Додому > Новини > УРОДЖЕНЕЦЬ БРІДШИНИ – ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР ЗУНР

УРОДЖЕНЕЦЬ БРІДШИНИ – ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР ЗУНР

Минулоріч у листопаді ми відзначили 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Цей ювілей дав нагоду згадати і вшанувати пам’ять тих, хто упродовж листопада 1918 – липня 1919 років розбудовував нашу державу, відстоював її незалежність у рядах УГА. Адже загальновідомо, весь період свого існування ЗУНР змушена була вести збройну боротьбу проти агресії підтриманої Антантою новопосталої Польщі.

Одним із чільних діячів ЗУНР був Олександр Пісецький – державний секретар пошти і телеграфу в першому уряді ЗУНР (листопад-грудень 1918 р.), а в другому уряді – заступник (товариш) державного секретаря шляхів, пошти і телеграфу. Однак так склалося, що його достовірна біографія, передусім через брак джерел, досі невідома.
Нещодавно виповнилося 150 років від дня народження О.Пісецького, тож цілком справедливо буде оповісти про цього сина Брідської землі. Його малою батьківщиною є місто Броди. Тут він народився 27 березня 1869 р. Його батько, Купріян Пісецький, був з 1865 р. на парафії у Бродах другим священиком; мати – Марія, з дому Завійовська. У 1871 р. отець К.Пісецький отримав парафію в с. Котузів, що нині у Теребовлянському районі Тернопільської обл., де й перебував до своєї смерті – 1 квітня 1920 р. Власне досі помилково вказують це село місцем народження О.Пісецького. У Котузові пройшли його дитячі та юнацькі роки. Вчився у гімназіях Бережан, Ряшева (Польща), де хлопцем опікувалася родина сестри матері, пізніше переїхав у Львів і почав працювати на пошті. Одночасно відвідував студії на філософському факультеті університету. Втім, невдовзі вищі студії довелося залишити через сімейні обставини: О.Пісецький одружився з коханою жінкою всупереч волі батьків, що внесло напруження у стосунки з ними.
Улітку 1914 р., напередодні Першої світової війни, О.Пісецький очолював Городоцьку поштову дільницю у Львові, входив до міської дирекції пошти. Одночасно прилучився до громадської діяльності, брав участь у роботі різних українських товариств. Деякий час був членом Ширшого народного комітету Української народно-демократичної партії (УНДП). Під час окупації російськими військами Львова у вересні 1914 – червні 1915 років перебував у місті. Опісля знову працював начальником поштової дільниці.
Те, що після Листопадового чину 1918 р. О.Пісецький був призначений в уряд ЗУНР, цілком закономірно, бо серед українців у Львові він, чи не найкраще знався на поштово-телеграфній справі. Увійшов в Державний Секретаріат республіки 9 листопада 1918 р. як представник УНДП.
За увесь час існування ЗУНР О.Пісецький невтомно працював, налагоджуючи державну систему поштового і телефонно-телеграфного сполучення, готуючи для неї вкрай потрібних спеціалістів.
Разом з керівництвом ЗУНР та українським військом О.Пісецький залишив 22 листопада 1918 р. Львів і прибув у Тернопіль. Його підпис стоїть під урядовим зверненням до галицьких українців 24 листопада 1918 р., в якому містився заклик піднятися на збройний захист власної держави. Був присутнім О.Пісецький на засіданнях уряду, що функціонував тоді у неповному складі. У процесі розбудови держави і формування її структур на місцях зв’язок відігравав винятково важливе значення. Тож перед державним секретарем пошти і телеграфу стояло першочергове завдання забезпечити його безперервне функціонування – як для цивільної служби, так і для армії. Зробити це було нелегко, адже існувало чимало перешкод. Насамперед під час утвердження української влади в повітах у листопаді-грудні 1918 р., що почасти супроводжувалося тимчасовим безвладдям і послабленням законності, були випадки пошкодження телеграфно-телефонних ліній. У зв’язку з цим довелося не лише відновлювати зруйновані лінії, а й вживати за допомогою жандармерії рішучих заходів щодо злочинних дій.
Дуже злободенною була кадрова проблема. Австрійці та чехи масово покинули роботу на пошті й телеграфі і виїхали на батьківщину, поляки ж переважно відмовлялися служити Українській державі. Якщо деякі з них й залишалися працювати, то не можна було допустити, щоб важлива урядова інформація, що передавалася телефоном і телеграфом, потрапляла в руки супротивника. Сприятливим фактором було те, що працювала певна кількість українців – спеціалістів з поштово-телефонно-телеграфної справи, а також залишилися на своїх робочих місцях чи не всі євреї.
У грудні 1918 р. О.Пісецький організував у Тернополі курси поштових працівників, телефоністок і телеграфісток та інших містах. У цей час він востаннє відвідав свої рідні Броди, перебуваючи у місті в справах служби. Пізніше Л.Цегельський, колишній секретар внутрішніх справ у першому уряді ЗУНР, у своїх споминах писав: «Секретар пошти, Пісецький, об’їздив Галичину, всюди наладнуючи поштово-телеграфно-телефонну комунікацію особисто».
У другому уряді ЗУНР, сформованому на початку січня 1919 р., О.Пісецький отримав у державному секретаріаті шляхів, пошти і телеграфу (інша назва – державний секретаріат комунікації) посаду керівника поштової і телефонно-телеграфної служби. Роботи було багато і зроблено було чимало. 10 січня 1919 р. прийнято урядове розпорядження про введення кур’єрської служби, що дало можливість налагодити швидкий і дієвий зв’язок між різними урядовими структурами, між центром і повітами. Впроваджені нові правила роботи пошти, виготовлені штемпелі з символікою ЗУНР, на телеграфі уведено українську абетку, відремонтовані старі і запрацювали нові телеграфічні апарати.
Навесні 1919 р. поштова і телефонно-телеграфічна служба в ЗУНР функціонували вже загалом ефективно. У кінці травня, коли почався по всьому фронту загальний наступ польського війська, О.Пісецький за дорученням керівництва виїхав у Відень. Там він пробув до кінця 1923 р., але офіційно вже не входив до уряду ЗУНР в екзилі. Після повернення у Галичину, зазнавши митарств з боку польських властей, влітку 1924 р. отримав скромну посаду поштового службовця в містечку Гримайлів, що нині в Гусятинському районі на Тернопільщині. Відтоді все його наступне життя було пов’язане з цим краєм. Постійно мешкав у с. Зелене в домі своєї сестри.
Після виходу на пенсію наполегливо займався громадськими справами. Фактично він брав участь у роботі кожної значимої національної організації в Скалатському повіті, до якого тоді входила Гримайлівщина.
За свою національну і політичну позицію постійно переслідувався польськими властями. Вперше відбув два тижні арешту в липні 1926 р. У жовтні 1929 р. окружний суд у Тернополі розглядав справу про «антидержавні заклики» О.Пісецького, але недолугість звинувачення була настільки очевидною, що суд звільнив його від покарання. А от під час сумнозвісної «пацифікації» восени 1930 р. О.Пісецький зазнав серйозних знущань: його затримали і побили польські жандарми. Ще одна справа проти О.Пісецького розглядалася в суді в Тернополі у травні 1935 р. Обвинувачений був покараний грошовим штрафом за те, що в грудні минулого року під час похорону лікаря, єврея Я.Місеса в Гримайлові сказав: «Хай тобі наша українська земля буде легкою». Польська Феміда лицемірно стверджувала тоді, що «нема наявно в Польщі території етнографічно української, а є тільки територія етнографічно польська». Ось такі історичні «викрутаси» використовувалися для переслідування українців.
Визнанням заслуг О.Пісецького у розвої національної справи стало урочисте відзначення 70-річчя від дня його народження, що відбулося в Гримайлові 24 червня 1939 р. Врочистості стали могутньою маніфестацією українства в краї. У період радянської влади 1939–1941 рр. та нацистської окупації 1941–1944 рр. О.Пісецький постійно проживав у с. Зелене, із зрозумілих причин участі в громадській праці не брав. Тут він помер 20 травня 1948 р. Вічний спочинок знайшов на місцевому цвинтарі у гробівці родини сестри.

П. ГУЦАЛ,
кандидат історичних наук, доцент кафедри журналістики Тернопільського
національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *