Додому > Актуально > «Робити по-максимуму, обіцяти по-мінімуму…» – стиль ЇЇ життя

«Робити по-максимуму, обіцяти по-мінімуму…» – стиль ЇЇ життя

Тетяна Лісковецька

У школі для мене осінь асоціювалася лише з трьома святами: 1 вересня, мій день народження і День вчителя. Вже минає п’ятий рік, як безтурботне дитинство закінчилося, а я, як сьогодні, пам’ятаю свято педагогів: усміхнених вчителів, щасливих дітей (бо в цей день, зазвичай, двійок не ставили), запах квітів і цукерок, що гуляв школою. День, коли раз у рік вся увага присвячується не лише учням, домашньому завданню та предмету, а й вчителю. Ой, як прикро, що тих, хто навчив нас читати-писати, множити, іноземної мови, закону Ома та інших життєвих премудростей, ми пошановуємо тільки раз у рік! Праця у вчителів клопітка, вимагає найперше доброти, багато терпіння та креативності. Самі подумайте, як це – зацікавити 30 непосидючих дітлахів, коли дехто зі своїми власними двома не справляється.

Напередодні цього свята я мала змогу зустрітися із вчителькою Пониковицької ЗОШ І-ІІІ ст. Т.С.Лісковецькою. Вона – вчитель-хореограф і вчитель трудового навчання. Коли вперше зустрілася з нею, то подумала: «Клас, яка стильна і красива жінка, зі світлою усмішкою і щирим відкритим поглядом карих очей!». Ми пішли пити каву, адже так бесіда складається більш довірливо і невимушено, чи не так? Тетяна Степанівна родом з мальовничого села Глушин і, мабуть, через те, що провела дитинство у селі, дуже любить природу і маленькі, затишні Броди. Найкращий відпочинок для неї – це театр, книги, а Львівський драматичний театр – другий дім. Знає багатьох акторів і приємно дивується, як люди можуть настільки віддаватися сцені. «Ніякі комп’ютери, ніяка техніка, ніякі новітні технології не замінять живого мистецтва…», – стверджує вона.

Професійну працю розпочала у Пониковиці – у сільському Палаці культури. Працювала і методистом з хореографії у Народному домі м. Броди. Коли уроки з хореографії ввели у шкільну програму, почала вчителювати у тій же Пониковицькій ЗОШ. З усмішкою на обличчі розповідає, як зайшла тоді у школу, а першачки з щирими обіймами бігли до неї, і серце наповнювалося радістю. У Пониковицьку школу потрапила завдяки досвідченому педагогу М. М. Король – це та людина, яка стала наставником у житті, мамою, сестрою і найкращою подругою, натхненником у праці. Тетяна Степанівна до сьогодні вдячна Богу за те, що зустріла у своєму житті цю жінку.

Щодо методичних особливостей своєї вчительської праці, Тетяна Степанівна переконана, що кожна дитина неповторна, і до кожної потрібен окремий підхід. Головне – прислухатися до всіх, не лише до лідерів у класі, а й до тихеньких, спокійних і не вельми спокійних дітей. ЇЇ вихованці постійно беруть участь в олімпіадах, творчих конкурсах і щороку займають призові місця. Т. С. Лісковецька вважає, що варто відійти від колишнього штампу «тільки вперед, ні вліво, ні вправо», тому що цим штампом вбивається індивідуальність дітей. У кожній дитині треба вміти розгледіти якийсь позитив, йти до дітей з добрим серцем і розумінням їх особливостей. Це – талант! І цей талант є у вчителя першої категорії Тетяни Лісковецької, яка недавно відзначила свій ювілейний день народження і 25-річчя педагогічної праці. Її кредо – «робити по-максимуму, обіцяти по-мінімуму…».

Та попри вчительську працю і домашні турботи Т. С. Лісковецька активно займається громадською роботою. «Не можна вчити любові до України, не будучи самому патріотом, все має іти з душі», – каже Тетяна Степанівна. Згадує, як побили студентів у 2013 році на Майдані, і вона наступного ж дня виїхала в Київ. З того часу й почала свою волонтерську діяльність. Не могла спокійно спати, коли знала, що там, на Майдані, вирішується доля України, наших дітей. В останні гарячі дні Євромайдану допомагала в опорно-медичному пункті: міряла тиск, робила уколи, відмивала операційні від крові. В її очах я змогла прочитати весь біль і трагізм того і нинішнього часу.

«Я сподіваюся, що люди будуть жити не для реалізації своїх особистих благ, а для реалізації проекту душі», – ці слова моєї співрозмовниці вразили мене. Вона щиро вірить, що так і буде. Мріє, що житимемо за цим принципом, що мир таки прийде на нашу землю і наші діти житимуть у щасливій, багатій Україні.

Л. Войтюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *