Додому > Культура > Що несуть вітри з хуторів?

Що несуть вітри з хуторів?

«Доля дала можливість пізнати мені всю Україну. Вона для мене дорога і єдина». Ці слова належать Зеновії Миколаївні Гринах-Чабан – авторці поетичної збірки «Вітер з хуторів», що побачила світ у серії бібліотеки літературно-краєзнавчого журналу «Брідщина» два десятки років тому. Підготовка до друку цього видання і поклала початок нашому знайомству й творчій співпраці на сторінках журналу та районної газети «Голос відродження». Так я дізнався, що Зеновія Миколаївна – уродженка Брідщини з хутора Гринахи, що й до нині існує на пагорбі між Суходолами і Дубиною. У 1954 році закінчила Дуб’євську семирічну школу, а у 1957 – Пониквянську середню школу. Відтак життєва стежина привела її у Донецький університет, де закінчила механіко-математичний факультет. За спеціальністю працювала на Новокраматорському машинобудівному заводі інженером. Була ще у Зеновії Миколаївни до цього у рідному селі педагогічна і біліотечна праця. Та скупі формальні записи у трудовій книжці – це лише окремі віхи її біографії. А якщо б описати становлення юної хуторянки як особистості, утвердження у непростих життєвих ситуаціях на Сході України, то не вистачило й кілька десятків сторінок. Її кредом стали поетичні рядки:

Життя кладе на нас свій хрест:
І падаєш, і млієш –
І скільки днів, і скільки верств
Пройти ти з ним зумієш.
Життя потрібно пронести,
Омившись потом, кров’ю,
А потім зелом порости
І вічною любов’ю.

Яскравою гранню її особистості стала любов до рідного українського слова, його поетичних засад. Зародилася вона ще з дитячих років, у душевних переживаннях за свій рідний край, батьківські пороги. Перші проби пера згодом переросли у глибоке осмислення сьогодення, високу громадянську зрілість і позицію. Особливо ці почуття загострилися в умовах російськомовного оточення. Не випадково уже в роки Незалежності України Зеновія Миколаївна стала викладати українську мову й літературу та народознавство в першій національній українській гімназії м. Краматорська. Її вірші і прозові твори стали друкуватися у місцевій пресі, в журналі «Донбас», а згодом З.М.Гринах-Чабан обирають керівником українського міського літературного об’єднання «Донецькі полини». Сама вона і стає одним з ініціаторів друку колективної поетичної збірки під такою ж назвою у 1994 році у Дрогобицькому видавництві «Відродження». У передмові до цього видання Зеновія Миколаївна наголошує: «Ми такі, які є: із долею, що гірчить полином під гарячим розпаленим сонцем. Це і полин Чорнобиля, що всмоктався в нашу кров, голодомор 33 року – все те, що хотіла б, та не можу забути, стерти із своєї пам’яті, бо за цим всім стоять люди, їхні очі, їхні душі».

Повернувшись на Брідщину, у свій рідний хутір Гринахи, вона продовжує свою літературну та громадську діяльність, разом з чоловіком Іваном відбудовує батьківську хату, впорядковує яблуневий сад.

Пригадую її першу зустріч з громадськістю Брідщини на установчій конференції районного відділення Конгресу української інтелігенції, що проходила у лекційній залі педагогічного коледжу. З тривогою і хвилюванням говорила вона з трибуни зібрання про непросте становище із запровадженням національних засад у життя місцевих громад Донеччини, засилля російськомовних засобів масової інформації, пропаганду так званого «русского мира». Лише сьогодні ми розуміємо наскільки мужньою і самовідданою була ця жінка, працюючи в таких умовах, згуртовуючи навколо себе патріотичну громадськість, захищаючи рідне українське слово.

Саме завдяки Зеновії Миколаївни у літературно-краєзнавчому журналі «Брідщина» у 1996 році було запроваджено рубрику «Броди-Краматорськ: стежина єдності». На сторінках «Літературної світлиці» були опубліковані поезії Івана Долі, Любові Кононенко, Олександра Литовченко, Олега Максименка. Така підтримка дістала щиру вдячність від любителів поетичного слова на рідній українській мові у Краматорську.

Вже перебуваючи на Брідщині, Зеновія Миколаївна підготувала до друку свою першу поетичну збірку під назвою «Вітер з хуторів». Будучи її упорядником, я був вражений самобутнім талантом поетеси, її вболіванням за розвиток і утвердження рідної мови, відродження духовних традицій. А з якою любов’ю ставиться вона до рідного куточка землі, де народилася і зростала:

Коли приходжу я в батьківський дім,
Вітри полів завжди ночують в нім,
І знаю я, які дощі упали,
І де учора сонце ночувало.
Кого проводив ясний місяць полем,
Кому зоря наворожила долю.
І дух природи там, де хутори,
Тут роси чисті падають згори,
Зірками тут розпалюється нічка,
Колоссям й хлібом пахне кожна пічка.

Черговим поетичним і прозовим доробком стала нова збірка під назвою «Твої сліди», що вийшла у Київському видавництві «Четверта хвиля» у 2008 році. Її квінтесенцією варто назвати поезію «Моя любов»:

Я – від розпачу німа:
Бо, що було моє «слово»!
Відмирала наша мова,
І вмирала я сама,
Бо, що була моя пісня,
Українська, люба, мила?–
З нею мати народила,
А чужинцю з нею тісно.
Наче в мене нема роду,
Добрих звичаїв і слави.
Насміялися лукаво
Над життям мого народу!

***

А тепер не та вже справа.
Українка – не сама.
Молода моя держава
Хоч всього вона не має,
Бог дасть – вернеться нам слава:
«Ще не вмерла…» –
Гімн лунає.

Варто відзначити і прозові твори поетеси, що вміщені у цій книзі, зокрема оповідання «Прокурор», «Твої сліди», «Зелені свята», «Сни» та інші. В них відображене реальне життя наших співвітчизників, їх ставлення до української мови, українських звичаїів.

Та виданими збірками далеко не вичерпується талант і любов до рідного слова Зеновії Миколаївни. У неї є ще чимало творчих задумів, які вона прагне залишити своїй сім’ї, внукам. Адже попри життєві проблеми, активну творчу і громадську діяльність, вона була і залишається Матір’ю з великої букви. Разом з чоловіком Іваном, який вже відійшов у засвіти, виховали трьох синів, якими гордяться по батьківському праву. Старший Тарас – лікар кардіолог, доктор медичних наук, професор, Михайло – адвокат, громадський діяч української діаспори у США, Василь – успішний підприємець. Саме йому брати довірили бути поряд з матір’ю, надійною опорою на її поважні роки. Та найбільшою радістю для Зеновії Миколаївни є її шестеро внучат. Шкодує лише, що не всі можуть відвідати її на хуторі, помилуватися цвітінням садів, відчути живильну силу польових вітрів.

Відчуваю, що і в ці березневі дні Зеновія Миколаївна разом з сином Василем часто виходять у сад, щоб оглянути дерева, які готові до весняного розвою.

– Дивись, Васильку, журавлиний ключ вертається у рідні краї, – каже до сина, дивлячись у небо. – Цікаво скільки їх? Може порахуєш?

– Багато їх, як і Ваших літ, – усміхається Василько, міцно обнімаючи матір.

Легенький весняний вітерець закучерявив материнське волосся і полетів у поля. Вітерець з хуторів, який поніс з собою віру Зеновії Миколаївни у краще майбутнє рідного краю, чому і присвятила свої натруджені роки.

Богдан ЗРОБОК,
член Національної спілки журналістів України.

***

23 березня Зеновії Миколаївні Гринах-Чабан виповнилося 80 років. Редакція газети «Голос відродження», первинна організація Національної спілки журналістів України та члени «Літературної вітальні» сердечно вітають її з поважним ювілеєм і зичать міцного здоров’я, щасливих і довгих років життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *