Вшанували пам’ять блаженного священомученика…

У Бродівській школі естетичного виховання відбувся духовний вечір, присвячений 150-річчю від дня народження видатного церковного діяча, Праведника Народів Світу, архимандрита монахів Студійського уставу Української греко-католицької Церкви, брата митрополита Андрея Шептицького, блаженного священомученика Климентія Шептицького. 2019 рік на Львівщині проголошено Роком Климентія-Казимира Шептицького.

Свято підготувала та провела викладач ШЕВ Наталія Яремчук. Участь у ньому взяли духовний наставник ШЕВ, декан старобрідський о. Петро Чаплюк, адміністратор храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста о. Ярослав Царик, камерний квартет викладачів, дует фортепіано зі скрипкою за участі викладачів Оксани Решетняк і Зоряни Ольшанецької, хор старших класів під керівництвом Наталії Мілютенко (на фото), а також хор храму ВЧЖХ імені о. М.Осадци під керівництвом Ольги Ковальчук.
Демонструючи слайди з відео та фотографіями родини Шептицьких, Н.Яремчук розповіла присутнім про його нелегкий подвижницький життєвий шлях.
– Казимир Шептицький, молодший брат Митрополита Андрея Шептицького, народився 17 листопада 1869 р. у с. Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині. У 1912 р. розпочав новіціат у монастирі монахів студійського уставу в Боснії, згодом прийняв схиму, отримавши чернече ім’я Климентій на честь св. Климентія Папи. Ставши монахом, він відмовився від успішної світської кар’єри. Богословські студії здобував в Інсбруці, отримав ієрейські свячення, був довголітнім ігуменом Унівської Лаври (з 1926 року). 1939 року більшовики видали наказ вбити ігумена Климентія. Тоді у батьківському домі Шептицьких у Прилбичах розстріляли брата митрополита Андрея та ігумена Климентія – Леона разом з дружиною Ядвігою. Ігумена не розстріляли лише тому, що на той час його у Прилбичах не було. У 1944 році о. Климентій став архимандритом Свято-Успенської Унівської лаври, де під час Другої світової війни давав притулок переслідуваним євреям, за що у 1996 році визнаний Праведником народів світу.

У 1945 році, після арешту усіх єпископів УГКЦ, о. Климентій став фактичним провідником духовенства, продовжував проводити традиційні зустрічі, зустрічався з настоятелями чернечих згромаджень, під час яких вирішено було протистояти радянській владі. У червні 1947 р. його заарештували. Формальною причиною арешту стали листи архимандрита до Риму з повідомленнями про переслідування УГКЦ в Україні, які перехопило НКВС. На час арешту архимандриту було 78 років. Після перебування у в’язницях Києва та Львова, присудивши вісім років ув’язнення, його відправили до Володимирської в’язниці у Москві, де він помер 1 травня 1951 року.
У Володимирській в’язниці суворого режиму в Росії він буквально випромінював любов до співв’язнів. «Високого зросту, худорлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя і очі привітні. Нагадав мені св. Миколая, – згадує Іван Кривуцький. – Ми не чекали такого «злочинця» в нашій камері… Йому якісь сестри передали три яблука – таких червоно-рожевих, спілих, і він одне яблуко віддав Новосадові Романові тому, що той часто хворів шлунком. Сказав: «Вам треба лікувати шлунок», а інші – розділив між нами»…