СловоСвітло Світлани Антонишин

День народження нашої видатної землячки, талановитої поетки, прозаїка, літературознавця, авторки багатьох книг (поетичних і прозових), лауреатки багатьох літературних премій, членкині Національної спілки письменників України Світлани Антонишин переплетений жовтневим багрянцем. Та бібліотечна спільнота Брідщини відзначала його, починаючи з Всеукраїнського для бібліотек. Саме у цей день відбулася оригінальна відеопрезентація, натхненником якої стала методист БМЦБ Лідія Шевченко, дуже глибокої і дивовижно багатогранної рецензії на найновіше видання Світлани Антонишин – поетичну збірку «ПервоСвіт», що була вміщена у цьогорічному 6 номері журналу «Дзвін» у розділі «Критична робітня». Автором цього літературознавчого дослідження під промовистою назвою «Чому Бог посилає на землю поетів?» є тернополянка Валентина Семеняк, яка стверджує, що Світлана Антонишин – «феноменальне явище в сучасній українській поезії». «Кожна епоха, – пише вона, дарує світові, об’явників, так у сиву давнину називали тих, хто першим повідомляв світові якусь важливу новину. Для мене тими об’явниками є правдиві поети. Але ті з них, які римують не з розумом, а Серцем…». І саме такою поеткою, на переконання Валентини Семеняк, яка вбачає спорідненість її долі і поезії з Лесею Українкою, є Світлана Антонишин.

Недавно у журналі «Дзвін» були надруковані перші твори Світлани Антонишин для дітей із підготовленої збірки «Тату, мамо – мамо, тату. Клубок усміхнених приколів». І ті ж бібліотекарі, але вже з дитячої книгозбірні, анонсували цей доробок на своїй краєзнавчій сторінці проєкту «Бібліотека в ефірі». А «Театр однієї книги», що діє при цій бібліотеці (читачі і працівники), інсценізували окремі вірші.

І саме перед Днем української писемності та мови хочеться, щоб наші читачі відчули, як любить і щиро ділиться своїм СловоСвітлом з усім довколишнім світом наша славна бродівчанка Світлана Антонишин. То ж пропонуємо її нові поезії для дітей.

КВОЧКА В ДИТСАДОЧКУ

Писк і сміх у нашому садочку:
Наталочка сьогодні грає квочку.
«Кво-кво, кво-кво», – і всі біжать до Нати,
Бо квочка має діток годувати.
Михайлику – цукерка, Лілі – грушка.
Іванкові – канапку під подушку.
Всім іншим – по шматочку сала в ліжко,
А няні Любі – три смачних горішки,
Хоча вона тримається за серце,
Бо в Нати є пшениця у відерці.
«Кво-кво», – і вже зерно по всій кімнаті.
Ой, буде няні Любі що клювати.

СМАЧНА ТАРІЛКА

Мама доню з дитсадка веде.
Та про все розповідає радо.
Стас навчився рикати, як лев,
А папуга часто дражнить Влада.

Ліка закохалася в Сашка,
А Микита розлюбив Катрусю,
І вона сердита в нас така,
Ніби п’ять джмелів гуде у вусі.

«Ну, а що давали на обід?»
«Та… як завжди, риба, суп і гречка».
Краще не питати, чи смачні:
Нащо мамі зайва суперечка.

Після сну сховався кіт Пірат.
Всі його шукали, навіть Міла.
«А скажи-но, з чого був салат?»
«Та з тарілки, що не зрозуміло?»

Є ВИБІР

Маринка сердита, ну просто скандал:
Мишко їй машини не презентував.
Хоча обіцяв: «Мерседес! Мерседес!»
Маринка сказала захоплено: «Єс!»
А вранці Михайлик, похнюпивши носа,
Сказав, що дівчатка машини не носять.
«Та хай йому грець із отим «Мерседесом» –
У Вітьки є «Форд» – теж нормальні колеса».

МУДРА ГОЛОВА

Галченя спитало у Сови:
«Пані, скільки ж треба голови,
Щоб усе, як Ви, на світі знати
Ще й поради мудрі роздавати?»

Гучно засміялася Сова:
«В кожного є власна голова,
Хай одна, аби лиш не порожня,
Бо порожню загубити можна.».

ГАННУСЯ СЕРДИТЬСЯ

Ганнуся п’ять горнят розбила,
Не випадково, а красиво.
Тож мама доню покарала –
Мобільний телефон забрала.
Ганнуся думає сердито:
«Якої шкоди ще зробити,
Щоб зошит з нотами забрали
І піаніно покарали?»

***

Тату-мамо. – це для вас:
Радісні приколи.
Вірші підуть в перший клас,
Ну, а ми – до школи.

Дуже швидко дні летять,
Хоч куди – не знають.
Певно, для нових малят
Сто пригод збирають.