Додому > Культура > «…Тут моє благодатне поле, яке я засіваю»

«…Тут моє благодатне поле, яке я засіваю»

На фото : Надія Саннов-Косміаді

Під час карантину, що запровадили в Україні через коронавірсну інфекцію, з’явилася можливість більше часу побути вдома, щось згадати, переглянути свої записники. І ось гортаючи свої журналістські нотатки, натрапила на запис про подію, що відбулася у Бродах у червні минулого року і пройшла якось зовсім непомітно. Лише один день у Бродах, у читальній залі Бродівської центральної районної бібліотеки експонувалася виставка художніх робіт «Християнські мотиви у творчості Георгія Косміаді». А презентувала її 95-літня дочка художника, організаторка та власниця рівненського АРТ-ательє «Георгій Косміаді» Надія Саннов-Косміаді. Вона через більш як 70 років вимушеної еміграції до Німеччини повернула на Україну творчий спадок свого батька – відомого художника і неперевершеного вчителя малювання рівненських шкіл міжвоєнного періоду.

Георгій Петрович Косміаді, у родовідніх каналах якого переплелися грецькі, грузинські й російські корені, народився 24 березня 1886 року в м. Нальчик на Північному Кавказі. Освіту здобув у школі св. Олександра при вчительському інституті у Тифлісі, а також закінчив факультет архітектури державної технічної школи в Баку. Художню освіту продовжив у Москві, куди переїхав у січні 1905 року для роботи у міській архітектурній службі. Був членом об’єднання архітекторів Москви. Йому було довірено архітектурний догляд за Кремлем.

Коли вибухнула Перша світова війна, Георгія Косміаді призвали до царської армії. Військова адміністрація використала його знання з архітектури й будівельної справи і призначила командиром будівельного загону. Довелося споруджувати різні військові об’єкти – казарми, лазні, мости. Так колишній помічник архітектора Москви опинився на Волині.

У 1916 році в Рівне переїхала його дружина Бригітта. Тут народилося його троє дітей – сини Юрій, Володимир і донька Надія.

Після ліквідації у 1918 році Головного Комітету фронту Г. Косміаді залишився у Рівному. Педагогічну діяльність Георгій Петрович розпочав 1 березня 1918 року як вчитель малювання, креслення і каліграфії у Рівненському восьмикласному комерційному училищі. Більше двох десятиліть викладав малювання у рівненських навчальних закладах, де здобували освіту діти різних національностей. Його педагогічний талант проявився в усіх напрямах естетичного виховання школярів.

3 перших кроків у Рівному Г. Косміаді заявляє про себе як інтелігентна і милосердна людина, високий професіонал. Проявився не лише його педагогічний талант, а й мистецький і архітектурний хист. На Волині педагог і художник Георгій Косміаді зумів реалізувати свої природні здібності, прожити яскраве і насичене життя, здобути повагу жителів і авторитет учнів.

У 1921 році його з 52-ма чоловіками з Рівного, які мали професії аптекарів, вчителів, інженерів, силою забрали до Червоної армії. Разом з вчителем Рівненської української гімназії художнику вдалося з того війська втекти. Коли ж вони повернулися до Рівного, кордон між більшовицькою Росією і Польщею закрився.

Сім’я Косміаді в Рівному, не маючи власного житла, винаймала помешкання. Однак це ніколи не обтяжувало родину. У їхньому гостинному домі завжди панувала затишна творча атмосфера. Георгій Петрович Косміаді підтримував талановитих дітей, створював культурно-мистецькі осередки у місті, організовував виставки, вечори, концерти, опікувався театральним життям Рівного.

А в 1937 році роботи своїх учнів він повіз у Париж на всесвітню виставку дитячого малюнка. Здивувати Париж роботами своїми і своїх учнів для художника було питанням честі. І йому це вдалося. 67 учнівських малюнків, експонованих на виставці, привернули увагу відвідувачів досконалістю рисунку, шляхетністю побудови композиції, відчуттям міри і гармонії в орнаментиці. Учасники виставки були нагороджені дипломом Паризької виставки. Також варто підкреслити, що за дитячими рисунками декоративно-прикладного характеру, створеними під керівництвом Георгія Петровича, оздоблювали свої тканини сілезькі ткачі, їх використовували ткацькі мануфактури у Лодзі та інших містах Польщі.

Насичене творчістю, добром і любов’ю життя цієї сім’ї змінила нова більшовицька влада, що прийшла у вересні 1939. Георгій втратив улюблену роботу вчителя малювання. Вимушено покидали Рівне його друзі, багато з яких зазнали переслідувань, а деяких було вивезено до Сибіру. Чекати добра від «совєтів» не могла і сім’я художника. Георгій Петрович розумів, що «компетентні» органи обізнані про його минуле. Служба в царському війську та самовільне залишення Червоної армії для нової влади були достатніми причинами для арешту.

16 листопада 1939 року між урядами СРСР і Німеччини було підписано угоду «Про евакуацію українського і білоруського населення з території колишньої Польщі, яка відійшла в зону державних інтересів Німеччини, і німецького населення з території колишньої Польщі, яка відійшла в зону державних інтересів Союзу РСР». Косміаді вирішили виїжджати до Німеччини. Відтак у 1940 році родина опинилася на історичній батьківщині дружини Георгія Косміаді – Бригітти й оселилася у Гамбурзі.

– Якби не покинули Союз, батька розстріляли б. Так сталося з його братами у Москві, – розповідала Надія Косміаді. – Переїжджаючи за кордон, нічого не могли взяти із собою, лише декілька картин. Тато зробив з них ящик із подвійним дном і таким чином зміг вивезти роботи своїх учнів.

Їм сповна дісталося випробовувань лихоліттям Другої світової і тяжкими повоєнними роками. Розрадою була лише його повсякденна ненаситна жага до творчості. Долаючи складні життєві труднощі, Георгій Косміаді зумів утримувати сім’ю завдяки своєму таланту. За дуже короткий час у Німеччині Г. Косміаді домігся визнання як художник. Загалом, за 27 років свого перебування в Німеччині художник Георгій Косміаді презентував понад 40 мистецьких виставок.

Георгій Петрович помер 22 травня 1967 року. Із творчого спадку Косміаді обсягом понад 5000 картин сьогодні переважна їх частина знаходиться у Гамбурзі, де німецькі мистецтвознавці вписують їх у контекст європейського мистецтва XX століття.

Запалений батьком промінчик життєлюбства підхопила його донька Надія і впевнено пішла з ним по життю, не забуваючи про свої волинські витоки. У Німеччині Надія Косміаді здобула освіту, влаштувалася на пристойну роботу фінансистом. Овдовівши у 21 рік і залишившись з маленьким сином на руках, змушена була самотужки дбати про себе. Робота приносила певні статки, а буденність скрашувало захоплення танцями й альпінізмом. Шукаючи свій острів щастя, вона придбала будинок у горах Італії. Із своїм коханим (уже третім) чоловіком Гербертом там вона нарешті здобула відпочинок і бажаний спокій.

У 1992 році, після п’ятдесяти двох років розлуки, Надія Косміаді вперше приїхала до Рівного. З тої першої зустрічі з містом свого дитинства вона вже не покидала його ні в думках, ні у своїх діях. Надія Георгіївна намагалася якнайбільше передати до Рівного батьківського творчого спадку. Перший дарунок – велика колекція з сотень малюнків учнів Георгія Косміаді, книг і журналів надійшли у Рівненський краєзнавчий музей у 1992 році, а згодом колекція від дарувальниці зросла на десятки батькових картин. Їй хотілося, щоб пам’ять про батька-художника жила в Рівненській українській гімназії – туди була подарована частина його картин і особистих речей.

У свої поважні дев’яносто три роки, поховавши коханого чоловіка і супутника життя впродовж п’ятдесяти років Герберта в Гамбурзі, вона продала свій розкішний будинок в Італії та переїхала до України. У Рівному вона придбала квартиру на вулиці Драгоманова, саме там, де колись була їхня рідна вуличка Круча. Там же вона створила Арт-­ательє Георгія Косміаді, перевізши сюди не лише колекцію живопису батька, а й тисячі предметів, що роками жили у їхньому домі.

Презентуючи виставку картин у Бродах, Надія Косміаді зазначила:

– Мій батько був не лише одержимий малюванням, він хотів дати молоді все найкраще, він казав: фарби, музика і слово поета – найголовніше, найкраще, що є в нашому житті. Вважаю, що мій тато сьогодні повернувся додому. Він казав, я помру, а те, що залишається, має працювати далі.

Цю незвичайну жінку можна слухати годинами. У її віці (зараз їй вже 96 років) така свіжа пам’ять і сучасний підхід до оцінки минулого! Її розповіді цікаві і захоплюють співрозмовника, бо завжди наповнені влучними жартами, доречними порівняннями. Незважаючи на свій поважний вік, вона ніколи не сидить вдома і каже, що рух і гумор продовжують життя. Також наголошує, що ніколи не дотримувалася жодних дієт, але завжди залюбки працювала у власному саду. Розповідає, що у 70 років піднялася на Ельбрус, а у 90 – знялася у фільмі «Кавалери». Тепер вона 11 місяців живе в Україні, а 1 місяць – в Німеччині, де її чекають син, внуки та правнуки.

– Мене у Німеччині часто запитують, що можна робити в Україні? А я їм відповідаю, що для того, щоб ваш автомобіль їхав, ви заправляєте його пальним. Рідна земля заправляє мене, моє пальне там, – говорить Надія Косміаді. – Рівне має особливу ауру. Тут моєму татові творилося найкраще. Він казав: «тут моє благодатне поле, яке я засіваю». Він мріяв відкрити у Рівному художню школу і у 1939 році отримав на це дозвіл від польської влади. Але тоді до Рівного вже входили радянські війська і все було зруйновано. Коли ми виїжджали, він взяв лише 310 картин своїх учнів, заховавши у ящику з подвійним дном. Тато казав, що це був його «урожай».

Зустріч і спілкування у Бродах з цією надзвичайною жінкою було дуже цікавим. Надія Георгіївна ще прагнула багато чого розказати, але вже поспішала, бо днями мала відлітати до Німеччини, а виставку картин ще мала організувати у Золочеві.

Про Георгія Косміаді кажуть, що він малював сонцем. Його художні полотна – це свідки мислення митця, що яскраво підтверджують багатогранність його таланту. У своїх роботах, написаних на чужині, художник продовжував мислити критеріями народного слов’янського мистецтва, вишуканою художньою орнаментикою знаків. Він мріяв, щоб ця спадщина прислужилася Україні. Його мрію через довгі 70 років здійснила дочка Надія.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *