у нього поголів’я скоротилося з 35 тисяч до 15 тисяч. Зараз спостерігається тенденція до того, що ринок зростає, тому через два місяці він завезе сюди вагітних самок. Власник особливо наголошує, що зниження маточного поголів’я, це не значить закриття ферми.

Нас цікавило все, тому ми заглядали, як кажуть, у кожну шпаринку. Варто зазначити, що і власники, і інженер-будівельник звіроферм – люди досить приязні й відкриті. Вони відверто відповідали на будь-які наші запитання, навіть дуже несподівані. Єнс детально показав і розказав про системи водопостачання, збору гною, куди діваються стоки. Виявляється, неподалік йде підземна міська каналізація і стоки відведені саме туди. Для видалення гною під клітками змонтовано спеціальні жолоби з автоматичним транспортером із шкребком. Звідти гній через гноє­провід потрапляє у гноє­сховище, що знаходиться за територією ферми на відстані 15 м. Далі його купують фермери для своїх потреб. Тут немає обробки шкірок. Корм поставляється з кормокухні, що обслуговує декілька ферм і знаходиться на відстані 5-7 кілометрів.

Єнс Андерсен розповідає про систему гноєвідведення(зліва), гноєсховище(зправа)

– Ми в Данії маємо відповідальність перед суспільством щодо утримання та догляду за тваринами, – говорить Єнс Андерсен. – Головне завдання господарств із розведення норок полягає у поліпшенні кольору, хутрових якостей, збільшенні розміру звірів, їх плодючості, підвищенні життєздатності нащадків та інших відтворних показників. Чим краще ми за ними доглядаємо – тим краще хутро, а це додаткові доходи. Однозначно, що у всій Данії вирощують норок за найвищим європейським стандартом утримання хутрових тварин «WelFur».

Єнс також наголосив, що і в Україні, датські інвестори будуть суворо дотримуватися вимог європейського законодавства і стандартів щодо ведення звіроферм. Він звернув увагу ще й на те, що під час будівництва ферми на Бродівщині матеріали закуповуватимуть на місцевому ринку і найматимуть місцевих будівельників. Єдине, що машини для ферм, клітки для тварин завозитимуться з польського заводу.

Поцікавилися ми і тим, яка доля працівників у період, коли ферма не працює. Стіг Йоргенсен поінформував, що згідно датського законодавства, працівник має у такому випадку три варіанти – перейти на іншу ферму, взяти відпустку без грошового утримання або звільнитися. Він також сказав, що тут працює немало людей зі Східної Європи, зокрема з Прибалтики і з України. Середня заробітна плата у місяць складає 26 – 27 тис. датських крон, тобто 3 – 3,5 тис. євро. З цієї суми працівники сплачують офіційно до 50% податків. Кожен власник має свої правила – дехто харчує працівників, але не забезпечує житлом, він, зокрема, забезпечує житлом, але не харчує.

Дуже цікавим було наше перебування ще на одній норковій фермі, де власником Бо Ларсен. Він має два господарства у Данії, де утримується 36 тисяч маточного поголів’я, і одне у Польщі на 10 тисяч. Займається звіроводством уже 33 роки. Спочатку він придбав ферму на 15 тисяч самок (саме на ній ми і перебували). Це дозволило йому купити ще одну в Данії і одну в Польщі. Також він має завод зі зняття шкірок. Крім того, що він обробляє тут свої шкірки, до нього привозять їх ще й інші власники. В рік він обробляє 3 млн. норок. Працює тут 250 людей. Коли сезон, а це з 5 листопада до 5 грудня, – працюють у три зміни. Є тут працівники з Латвії, з України. Посміхаючись, Ларсен додає, що приїздить сюди на роботу багато молоді, знайомляться тут і, навіть, одружуються і працюють цілими сім’ями.

Побували на заводі і ми та ознайомилися з основними виробничими процесами. Такі операції, як зняття і первинна обробка шкірок, істотно впливають на їхню товарну якість. Тож кожен фахівець має свої відпрацьовані технологічні функції і чітко виконує операції: знімає, знежирює, сушить. Шкірку з тушки знімають механізовано на спеціальному станку, за допомогою лез знімають жир (який дуже широко використовують у косметології для виготовлення різноманітних кремів, масок тощо). Потім шкірку вивертають назовні і «відкатують» у спеціальних барабанах (центрифугах) з тирсою, що надає їй блиску й ще додатково очищує від жиру, натягують шкірки на правки і вставляють у спеціальний возик на 200 правок, сушать у сушильній камері (при температурі 18 С). Далі відбувається сортування шкірок на добре освітлених столах, звертають увагу на якість і розмір. Зберігають в окремій кімнаті, де підтримується певна вологість і температура до відправлення на аукціон. Тушки відразу відправляють на інший завод для переробки на кісткову муку, або спалюють, а попіл використовують для підживлення на полях. Для обробки шкірок зовсім не використовують ніяких формальдегідів. Якщо таке виявлять аудитори програми «WelFur», ферму закриють.

У цеху зі зняття шкірок

На фермі суворо дотримуються санітарні норми. Нас переодягнули у спеціальні комбінезони та бахіли, провели через дезинфікаційний килимок. Тут утримується 25 тис. маточного поголів’я. Бо Ларсен продемонстрував нам два типи шедів – найперші, які він колись придбав, двоперхові, одноповерхові збудовані уже за сучасними технологіями. Так само, як і у Польщі, роздають корм механізовано, своєї кормокухні тут немає, кормосуміш завозять і вивантажують у спеціальні резервуари. Антибіотиків не застосовують. Бо Ларсен пояснює, що, по-перше, це дорого, по-друге – немає потреби. Застосовують антибіотики у дуже малій кількості, якщо раптом хворіє молодняк на діарею, але таке буває вкрай рідко. За здоров’ям тваринок пильно стежать ветеринари.

На наше запитання, куди він діває гній, відповідає:

– Можу продавати його іншим, можу здавати на біо­завод. Але мені це не вигідно. Я маю 1400 га землі, на яких вирощую картоплю і продаю її на крохмал для харчової промисловості. Тож мені вигідніше використовувати цей гній на своїх полях.

Не оминули ми запитання щодо неприємних запахів. Ларсен повернувся і показав рукою через дорогу.

– Ось там, за 75 метрів звідси, мій маєток, де живе моя сім’я. Я достатньо забезпечена людина й міг би побудувати дім і в іншому місці. Але мені подобається тут. Чи смердить? Інколи, якщо повертається вітер, а також тоді, коли забирають гній. У Данії великі санітарні вимоги. Коли будуються шеди, обов’язково враховується роза вітрів. Від краю клітки, до місця, де проживають люди, має бути не менше 100 метрів. Якщо поблизу село чи містечко – відстань збільшується до 200 метрів.

Цікавило нас і питання, чи працівники норкових ферм можуть мати свійських тварин вдома, чи не забороняють їм вести підсобне господарство. Як нас поінформували, щодо норок такої заборони немає. Є така заборона щодо свиноферм. Працівники не можуть утримувати вдома свиней.

Запевнили нас, що і втекти з ферми норці неможливо. Не дає цього зробити високий бетонований паркан, два рівні загорожі і пастки, що стоять, через кожні п’ятнадцять метрів.
– Якщо ви почули таку історію, що тварини втікають і бігають, – не вірте тим людям, які таке розказують, – говорить Бо. – Ми з таких історій просто сміємося. Такого бути не може!
У розмові з Бо Ларсеном підняли ми й питання щодо вимог зоозахисників. На це він сказав:
– Є різні люди і різні погляди. Я не роблю нічого поганого і не бачу проблеми. Ми спеціально розводимо норки, щоб люди мали з них хутро. Я гордий тим, що побудував такий бізнес. Коли йду до магазину, то вдягаю куртку, на якій на спині написано: «Я – власник норкової ферми. Якщо у вас є запитання – задавайте». Ніколи ніяких проблем чи непорозумінь з приводу цього у мене не виникало.

Отож, у двох публікаціях ми розповіли про європейський досвід розведення норок, публікація у наступному номері буде присвячена українським реаліям.