Додому > Культура > Вулиця Церковна у Бродах

Вулиця Церковна у Бродах

Таку назву носила колись частина сучасної вулиці Пушкіна (відрізок від вул. Івана Франка і до вул. Василя Стефаника). Це була досить давня невелика вуличка історичного середмістя Бродів, котра своїй назві завдячувала церкві Різдва Пресвятої Богородиці, обабіч якої розпочиналася й прямувала, перетинаючи вулиці Вірменську (нині перекрита), Філіпа Цукра (академіка В.Щурата) й доходила до вул. Старотеатральної (сучасна вул. Василя Стефаника).

Найвідомішою спорудою вул. Церковної у ХХ ст. був дім під № 4. Непримітний на вигляд і не дуже цікавий в архітектурному плані, але визначний для історії нашого міста, – це колишня домівка українського касинового товариства «Основа» і каси «Самопоміч». Сьогодні – це житловий дім на вулиці Пушкіна,10, фасад якого закривають густі насадження фруктових дерев. Історія появи цієї домівки пов’язана з відомим громадським діячем, літературознавцем, доктором Василем Щуратом (1871-1948), який впродовж 1901-1907 років проживав у Бродах, і за участю якого відбулося багато позитивних змін в національному житті українців Брідщини. За ініціативи В.Щурата 10 липня 1902 року у Бродах відбулися установчі збори, на яких і було засновано товариство «Основа». Пізніше, у 1906 році, розпочалося будівництво спільної будівлі каси «Самопоміч» (кооперативне товариство, засноване у 1895 році, а після 1930 р. – «Український кооперативний банк») та товариства «Основа». У своєму автобіографічному оповіданні «Перша і єдина зустріч» уродженець Бродів, письменник і педагог Володимир Хронович (1890-1973) писав: «Я скінчив уже тоді виділову школу (сьомий клас) і постановив першого вересня вступити до учительської семінарії в Сокалі. В тому часі на сусідній вулиці будували великий дім, де мав бути український клуб і банк («Основа»). Щоб заробити собі кошти на подорож і на перші дні прожитку в Сокалі, я впросився на мулярського помічника при будові того дому. Носив цеглу, пісок, вапно, воду, за що діставав щодня одну крону». Ця будівля до початку Другої світової війни була єдиним осередком українського національного життя у м. Броди. Як згодом написав відомий громадський діяч краю, автор книги «Дорогами і стежками Брідщини» о. Степан Клепарчук: «Українське національне життя кипіло і в касиновім товаристві «Основа», яке було приміщене в домі каси «Самопоміч». Тут відбувалися різні цінні реферати, аматор¬ські вистави, концерти і громадські сходини».

З рефератами виступали відомі діячі: професори гімназії Василь Санат, Іван Созанський, суддя Василь Бережанський. Очевидно, бував тут Іван Франко та інші відомі українці, які відвідували Броди. У міжвоєнний період у приміщенні «Основи» знаходилися «Самопоміч» («Укркоопбанк»), керівництво повітової філії товариства «Просвіта» (яке в 1933-1939 роках очолювала Марія Жолнірчук), українське студентське товариство «Смолоскип» (головою якого деякий час був майбутній капелан дивізії «Галичина» о. Михайло Левенець, а більшість членів перебували в ОУН), «Рідна школа» та інші. Тут проводили свої репетиції хор і оркестри музичного товариства «Боян» під керівництвом о. Михайла Осадци, аматорський гурток ставив вистави, відбувалися різноманітні імпрези та свята, діяла українська бібліотека. Вагомою подією була організована повітовим товариством «Рідна школа» в стінах цієї будівлі 30 січня 1938 році – Велика виставка Української Преси, метою якої була популяризація українських часописів. Зараз будинок має не найкращий вигляд, однак хотілося, щоб основна домівка українців Бродів першої половині ХХ століття була належно впорядкована і ознакована меморіальною таблицею.

У літературі знаходимо згадки про розміщення на вулиці Церковній на початку ХХ століття москвофільської читальні ім. Качковського (будинок не зберігся). У міжвоєнний період тут діяло декілька підприємств чи майстерень та знаходилися одноповерхові житлові будинки. Зокрема у документації за 1930 році на вулиці Церковній зафіксовано 17 адресних номерів.

Після Другої світової війни вулицю Церковну (найменування якої зрозуміло не вписувалася в канони радянської комуністичної системи) назвали іменем першого маршала СРСР Климента Ворошилова. Як вона тоді виглядала, описав у листі до автора цієї статті відомий наш краєзнавець Богдан Лабінський (син о.Євгена Лабінського), який проживав у той час в будинку на вул. Івана Франка, 12. «Ця вулиця починалася коло церкви. Це фактично була вуличка, що йшла перпендикулярно від вулиці Франка з південної сторони від церкви. Її довжина приблизно 150-200 метрів. Зліва був товстий кам’яний церковний мур. Справа наш цегляний на той час двоповерховий будинок, подвір’ я і город, по краях якого росли, ймовірно, мною посаджена пірамідальна тополя, а також черешня і ясен. Відразу за черешнею знаходилися руїни старого бандерівського бункера. Справа від бункера був фруктовий сад, з деревами ранніх яблунь паперівок. У 50-х роках на цій місцевості заходилося деревообробне підприємство, яким керував житель міста, за релігійними поглядами баптист. Справа від нашого будинку лежали руїни якоїсь кам’яної споруди. Не виключено – банку, бо там знаходилися дві вцілілі залізобетонні кабіни. Зліва вздовж вулиці Ворошилова знаходилися одноповерхові будинки, в яких мешкали місцеві люди та сім’ї російських військових. В кінці вулиця Ворошилова впиралася в давню вулицю Цукра. Тут стояв старий оригінальний австрійський чи польський будинок з облицьованим бляхою другим поверхом. На розі знаходилася невелика керниця – помпа. В зимовий час вона обмерзала слизьким покриттям з льоду. На розі з другої сторони знаходився великий одноповерховий будинок міської бурси. У ньому ймовірно за Польщі і після війни проживали учні, що приїхали з навколишніх сіл».

Після 1960 року вулицю Ворошилова було перейменовано. Очевидно, це було пов’язано з конфліктом з першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим, який розпочав боротьбу проти культу особи Сталіна, а Климент Ворошилов брав активну участь у сталінських репресіях, підписував розстрільні списки та інше. У той час вулиця отримала ім’я російського поета, прозаїка, драматурга, творця російської літературної мови, основоположника нової російської літератури Олександра Пушкіна. Нова вулиця тягнулася від району Підзамча (вул. Сонячної) і до вул. В.Стефаника, об’єднавши дві давні вулиці – Шкільну і Церковну. Таку назву вона носить і зараз.

В радянський період за адресою Пушкіна,1 знаходився меблевий цех Золочівського виробничого об’єднання, а донедавна тут працювала столярна майстерня, що згоріла внаслідок пожежі. Декілька років тому на цьому місці збудовано житловий комплекс.

Василь Стрільчук,
директор Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *