Додому > Новини > Равликова ферма і паті-кухня на колесах…

Равликова ферма і паті-кухня на колесах…

Ще до недавнього часу ми вважали, що равликів їдять французи. Мало хто з нас ризикнув би приготувати на своїй кухні равликів. А про те, що в Україні будуть равликові ферми – годі було й думати. Зізнаюся, що особисто я зовсім не уявляла, що це таке. Адже, коли мова заходить про ферму, на думку спадають переважно великі рогаті тварини чи свині, які голосно мукають і рохкають, для яких потрібно заготовляти корми і постійно що-небудь підкидати в годівницю. Виявляється, що є і абсолютно безмовні ферми, рогаті мешканці яких не видають жодного звуку.

Равликовий бізнес

Сьогодні равликовий бізнес хоча й повільно, але впевнено займає свої позиції на ринку України і завойовує ринки Європейського союзу. Тим паче, що у нас є всі умови для вирощування цих молюсків, яких ми іноді бачимо на листі винограду чи ще десь, але не їмо і взагалі не ставимося як до аграрної продукції. Є люди, земля, село, яке зараз занепадає, і це непоганий шанс, щоб заробити. Поле для равликів не потрібно підживлювати органікою і вони не викидають в атмосферу шкідливих речовин. Головне – створити для них якнайкращі умови. Вони люблять темноту, сирість, моркву, листя, гарбузи і щоденний душ. З таким доглядом равлики чудово розмножуються. За статистикою, у природі їх виживає лише 4 відсотки, а на фермі – понад 90.

Нещодавно редактори та журналісти районних видань на чолі з головою обласної медіа-профспілки Ларисою Біньо та заступником голови Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України, представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Петром Цеголком побували в гостях у Миколаївської газети «Громада» з метою оглянути туристичні цікавинки району та обмінятися досвідом у творенні реклами туристичного бізнесу. Подорож Миколаївщиною журналісти розпочали саме з равликової ферми у Рудниках, співвласником якої є молодий підприємець Юрій Чень. Господар гостинно зустрів нас на подвір’ї і поділився премудростями вирощування равликів, а також продемонстрував усі етапи розвитку цих молюсків – від відкладання ікри до збору маткового стада.

– Декілька років тому отримали як майновий пай частину приміщень колишнього літнього табору для тварин. Щоб приміщення не пустувало, почали розводити баранів, потім тримали свиней. Але щось у цьому бізнесі нам не щастило, – розповідає Юрій. – Вирішили приміщення продати. Знайшовся й покупець. В останню мить він запропонував спільно відкрити равликову ферму. Мої рідні спочатку скептично поставилися до такої ідеї, але все ж підтримали.

Родина Ченів вивчає усі хитрощі цього слизького екзотичного бізнесу. Хоча равлик не вівця і не свиня, але часу і догляду вимагає чимало. Виявилося, що розводити можна чотири породи цих повільних молюсків. Фермер-равликовод вирішив зупинитися на породі мюллер. Для початку закупили у Полтаві та Кам’янці-Бузькій 200 кілограмів равликів, з яких виростили своє маткове стадо.

– Цього року заклали уже 900 кілограмів, – каже Юрій. – Сезон вирощування розпочинається з лютого. Саме тоді маточне поголів’я будять і переміщують з холодильного приміщення, де равлики сплять взимку, до цеху репродукції. Щоб отримати молодняк, необхідно створити всі умови – мають бути відповідна температура, тиша і контейнери із спеціальною грунтовою сумішшю. Маточне поголів’я годуємо спеціальними сумішами, що сприяють заплідненню, а ще морквою і гарбузом. Равлики – гермафродити. Отож, кожна особина може скинути до 180 ікринок. Ікру відкладають вночі і для цього закопуються у грунт.

Юрій продемонстрував спеціальні горщики з грунтом. Працівники відділяють ікру від землі і перекладають у спеціальні контейнери, що складають в інкубаційному приміщенні, де равлики й вилуплюються. У квітні «дитинчат» переселяють у теплицю, де вони їдять зелений корм. Для цього Чені вирощують спеціальний вид ріпаку. Коли равлики дорослішають, їх переселяють на спеціальні піддони у полі і постійно зрошують водою. Зараз на фермі обладнані два таких поля. Цьогоріч фермер розраховує отримати 20 тонн продукції.

Незважаючи на те, що равлики – істоти досить повільні, але вони вправні втікачі. Тож навколо полів збудовані спеціальні бордюри, які посипають сіллю, щоб равлики не втікали. Коли прийшли на равликове поле, біля щитів сиділи кілька працівників і вибирали дозрілих молюсків. На моє запитання, як вони це визначають, відповіли: якщо край твердий – значить готові, якщо верхи м’які – значить ще не дозріли. Цікавило мене, чи їдять вони це екзотичне м’ясо.

– Аякже. Дуже смачний делікатес, – авторитетно заявляє працівник ферми.

Юрій Чень водить нас територією і розповідає, що равликів також не можна перегодовувати, бо тіло стане більшим за мушлю і тварина загине. Ростуть равлики до жовтня, а потім настає сезон збирання.

Хочу зазначити, що ми, українці, недооцінюємо цей агропродукт. Адже м’ясо равликів не лише має вишуканий смак, але й надзвичайно корисне, бо містить багато вітамінів, амінокислот, а білків має більше у півтора рази, аніж куряче яйце. До того ж він чудово засвоюється організмом. Натомість має надзвичайно мало жиру. Вживаючи молюсків, можна зміцнити нервову систему, здійснити профілактику хвороб шлунка. Вони також багаті на кальцій, тому рекомендовані вагітним жінкам, дітям і людям з проблемами опорно-рухового апарату. Калорійність – 90 кКал на 100 г. М’ясо равлика – не єдиний цінний його продукт. 100 грамів равликової ікри вартує 3600 гривень і за складом вона істотно краща, ніж, наприклад, чорна. Ще дорожчий і цінніший слиз, який використовують у косметології та медицині.

Співвласник ферми розповідає, що збувати продукцію в Україні трохи складно, тож планує вийти на європейський ринок. Юрій з дружиною Мар’яною виховують троє дітей, які також допомагають батькам. До нас приєднався наймолодший – шестирічний Роман. Зі знанням справи, він зауважив, що це нелегке заняття. Але вони працюють і вирощують равликів, щоб купити нову машину, на якій він мріє покататися.

Кульмінацією перебування журналістів на фермі стала, звичайно, дегустація. Страви приготувала дружина Мар’яна. До речі, це не простий процес.

– Для того, щоб приготувати равликів, їх п’ять днів потрібно тримати голодними і постійно мити, щоб вони повністю очистилися, – говорить господиня. – Потім відварити і відокремити філе від мушлі. Далі мушлі знову слід варити, просушити і лиш тоді приступати до приготування.

Цього дня запропонували нам скуштувати равлики у вершковому соусі з кропом і часником, мариновані у діжонській гірчиці, у грибному та томатному соусах, по-бургундськи, а ще равликовий смаколик під назвою яснія. Майстер-клас як їсти цю екзотику продемонстрував Юрій. Необхідно витягнути м’ясо з мушлі і покласти на сухарик, а потім вилити туди соус і насолода гарантована. Запити він рекомендує сухим білим вином. Дехто не відразу зважився покуштувати равликів, але не відмовився ніхто.

Якщо хочете отримати незабутні враження і спробувати екзотичних смаколиків, звертайтеся у с. Рудники Миколаївського району за тел. 0679772225.

Унікальна церква

Далі шлях наш проліг у с. Верин до церкви Архистратига Михайла, щоб помолитися та помилуватися унікальними розписами і почерпнути енергії від славного дуба, якому, кажуть, майже тисяча років. Більше десяти років тому український художник-сюр­реаліст Микола Гаврилов зробив зі звичайного храму витвір мистецтва. Екскурсовод Оксана Гусак розповіла, що  художник, розмальовуючи храм у давньому козацькому стилі, відтворив на його стінах не тільки епізоди з Біблії, але і важливі історичні події України, не порушуючи при цьому богословських канонів.

Купол церкви художник присвятив Покрову Богородиці, яка дбає про церкву, державу та сім’ю. Церкву на розписі представляють Папа Римський Йоан Павло II, митрополит Андрей Шептицький, кардинал Любомир Гузар. Державу – місцеві сотники УПА Грабенко і Явір та оунівці Білас і Данилишин. За столом Тайної Вечері разом з апостолами – блаженні українського народу. У храмі зображено і патріарха Йосипа Сліпого в образі біблійного Йосипа. У вівтарі Микола Гаврилів намалював ангелів, які грають на українських музичних інструментах. На арках зображені 11 чудотворних ікон зі всієї Західної України. Також на стінах храму можна побачити багато елементів українського побуту, а ще – сюжет хрещення Руси-України. Поряд із княгинею Ольгою та князем Володимиром Великим зображено Блаженнішого Святослава (Шевчука), а над ними – Небесну Сотню. Є й стіна, присвячена розстрілам на Майдані.

У сюжеті «Явлення Христа народу» в образі Йоана Хрестителя митець зобразив обличчя Кузьми Скрябіна. Також на стінах храму можна побачити багатьох уродженців Верина, які так чи інакше долучилися до розвитку села і церкви, а також священиків – вихідців із села Верин, яке назвали «кузнею» священиків. Після створення цих незвичайних розписів село стало туристичною перлиною

Вразив і старий  дуб на подвір’ї церкви. Дерево є ботанічною пам’яткою місцевого значення, а його вік складає близько 1000 років. Розміри дуба просто вражають, а дупла швидше нагадують печери. Старе дерево оповите легендами. Кажуть, що тут зупинявся на відпочинок сам Богдан Хмельницький. Начебто сидів він під тим деревом, яке і тоді вже було немолоде, зрізав гілку і каже: «Буду тим патиком панів бити, якщо шабля зламається». Окрім того, що це найстаріше дерево Львівщини, цей дуб вважається одним з найстаріших дубів України. До речі, у 1917 році у Верині був вишкіл Українських Січових Стрільців. На знак цього на подвір’ї церкви встановлений пам’ятний знак.

Фортифікаційні споруди

Перлиною Миколаївщини є фортифікаційні споруди, зведені ще за часів австрійського панування. На одній із них побував «журналістський десант». У ті далекі часи гостей переніс очільник Миколаївської станиці «Пласт» Микола Гнатів. Він розповів, що колись тут була велетенська інженерна споруда, що мала 23 польові укріплення, 8 батарей, а гарнізон налічував 10 тисяч вояків. Під час Першої світової війни тут відбувалися запеклі бої між австрійською та російською арміями. Зараз від фортеці залишилося декілька печер, які доглядають і прибирають пластуни та місцеві активісти.

Зустрівся цього дня з нами і голова Миколаївської районної ради Тарас Зубрицький. Він розповів про те, чим живе сьогодні Миколаївщина, редактори поділилися враженнями від побаченого та досвідом популяризації туризму на сторінках своїх видань і під час ефірів місцевих телестудій, обговорили також проблеми підтримки засобів масової інформації місцевою владою.

«Паті-кухня на колесах»

А на завершення нашого перебування на Миколаївщини нас чекав сюрприз від «Паті-кухні на колесах» Наталії та Володимира Турутів. Володимир – учасник російсько-української війни. Воював у розвідпідрозділі одного з військових формувань. Наталя не могла сидіти вдома, коли її чоловік захищав Україну і, залишивши дітей на батьків, вслід за чоловіком, добровольцем пішла захищати кордони держави. Повернувшись з війни, Володимир сам змайстрував своєрідну причіпну кухню на колесах і тепер мандрують Україною, частуючи своїми оригінальними стравами. «Паті-кухня на колесах» – учасниця багатьох фестивалів і на замовлення може приїхати у будь-який куточок (тел. 0972758396). А дивували нас кухарі гостренькою, із молодого баранчика, шурпою, запеченою фореллю та курми, приготованими за особливим рецептом, реберцями, що просто танули у роті, авторським овочевим соусом Володимира Турути. Дякували ми мужньому подружжю за гостину гучними оплесками.

Чудовим джерелом енергії, сили стало для нас цього дня сімейне фермерське господарство «Карпатська діброва», де нас гостинно приймав власник, голова Миколаївської районної організації УТМР Михайло Адам.

Н. ЗАБОКРИЦЬКА.

Фото В. Чижика.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Користь слимакового м’яса знали ще воїни Древнього Риму. Кожен легіонер мав солідний запас сушених равликів і з’їдав до тисячі штук на тиждень.

Перші християнські ченці у Німеччині розводили равликів при монастирях у садах. Вони заміняли м’ясо у піст.

Галли, які населяли територію сучасної Франції, подавали равликів як десерт. Сьогодні ця країна залишилася світовим лідером з їх вживання, це стало гордістю національної кухні.

Окрім Франції, ними найбільше смакують у Німеччині, Польщі, Італії. Там вони майже цілком знищені у природі і вирощують їх на спеціальних фермах.

За рік у Франції з’їдають майже 700 мільйонів слимаків. Сьогодні там готують з них більше ста страв.

Виявляється, що ці милі маленькі створіння володіють неймовірною силою: вони можуть нести в 10 разів більше речей, ніж їх власна вага.

Віднедавна вчені починають використовувати равликів у якості донорів нервової тканини для лікування мозку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *