Додому > Новини > Все почалося з Майдану…

Все почалося з Майдану…

Нині доволі часто від різних людей і в різних ситуаціях доводиться чути «допомогли волонтери…». При цьому не завжди відомі їх імена, але вже тих два слова роблять цих суспільно активних і небайдужих людей якимось особливими. За їх щире бажання і вміння ставати для когось потрібними, бути отими рятівниками у морі безнадії, в яке потрапляємо через життєві випробування. Бо волонтер або, як ще кажуть, доброволець, це той, хто за власним бажанням готовий витратити свої сили, час і талант на користь тих, хто цього гостро потребує, на користь суспільства, не чекаючи винагороди, незважаючи на небезпеку, що може підстерігати його.

Василь Володимирович Дерко один з таких добровольців-рятівників. Цей скромний, з приязним обличчям 40-річний чоловік про свою волонтерську діяльність розповідає, як про щось звичне і невід’ємне від змісту його життя.. А між тим волонтерити почав ще у 2014 році, коли разом з іншими брідчанами побував на майдані у Києві одразу на другий день після розстрілу Небесної Сотні. Відчув, мусить щось і собі робити, адже герої Небесної Сотні загинули за краще майбутнє і його двох синочків, його сім’ї, його батьків. Як ті звитяжці, які першими пішли рятувати Україну від зазіхань російського агресора на її східних теренах.

Згадує, як у перші дні неоголошеної війни прийшов на ринок, де він працює, Ігор Клим і сказав, що потрібні кошти, аби придбати бензопилу для військовослужбовців Білих казарм. Тоді разом з 7 колегами-підприємцями за 15 хвилин зібрали під три тисяч гривень, бо всі розуміли: Україна у небезпеці!

Так почалася волонтерська діяльність В.В.Дерка.

– Пізніше я познайомився з волонтерами з Волинської спілки ветеранів Афганістану, і донині співпрацюю з Віталієм Лісецьким, Костянтином Бережніцьким, а також Іриною Ющук. У Бродах постійно активними помічниками є члени ГО «Наше місто», викладачі педколеджу Наталя Воляник, Руслан Данилюк, а також Дмитро Скорик, Володимир Ступак, Олена Ткачик та інші люди з небайдужими серцями.

У нас справді немало свідомих громадян, яким не байдужа доля України і її захисників, хто долучається до допомоги волонтерам. Нам допомагають підприємці, відділ освіти, школи, дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування, церковна громада і священик с. Ражнів о. Михайло Віт та церковні громади с. Салашка і церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Броди та інші храми, аптекарка Василина Худик (Боцько) та інші.

Пан Василь розповідає багато про своїх друзів та помічників і дуже мало про те, яку величезну підготовчу роботу треба провести перед тим, як їх волонтерська група їде у зону бойових дій на Донеччину чи Луганщину. І як завжди з тривогою очікують його повернення дружина Олена і синочки – 11-річний Захар та 7-річний Данилко. Адже знають, що їх татко і чоловік їде не у штаб, а безпосередньо до військовослужбовців, у так звану нульовку чи сіру зону.

– Ми слідкуємо за ротацією військових частин і їдемо тим же маршрутом. Нерідко за сто метрів чути вибухи, проїжджаючи Мар’їнкою, бачили, як ворожий снайпер застрілив чоловіка, який виходив з магазину. Було по-різному, але все забувається, коли зустрічаєшся з уже рідними тобі (адже наша команда вже 7 разів побувала у зоні АТО-ООС) бійцями 80, 24, 128, 10 військових бригад, бачиш, як оживають їх обличчя, коли розглядають дитячі малюнки, домашні смаколики та інші потрібні їм речі.

У ці дні В.В.Дерко разом з друзями знову у вирі підготовки до чергової (перед Миколаєм) поїздки в зону бойових дій на сході України. Перевіряє технічну готовність свого буса, розповідає людям, що найперше потрібно нашим захисникам у холодну пору року – теплий одяг, шкарпетки, рукавиці, медикаменти, зокрема протизастудні препарати, антибіотики, засоби гігієни і, звичайно, чай, кава, солодощі, домашні консервації. А ще – кошти на пальне. Та пан Василь вірить, що брідський люд – щирий, добрий і підтримає тих, хто захищає нашу державу, наше мирне сьогодення і майбутнє наших дітей. І дякує усім, хто це розуміє й допомагає волонтерам. Він зростав у дружній і працьовитій багатодітній сім’ї, де, крім нього, було ще три сестри – Іра, Оля і Люба. І вони не раз чули від батьків, що багатий не той, хто має багато грошей, а той, хто може чимось поділитися – не важливо чим, хай навіть посмішкою…

За цим принципом і живе волонтер Василь Дерко. А ще – сповідує сімейні цінності. І хоч небагато у нього вільного часу, але любить проводити його, відпочиваючи з синами і дружиною. А як треба (його Олена працює позмінно), то й замінить її біля плити. А сім’я підтримує його у волонтерській діяльності.

Галина ПЕТРУСЬ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *