Додому > Новини > Суховоля – США – Ізраїль і Стіна плачу…

Суховоля – США – Ізраїль і Стіна плачу…

Йдеш ото знайомими вулицями міста чи села, а мимо тебе люди, люди… А ти у круговерті власних думок і клопотів не завжди задумуєшся над тим, що у кожного з них – «своя доля і свій шлях широкий», нерідко варті пера літописця. Як от, приміром, нині вже покійна Юлія Іванівна Семчук із села Суховоля, яку знала з давніх літ, оскільки товаришувала з її племінницею Надією Тимусь, котрій тітка замінила маму, яка рано пішла з життя. Була Юлька, як казали в селі, звичайним дівчам, а судилася їй незвичайна і непроста доля.

Підлітком бавилася з на два роки молодшим сусідським хлопчиком Генріхом Фрідманом. Сім’я євреїв Фрідманів жила біля мосту. Коли почалася Друга світова війна і в Суховолі з’явилися німці, її, як і багатьох інших молодих дівчат, вивезли у Німеччину. Для єврейської сім’ї сусідів настали тяжкі, виповнені страхом смерті, часи. І вони звернулися по допомогу до сусідів Семчуків. Як розповідає, зі слів тітки Юлії, Надія Мінза (Тимусь), її дід Іван і баба Марія прийняли єврейську сім’ю. Батько, мама і двоє синів Фрідманів вдень ховалися на так званих вишках, а вночі приходили у хату. Звичайно, і господарі, і їх постояльці були у постійній напрузі. Хвала Господу, що сусіди виявилися порядними людьми і не виказали перехованців. У ті тривожні часи Семчуки ділилися із своїми постояльцями і їжею, яку споживали й самі. Парадокс, але допомогали у цьому самі німці, чия кухня стояла на подвір’ї Семчуків. Час від часу німці підгодовували господарів, а ті рятували від голоду євреїв, яких переховували.

Коли німці відступили, Фрідманам вдалося перебратися у Польщу. І про подальшу їх долю Семчуки не знали нічого. Юлія Семчук повернулася з Німеччини, стала знатною свинаркою у тодішньому колгоспі «Прогрес». Праця стала основним змістом її життя, та ще племінники Надія і Євген і їхні діти.

Жінці судилося пережити ще одну зустріч із сім’єю Фрідманів. У травні 1989 року у їх хату завітали неочікувані гості – Генріх Фрідман з дружиною. Не було вже баби Марії, дідові Івану вже було 89 років, а їх дочці Юлії – 64. Треба було бачити, як розповідає Надія Мінза (Тимусь), як тішився Генріх, коли наглянув хату, де рятувався з батьками і братом від біди, від страшної долі, що спіткала сотні, тисячі євреїв, як оглядав вже оновлений дім і ті вишки, що на довгий час стали домом для його сім’ї, зігрітої добрим серцем і турботою родини Семчуків. Його батько допоки жив, просив не розголошувати хто їх врятував, аби не наробити біди своїм рятівникам. І лише по його смерті Генріх Фрідман приїхав у Суховолю, аби скласти подяку своїм колишнім сусідам – рятівникам його сім’ї.

Подружжя Фрідманів-молодших запросило Юлію Семчук в Америку, де вони жили тоді. Їй оплатили дорогу і всі, пов’язані з поїздкою, витрати. У Москві Юлію зустрічала довірена особа Генріха Фрідмана, яка допомогла продовжити переліт до США. Для неї, звичайної сільської жінки, все здавалося казкою. Тоді суховільчанку Юлію Семчук представляли у сенаті США й присвоїли звання «Праведник світу». І доки жінка жила виплачували їй пенсію (100 – 160 доларів у місяць).

Побувала у свій час Юлія Семчук і в Ізраїлі, побачила, що на відомій Стіні плачу вписані і прізвища її батьків – Івана та Марії Семчуків з брідського села Суховоля. Воістину доброта звеличує людину!

Г.ПЕТРУСЬ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *