У Гаях-Дітковецьких відзначили віковий ювілей сільської святині

Цьогоріч виповнилося 100 років з дня завершення будівництва та освячення греко-католицької церкви святого великомученика Димитрія Мироточця у с. Гаї-Дітковецькі. Храм у селі чи місті – це неначе пророк, котрий нагадує про вічність. Це місце молитви, роздумів, прохань та подяк, «куточок» Неба на землі.

Історія гаї-дітковецького храму не проста. Це історія випробувань часом, змінами режимів, воєн, віросповідань. Але, переживши всі незгоди, навіть через сотню років невеличкий чепурненький сільський храм і далі гордо споглядає на буденні мирські клопоти вірян та вислуховує молитви тих, хто тут щиро молиться.

На храмовий празник, у день святого великомученика Димитрія парафіяни відзначали ювілей своєї святині. До свята вірні готувалися – відремонтували церкву ззовні і в середині, впорядкували прилеглу територію.

Короваєм, квітами й щирими словами вітань зустрічали діти й адміністратор храму отець Микола Мазурчук разом з парафіянами, а також лицарі св. Христа з Бродів правлячого архиєрея Сокальсько-Жовківської єпархії владику Михаїла Колтуна.

Опісля відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив єпископ. Співслужили йому 12 запрошених священиків. Разом з духовенством молилися жителі Гаїв-Дітковецьких і навколишніх сіл, а також гості. Радував своїм співом церковний молодіжний хор храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста з м. Броди.

Після читання св. Євангелії проповідь виголосив отець Ярослав Царик, який звернув увагу на постать св. Димитрія, який у молодому віці відзначався ревністю і любов’ю до Христа й Церкви. Також він зазначив, що у молодому віці, у той час, коли Українська греко-католицька церква діяла у підпіллі, 45 років тому, саме у день св. великомученика Димитрія владика Михаїл Колтун вступив до монастиря оо. Редемптористів. Це був свідомий вибір юнака, який на той час уже відслужив у радянській армії три роки на підводному човні, закінчив навчання у технікумі і вже працював на одному з львівських підприємств. Навчався у підпільній семінарії і, отримавши священичі свячення, владика Михаїл багато років здійснював свою душпастирську працю у підпіллі. А після легалізації Української греко-католицької церкви він став першим священиком, висвяченим у єпископи після виходу церкви з підпілля.

Отець Ярослав наголосив, що у період від 1946 до 1989 року УГКЦ була найбільшою забороненою Церквою в світі. 43 роки вона діяла у підпіллі. Тисячі вірних та духовенство зазнали репресій і гонінь. 30 років тому, 29 жовтня 1989 року УГКЦ вийшла з підпілля та повернула свій храм Преображення у Львові. Підпілля зберегло віру. УГКЦ вийшла з нього ще сильнішою і організованішою Церквою.

Заакцентував увагу присутніх о. Ярослав на постаті пароха цього храму з 1929 року по 1940 рік о.Івана Татаринського, якого заарештувало НКВД у 1940 році і вивезло до Підкамінської тюрми. Згодом його перевели до Золочівської тюрми і засудили на 8 років позбавлення волі. У Золочеві отця Івана Татаринського замордували у лазні гарячою водою. Дата смерті невідома.

З 2001 року, після проголошення Папою Іваном-Павлом ІІ у Львові 27 українських мучеників за віру блаженними, Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» розпочала нові процеси беатифікації 45 новомучеників, які постраждали за часів комуністичних переслідувань Української Греко-Католицької Церкви, серед яких і отець Іван Татаринський.

Важливою подією під час Архиєрейської Божественної Літургії у Гаях-Дітковецьких стало рукоположення в чин диякона Андрія Жука, випускника Тернопільської вищої духовної семінарії.

Після завершення Богослужіння владика Михаїл вручив отцю Миколі Мазурчуку грамоту з нагоди столітнього ювілею храму. Отець Микола подякував сокальсько-жовківському єпископу за візит, священикам – за співслужіння, а також всім жертводавцям, особливо Сергію Іваху, родинам Масловських, Садових, Шахів, о. Роману Білю, о. Ярославу Царику.

Далі адміністратор храму Микола Мазурчук розповів про історію сільської церкви. Він зазначив, що тут донині зберігається старовинна чаша зі старого храму, що був споруджений у 1879 році і згорів під час Першої світової війни. Лише у 1919 році було споруджено як тимчасову цю дерев’яну каплицю. Як зазначив отець Микола, поки що немає відомостей про першого священика. Але 10 березня 1929 року парохом місцевої церкви став о. Іван Татаринський. З його появою у селі почалося духовне відродження. У 1931 році за сприяння о. Івана Татаринського біля церкви був насипаний триметровий символічний курган-могила та встановлено високий дерев’яний хрест в пам’ять про односельців, полеглих у першій світовій війні та в боротьбі за волю України у 1918-1920 роках. У радянські часи могилу було зруйновано і відновлено у 1990 році.

У 1939 році у Гаях-Дітковецьких було закладено фундамент під нову церкву, але наприкінці вересня 1939 року село було окуповане Червоною армією. Будівництво храму припинилося. Отця Івана Татаринського було заарештовано. До 1946 року священиче служіння проводив о. Дремов, який після псевдособору перейшов до РПЦ. Люди самі молилися у храмі.

За радянських часів гаї-дітковецьку церкву спіткала така ж доля, як і більшість українських церков. Її закрили і використовували як спортивний зал.

У 1991 р. зареєстрували громаду УГКЦ. Ініціатором відродження і першим священиком був о. Ярослав Царик. У судах відстоювали сільську святиню Степан Тереховський, Михайло Ковальчук, Василь Губач. Служили тут також о. Петро Чаплюк, о. Богдан Жук , б. п. о. Юрій Бешлей, який здійснював служіння і у підпіллі, був заарештований КДБ, де його сильно били, що підірвало йому здоров’я. Після смерті о. Юрія у 2001 році грамотою єпископа Михаїла Колтуна призначено на парафію у Дітківці о. Миколу Мазурчука, який і досі проповідує тут Слово Боже.

Отець Микола також розповів, що у 1989 році храм в середині був оббитий фанерою і розмальований художниками-початківцями. Але під низом знаходяться ще ті старовинні фрески і парафіяни планують відновити храм з середини таким, яким він був колись.

Владика Михаїл привітав парафіян з віковим ювілеєм їхньої духовної святині, подякував за те, що відновлюють її, наповнюють красою і черпають тут віру й силу для життя. Сокальсько-Жовківський єпископ, звертаючись до присутніх, наголосив, що 100-літній ювілей храму – це знакова подія для всіх нас, адже цей храм є важливим свідоцтвом любові до Бога багатьох поколінь, наших батьків, дідів та прадідів.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.