Тепло його душі

Поглянувши на нього, аж ніяк не скажеш, що цей кремезний, міцної статури, без зайвих зморшок на лиці чоловік, з очей якого випромінюється життєрадісний оптимізм і впевненість у собі, уже сім літ, як пішов з ДП «Бродівський лісгосп» на заслужений відпочинок. А це справді так. Борис Петрович Тимчак – пенсіонер і нині разом з дружиною, колишньою вчителькою, доглядають добротну господарку (корова, свині, крілі, кури, город) у Заболотцях. Здавалося б, що йому до колишньої роботи. На зміну приходять молоді кадри, хай з Божою допомогою працюють, досягають нових здобутків для підприємства та статків для своїх сімейств.

Але – ні! Тимчака на території лісгоспу можна побачити частенько. Не може пан Борис, аби бодай раз на тиждень не навідатися сюди. То на розсаднику його помітять – оглядає як рівненько пнуться вгору декоративні туї, то у теплицю загляне, до черенків придивиться, чи посіви всі зійшли. Одне слово, не вигасли у його душі почуття до лісу, вгадується в ній, небайдужій, і любов, і ностальгія, і щемкий біль та тривога за галузь, якій віддав майже чотири десятки літ. І всі ці роки працював у Бродівському лісгоспі.

У далекому 1970-му студент Кременецького лісотехнічного технікуму Борис Тимчак прийшов сюди на практику. Робота припала юнакові до душі. Мріяв після закінчення навчального закладу повернутися. Але чотирирічну перерву в його трудовій біографії зробила військова служба. Правда, одразу після демобілізації примчав сюди. І залишився, так би мовити, назавжди.

Звісно, що на посадах лісника, майстра лісу і майстра лісозаготівель та помічника лісничого Борис Петрович Тимчак набув чималого досвіду. Правда, поради свої дає лише тоді, коли попросять, нав’язуватися у таких випадках некоректно. Буває, що й виручити колишнє своє підприємство є потреба. Ось минулого року в лісгоспі раптово звільнився майстер лісу. Заміну наступного ж дня йому не знайдеш, а тут якраз Борис Петрович навідався. Одні ці відвідини називають іронічно – «інспекцією», інші так само іронічно – «екскурсією». Але хай там. Факт той, що Борис Петрович погодився на підміну. Тим паче, що якраз тоді у лісгоспі мостили 6,5 кілометра лісової дороги. Об’єкт – вкрай потрібний. І для лісозаготівлі, і для патрулювання. Тимчак впродовж трьох місяців і керував тими дорожними маневрами, підказував, який де згин більше підходить…

Надворі осінь. Ліс поважно скидає з себе золоту одежу. Не мине й кількох тижнів, як листяні дерева стануть зовсім голими, набиратимуться сил до весни, щоби знову вбратися у зелені шати. І так рік за роком тривають мудрі й магічні цикли флори. З плином часу стане багатшим ліс чи біднішим? Питання не риторичне, а навпаки об’ємне, що включає в себе величезний комплекс проблем, пов’язаних з різними причинами, де переплелися інтереси екології, економіки. Борисові Тимчаку все це небайдуже. Але чудово розуміючи, що не має впливу на глобальні процеси, він хоче бути бодай дрібку корисним хоч би своєму підприємству. Ось прийде поглянути на пагінці і вони, здається, швидше ростимуть лише від його теплого погляду. Адже деревцям, молоденьким сходам потрібні і волога, і тепло! Тепло не тільки фізичне, а й людської душі! З такою думкою погоджується більшість працівників лісу, які люблять свою професію і присвятили їй кращі роки життя. Що вже казати про таких фахівців галузі, як начальник відділу лісового господарства Василь Сірий та лісничий Заболотцівського лісництва Андрій Москва (на фото). З ними ветеранові праці Борисові Тимчаку завжди є про що поговорити при зустрічі.

І. Табінський.
Фото автора.