Незбагненно швидко лине час. Його миттєвості яскраво відображають ті чи інші етапи нашого життя, фіксують і здобутки, і невдачі на цьому шляху. Все це пізнається тоді, коли за плечима несемо поважний тягар років, і ця ноша спонукає нас озирнутися на пройдене.
Отак, друже і колего по журналістському перу, Ярославе, прийшов час і для тебе оцінити свою життєву стежину, яку вже протоптав за шість десятків років і, дякуючи Всевишньому, маєш змогу продовжувати її дальше. За мірками сучасного цивілізованого світу цей вік вважають найбільш продуктивним для творчої особистості завдяки набутому життєвому досвіду. А він у тебе чималий…
Пригадую, як вперше ти переступив редакційний поріг нашої районки, принісши невеличку замітку про творчий вечір у Бродівському педагогічному училищі, організований незабутньої пам’яті викладачем, справжнім українським патріотом Василем Корольчуком. Саме він згуртував у цьому навчальному закладі творче об’єднання «Джерело», що стало майданчиком проби пера для шанувальників українського слова. Приємно згадувати, що тобі у ці юні роки студентства пощастило слухати виступи таких корифеїв літературного слова як Володимир Яворівський, Микола Петренко, Богдан Стельмах, Дмитро Герасимчук та інших відомих поетів і письменників, які були гостями «Джерела» цього часу.
Думаю, що цю стежину не випадково обрали десятки майбутніх педагогів, в тому числі і ти, Ярославе. Так склалося, що після закінчення педагогічного училища у 1980 році, редакція нашої районки дала тобі рекомендацію для вступу на заочне відділення факультету журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка. Після успішного проходження творчого конкурсу та здачі вступних екзаменів Ярослав Зубань був зарахований студентом цього престижного вишу. Особливо приємним при цьому був такий епізод. При оголошенні результатів письмового диктанту з української мови один з членів приймальної комісії запитав: «Хто такий Ярослав Зубань?». Відтак, піднявши в руці його роботу, заявив: «Диктант написаний без жодної помилки! Беріть з нього приклад!».
Звичайно, після такої заяви у Ярослава не виросли крила за спиною, однак з щирою вдячністю згадав Бродівське педучилище, яке давало своїм вихованцям таку високу підготовку з рідної мови. А педагогом Ярославу Зубаню так і не вдалося стати, бо після скерування на роботу вчителем праці і креслення у Любинську середню школу Яворівського району Львівської області, у листопаді цього ж, 1980 року, був призваний на строкову військову службу. А після її завершення поновився на навчанні в університеті і з лютого 1983 року був прийнятий на посаду кореспондента відділу сільського господарства тодішньої Бродівської районної газети «Прапор комунізму».
Наперед скажу, що це був один з провідних відділів газети, матеріали якого займали левову частку на сторінках часопису, що виходив тричі на тиждень. Для їх підготовки потрібна була не тільки висока професійна ерудиція, а й оперативність. Вважаю, що початківцю газетного цеху Ярославу Зубаню повезло, що завідувачем відділу був досвідчений журналіст Сергій Орлюк, який з розумінням поставився до свого підопічного, хоч, нічого гріха таїти, деякі матеріали ставали «здобутками» редакційного кошика. Та наполегливість молодого кореспондента брала своє. Адже сам виростав у селі, був достатньо обізнаний зі всім комплексом сільгоспробіт у колективному господарстві, тим більше, що батько впродовж ряду років працював механізатором, а згодом – бригадиром тракторної бригади. Оскільки провідною тематикою в газеті того часу був показ людини праці та шляхів досягнення її успіхів, з-під пера Ярослава стали з’являтися замальовки та нариси про передових механізаторів, комбайнерів, доярок, ланкових.
Заочне навчання, яке успішно долав Ярослав Зубань, вимагало від студента освоєння всієї жанрової палітри газетної справи, зокрема вміння писати не тільки подійові замітки, а й репортажі, аналітичні статті, брати інтерв’ю, робити огляди редакційної кореспонденції та інше. Більше того, всі ці публікації слід було захищати на спецкурсах. Вимогливість таких викладачів факультету як В.Здоровега, Й.Лось, В.Кибальчич, О.Сербенська, В.Лизанчук та інші, стимулювала до зростання професійної майстерності, копіткої роботи над словом. Доброю підспорою був і злагоджений професійний колектив редакції. Завжди можна було звернутися за порадою до таких майстрів журналістського пера як Галина Петрусь, Зеновій Сторонянський, Ярослав Тимусь, Любов Ткачук, Юрій Пастух. У редакції панував дух творчої змагальності, адже на кожній тижневій «летючці» робилися огляди матеріалів і відзначалися кращі, що стимулювалися як морально, так і матеріально.
Пригадую, як схвально були оцінені нариси Я.Зубаня не тільки у редакційному колективі, а серед читацької аудиторії про героя Соціалістичної праці голову колгоспу «Правда» Г.Попова, голову колгоспу ім. В.Стефаника І.Мисака, інтерв’ю з головою колгоспу ім. Шевченка М.Глабою. Та найбільше Я.Зубань любив подавати матеріали з «глибинки», тобто з віддалених від райцентру сіл. Його рейди завершувалися критичними публікаціями щодо інфраструктури цих населених пунктів, їх торговельного та медичного обслуговування і часто ставали предметом обговорення у владних структурах району. Тож редакційного «газика» з написом «Кореспондентська» з нетерпінням чекали там, де роками не ступала нога чиновників.
Саме так – з дня у день, з року в рік формувалася журналістська особистість Ярослава Зубаня, відточувалося його творче перо і зростала харизма серед читацького загалу. Відтак, з рядового кореспондента він пройшов кар’єрні щаблі завідувача відділу, відповідального секретаря і заступника редактора уже нової демократичної районної газети «Голос відродження». З цим часописом він пов’язав два десятки років своєї творчої діяльності.
Як кажуть у народі, у будь-якій справі є своя «родзинка». Окрім матеріалів суто виробничої тематики, його улюбленим «хоббі» стала ще й тематика спортивно-масової роботи та безпосередня участь у її проведенні. Особливо читабельними стали його регулярні репортажі з різноманітних змагань спортовців, зокрема футбольних матчів на міському стадіоні «Ювілейний» та спортивних майданчиках у селах району. Його часто можна було бачити у складі суддів футбольних матчів на першості району та кубкових змаганнях. Така активна позиція журналіста позитивно впливала на зростання тиражу часопису, його вплив на розвиток спортивно-оздоровчої роботи на Брідщині.
Творча діяльність Я.Зубаня не обмежувалася лише роботою в часописі «Голос відродження». Як професійний журналіст, він активно співпрацював з бродівським видавництвом «Просвіта», редагуючи книги та інформаційні буклети. Окрім того, він опікувався випуском багатотиражної газети Бродівського заводу СЗМ, надавав інформаційну підтримку Бродівському осередку Аграрної партії України. Проявився його хист і в письменницькій царині. У 2018 році побачила світ його книжечка «Карітас»: у здоровому тілі – здоровий дух». Я Зубань присвятив її християнській добродійній організації «Карітас», що взяла під свою опіку футбольну команду військової частини, що на «білих казармах» у м. Броди. На конкретних фактах співпраці керівників благодійного фонду з військовиками, становлення і зростання майстерності армійських футболістів автор переконливо підтвердив гасло, що «Народ і армія єдині».
За високу професійну майстерність в обраній професії Ярослава Зубаня ще у 1995 році приймають у Національну спілку журналістів України. Його одноголосно обирають відповідальним секретарем НСЖУ первинної організації районного часопису «Голос відродження». Відповідальність журналістського осередку за творчий рівень і діяльність часопису значно зросла з його участю у засновництві видання. Журналістська організація стала ініціатором творчого змагання журналістів за приз «Золоте перо», заснувала журналістську премію імені Петра Федуна (Полтави), головного ідеолога ОУН-УПА, лауреатами якої вже стали понад двадцять авторів.
Важливо, що попри свою професійну зайнятість, Ярослав Зубань приділяє чималу увагу сімейному благополуччю. Разом з дружиною Надією виховують двох доньок – Оксану і Богдану, дали їм відповідну освіту.
Знаю, що Ярослав Зубань, мій колега по професії, і надалі сповнений творчих задумів у творчій царині, здійснення яких і бажає йому колектив «Голосу відродження» у день його ювілею. Тож з роси і води Вам, Ярославе Романовичу!
Богдан ЗРОБОК,
відповідальний секретар первинної організації Національної спілки журналістів України газети «Голос відродження».