Успішний ресторатор став королівським піхотинцем

Нещодавно журналістські стежки завели мене у 24 окрему механізовану бригаду імені Короля Данила. Королівська залізна бригада – одне з кращих з’єднань у Збройних Силах України. Це військове формування з 2014 року виконує бойові завдання на Донбасі. З початком війни на сході України 24 бригада була однією з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ. Бригада не полишала позицій, не кидала зброю, не здавалася у полон, а боролася до кінця. Указом Президента України у серпні 2017 року 24 окремій механізованій бригаді присвоєно ім’я короля Данила. З цього часу військовослужбовці гордо називають себе бійцями Королівської бригади чи Королівськими піхотинцями. Командує військовим формуванням Народний Герой України, полковник Валерій Гудзь.

Разом з львівськими журналістами побувала на заняттях військовослужбовців. У польових умовах бійці проходили вогневу, тактичну, спеціальну підготовку. Оглянули ми їдальню, а також казарми покращеного типу, що знаходяться недалеко від військової частини у Яворові, і були відверто вражені. Приміщення казарм радянського типу відходять у минуле. На зміну їм прийшли кімнати у гуртожитках на 4-5 осіб. Є тут і душові та пральні кімнати, спортивна інфраструктура, місця для відпочинку. А екскурсію проводив нам старшина Едуард Крохмалюк. Слухаючи його розповідь, звернула увагу на його густу бороду з сивими пасмами. Тож не стрималася і поцікавилася, чи не забороняють носити таку чоловічу окрасу військовим, адже до недавнього часу таке не можна було і уявити в армії. Старшина посміхнувся і сказав:

– О, у мене ще довша була, – дістав з кишені смартфон і показав фото з довгою розкішною бородою, яку відростив під час перебування у зоні бойових дій.

– У Вас часом позивний не Бен Ладен, – пожартував хтось.

– Ні, мій позивний Німец, – відповів старшина і уточнив, – саме Німец, а не Німець.

Ось так і зав’язалася розмова з цікавою і мужньою людиною, патріотом України, який у 49 років, кинувши ресторанний бізнес, зі зброєю в руках поїхав на передову російсько-української війни захищати Батьківщину від загарбника. Зараз Едуарду 54 роки.

У кожного бійця, як і в його «позивного», своя історія. Таку ж історію має Німец. Старшина 24-ї ОМБр імені короля Данила Едуард Крохмалюк – виходець з Бессарабії Чернівецького області. За фахом – гідрогеолог. Під час строкової служби в армії допомагав ліквідовувати аварію на Чорнобильській АЕС. 11 років танцював в ансамблі «Веснянка». Дев’ять років прожив у Німеччині. У 1998 році Едуард поїхав шукати щастя до Берліна, де починав з миття посуду в ресторані, а дійшов до керівника закладу. У 2004 році повернуся до Києва. Керував рестораном італійської, австрійської та німецької кухні «Бельведер». З 2006 року – заступник директора компанії «М. Контракт», що постачає обладнання для закладів харчування. Таким було життя до війни. У 2015 воно радикально змінилося.

На запитання, чому він вирішив піти на фронт, відповідає, що це одночасно коротка і довга історія.

– Я служу з четвертої хвилі мобілізації. Контрактник, продовжую контракт і збираюся далі продовжувати, – пояснює Едуард. – Так трапилося, що мої діти за кордоном. Я намагався, щоб вони отримали вищу освіту. Син живе у Празі, а донька – в Афінах. Мають по дві вищих освіти, вже європейських. Там вони і залишилися. А я пішов захищати свою землю, державу, щоби дітям було куди повернутися. У цивільному житті я займався ресторанним бізнесом. Якщо ви чули про «Патріот» у Львові, на вулиці Дорошенка, то там я працював. До того працював у Києві. Під час Майдану допомагав їжею, речами, але коли у 2014 почалася війна, зрозумів, що цього мало. Тоді залишив ресторанний бізнес і пішов звідти, звідки родом, тобто з Чернівців, до війська – добровольцем у четверту хвилю. У третю, на жаль, не встиг…

– Ви ж були успішною людиною? – цікавлюся у Едуарда. – Що спонукало у такому віці кардинально змінити життя?

– З початком війни, а потім з мобілізацією, до мене поступово почали підкрадатися думки про те, що я тут, у Києві, а там, на передовій, гинуть молоді хлопці. Думки були різні. Зупинявся не раз і на тому, мовляв: «куди ти лізеш у свої 49 років?». Я був успішним управлінцем, до фронту докладався фінансово і цим себе виправдовував. Однак після першої мобілізації я став серйозно задумуватися над поїздкою на передову, оскільки ситуація там ставала дедалі гіршою. Признаюся чесно, що спершу готував себе до поїздки лише в
одну сторону. Розумів, що можу живим вже не повернутися, але тоді ціною мого життя буде вільна країна.

Сьогодні він старшина 6 роти другого батальйону 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила Галицького. Відбув три ротації у Кримському, Торецьку, Красногорівці та Мар’їнці. У 2016 він припинив контракт. Прийшла ідея знайти себе в реальності. Вчився в УКУ. Потім разом з товаришами відкрили ресторан «Патріот» у Львові. У 2017 році повернувся у 24 бригаду – командиром відділення кулеметного взводу. Знову був на фронті. Всі свої військові нагороди подарував доньці Наталії.

Розмовляючи з нами, старшина Крохмалюк зізнається, що жодної миті не шкодував про те, що покинув бізнес і пішов до війська.

– Зараз я такий же самодостатній, як був у бізнесі. Армія мене зробила більш розсудливим і менш емоційним. Треба розуміти, що існують проблеми в особистому житті, а є проблеми у держави. І їх потрібно вирішувати. А це справа чоловіча, – говорить Едуард. – Хочу сказати, що завдяки таким як Тарас, Назар (старшина показує на хлопців, які тихо слухали нашу розмову) наша держава захищена. У чому слабкість ворога? Він – на чужій території, а ми – на своїй землі. У росіян немає цінностей, які мають українці, – воля, віра, людяність.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.