Додому > Наші захисники > Військовим також потрібна духовна підтримка

Військовим також потрібна духовна підтримка

30 річницю створення Збройних Сил Україна зустрічає не зовсім так, як це могло мріятися колись, на зорі становлення держави – з окупованим Кримом та з частиною окупованих Донецької та Луганської областей. Однак те, що наразі країна зберігає Незалежність, Суверенітет та Надію на возз’єднання, є заслугою Збройних Сил України.

Сучасна армія України пройшла тривалий шлях розвитку. Ні для кого не секрет, що за понад 20 років незалежності українська армія була майже знищена. Впродовж десятиліть відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з військових сам у відчаї кидав службу, не бачачи в армії жодної перспективи. Крім внутрішніх чинників додалися й зовнішні: увесь цей час Україні доводилося долати шалений тиск Москви, яка всіляко противилися створенню у нашій країні дієздатних Збройних Сил.

Переломним моментом в історії сучасної української армії стали події 2013-2014 років: Революція Гідності, окупація Криму та частини Донбасу. І попри тотальну руїну в армії, зради, втрати, шалений тиск і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність Батьківщини й захистити власний народ від агресора. Наразі наша армія відновлює свою боєздатність, а Україна оголосила про свої наміри вступити в НАТО.

Нещодавно Верховна Рада ухвалила в другому читанні ще один важливий закон для Збройних Сил України – «Про Службу військового капеланства».

Закон передбачає створення Служби військового капеланства в структурі Збройних Сил України і окреслює обов’язки капеланів у Статуті внутрішньої служби.

Історія душпастирської служби в українському війську першої половини минулого століття мала приклади організованого служіння капеланів у легіоні Українських Січових Стрільців, Галицькій армії, в Армії УНР та Українській повстанській армії (навіть в умовах партизанської війни, яку вела УПА). У 2014 році – із початком агресії Росії проти України, священики українських конфесій пішли капеланами у різні підрозділи, щоб бути разом з бійцями на передовій. Розпочався новий етап історії українського капеланства.

Бродівчанин отець Олег Заболотний народився у родині військового. Тато Михайло Адамович віддав службі в армії немало років. Мама Леся Богданівна з сином переїздила за чоловіком по військових гарнізонах. Здебільшого працювала у дитячих садочках. Олег з дитинства також звик до військового кочового життя, не уявляв свого життя у майбутньому без армії і мріяв стати військоим. Але життя внесло свої корективи. Ще навчаючись у школі, став прислуговувати отцю Ярославу Царику під час богослужінь. Отож після випускного багато його однокласників вступили до військових навчальних закладів, а його життєва стежина пролягла у духовну семінарію.

Закінчив у 1998 році Волинську духовну семінарію УПЦ Київського патріархату у Луцьку. Довгий час був неодруженим. Після одруження у 2012 році його висвятили на священика у с. Пушково на Кіровоградщині, там отець Олег і залишився. Душпастирював до 2015 року.

Коли 2014 році розпочалася війна, священик їздив у зону АТО разом з волонтерами, надавав нашим воїнам душпастирську допомогу. У 2015 році в УПЦ КП утворилося синодальне управління військового духовенства і священиків відряджали почергово на місяць.

– Моє перше офіційне відрядждення було в кінці травня 2015 року. Потрапив у 28 окрему механізовану бригаду і залишився там на постійному місці служдби, – розповідає отець Олег.

У 2016 році отець Олег захворів. Переніс операцію на легенях, переніс хіміотерапію і у 2017 році знову вернувся до війська. На той час капеланів ввели у штат Збройних сил України як працівників. З того часу душпастир став офіційно капеланом 28 окремої механізованої бригади.

У 2019 отець Олег став капеланом 57 окремої мотопіхотної бригади ім. кошового отамана Костя Гордієнка, де служить і нині. На моє запитання, чому став капеланом, відповідає, що їздив до воїнів з початку війни і не раз бачив, що військовим, незалежно від віку, звання і посади, походження і віри, також дуже потрібна духовна підтримка.

– Є багато різних подій. Інколи деякі бійці не витримують нервового напруження. Іноді треба просто поговорити з людиною, вислухати її, помолитися з ним, іноді просто зателефонувати дружині. Хтось хоче посповідатися, а хтось навіть охреститися, – каже капелан.

Про себе розповідає скупо. Скучає за сім’єю. Але змушений бути від них далеко. Тож, як тільки з’являється можливість, поспішає до сина Максимка і доньки Веронічки, дружини Світлани. Вдячні слова надсилає дружині за розуміння і підтримку. Усвідомлює, що нелегко їй.

Роздумуючи над роллю капелана зазначає:

– Хочеться, щоб капеланство було узаконене і з капеланами рахувалися так, як в арміях інших країн світу. Багато залежить і від командира. Є небагато командирів, які ставляться до нас як до капеланів. Потреба у духовній підтримці вояків є надзвичайно актуальною. Кілька днів тому Верховна Рада прийняла закон про капеланство, хочеться, щоб ним не маніпулювали.

Ще на одному важливому моменті наголошує отець Олег – це співпраця офіцерів морально-психологічного забезпечення і капелана.

– Щоб я не заміняв його, він – мене. Ми маємо один одному допомагати і співпрацювати. У нього свої функції, у мене – свої.

Військовий капелан мріє, щоб закінчилася війна, щоб не не лякалися вибухів і росли здоровими діти. Адже не раз йому доводилося бачити у зоні бойових дій у розбитих будинках поспіхом кинуті дитячі речі, іграшки, підручники, зошити…

– Користуючись нагодою, хотів побажати усім тим, хто виконує капеланське служіння, бути впевненим, що Господь є з нами, – каже отець Олег. – І як би нам важко не було, це ті моменти, які в Божому промислі допомагають нам знайти місце капелана в бойовому строю українського війська. Ще хочу подякувати тим, хто постійно мені допомагає і постійно передає необхідні речі для воїнів. Зокрема, представникам Бродівської організації ПП «Європейська солідарність», ВО «Свобода», моїм друзям Григорію Любуню, Володмиру Попу, Руслану Шишці, Михайлу Старику, Ірині Сех, Бродівським школам №3, №4 , всім небайдужим людям.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *