Додому > Культура > Трагедія гути пеняцької: міфи і факти

Трагедія гути пеняцької: міфи і факти

Ці замітки – про особисте сприйняття книжки Дмитра Чобота «Загибель Гути Пеняцької 28 лютого 1944 року» (Київ:Видавничий дім «Українська культура», 2020).

Про книгу Д.Чобота одним абзацом написав би так – фундаментальне науково-історичне дослідження з добре продуманими елементами якісної контрпропагандистської публіцистики на твердому ґрунті сотень документів, свідчень очевидців і доведених фактів, скріплених логічним викладом автора, що виливається у залізобетонну аргументацію. При тому, що цю – без найменшого перебільшення сподвижницьку інтелектуальну працю – Дмитро Чобіт виконав одноосібно. Тобто зробив роботу за цілий інститут історії. Мотивація чітка як для патріота – викриття брутальних фальсифікацій, утвердження історичної правди і захист національної гідності українців. Відчувається, що авторові це болить всіма фібрами душі.

Поштовхом для написання книги-дослідження стало нагнітання останніми роками у польському суспільстві анти­українських настроїв за участі польських науковців та навіть чільних посадових осіб. При цьому в інформаційний простір масовано вкидаються месенджі з безпідставними звинуваченнями українців в історичних злочинах, зокрема у знищенні галицького села Гута Пеняцька на Брідщині. А як фальсифікуються та яка справжня ціна доказів звірств українців – судіть самі на красномовному прикладі світлини із зображенням прив’язаних до дерева колючим дротом чотирьох, нібито замордованих упівцями, польських дітей. Ця світлина кочує друкованими виданнями Польщі і виставляється польськими докторами наук та професорами як свідчення звірств бандерівців у селі поблизу Тернополя у 1943 році. Насправді Дмитро Чобіт у своїй книзі встановив справжнє походження вищезгаданої світлини – фото зроблено у 1923 році на околицях Варшави, діти – не поляки, а вбивці – не українці. Вбивця власних дітей – божевільна циганка. Опублікована світлина у польському медичному журналі за 1928 рік. Один до одного уже у наш час про розіп’ятих бандерівцями хлопчиків на Донбасі був створений міф за лекалами кисельовської запоребрикової пропаганди! Подібною доказово невідпорною аргументацією (десятки з різних джерел документів, зафіксованих свідчень очевидців) автор доводить цілковиту непричетність вояків УПА і дивізії СС «Галичина» до гута пеняцької масакри. Власне це й зайняло більше шестисот сторінок книги. Варто зазначити, що, при всіх відверто зневажливих стосовно українців закидах польської сторони, Дмитро Чобіт ні на йоту не припускається приниження національної гідності польського народу. І не опускається до рівня розтиражованої у польських виданнях фрази «українці – то варвари, не гідні власної держави» (сторінка 34 книжки – з посиланням на конкретні польські видання).

Чого гріха таїти, ймовірно у відповідь на такі публікації будуть лунати голоси з України – «навіщо те ворушити», це, мовляв, зашкодить добросусідським відносинам і т.д., і т.п. Зустрічне питання – а протилежна сторона тим переймається, сіючи зерна розбрату і ворожнечі? Так що книжка Д.Чобота – то захист національної гідності українців за допомогою історичної правди. Отже, пане Дмитре, величезний респект від української громади за зроблене! Слава Україні!

В.ДІДИК,
м.Броди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *