Покликання бути священиком…

150 років тому (3 січня 1871 року) у селі Смільно, що на Бродівщині, в родині священика Ігнатія Дзеровича та його дружини Олександри з роду Шараневичів народився Юліян Корнило Дзерович, священик УГКЦ, педагог, публіцист, меценат, професор бродівської цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа та львівської Богословської академії, останній довоєнний голова Головного Товариства «Просвіта» у Львові.

Початкову освіту здобув у народній школі в Товмачі. Закінчив німецьку гімназію у Львові, де склав іспит зрілості у 1889 р. Згодом навчався у духовній семінарії та на теологічному факультеті Львівського університету. Як свідчать архівні джерела, «рукоположений Его Еминенцією Кард. Сильвестром Сембратовичем дня 16 грудня 1894».У 1893-1895 рр. вивчав німецьку філологію у Віденському університеті.

Дружина – Наталя Лотоцька (1875-1956) була дочкою священика Євгенія Лотоцького з с.Лешнева біля Бродів. Душпастирську працю розпочав у 1895 році в місті Миколаїв біля Львова. Там 6 березня 1896 року народився його первісток – Євген, а за рік, 1 вересня 1897 року, другий син – Богдан. З 1897 по 1913 рр. викладав катехизм у Бродах, Бережанах, Стрию. Саме в Бродах, де він пропрацював 10 років, народилося в о. Дзеровича ще двійко дітей – син Адріян (27 травня 1899 року), та донька Лідія (20 жовтня 1904 року). Крім того, Юліан Дзерович був катехітом виділової жіночої школи і заступником вчителя при гімназії ім. арх. Рудольфа у Бродах. У той самий час перебував у товариствах – «Товариство ім. Ап.Павла», Товариство «Просвіта» та «Общество ім. М.Качковського» у Львові; Товариство «Руська Бесіда» та «Самопоміч» у Бродах. О. Юліян неодноразово насміхався зі свойого москвофільства: «Я був на теології москвофільським рабіном – але нема дивоти, бо це були такі часи і таке довкілля!» У 1906 році разом з Митрополитом Андреєм Шептицьким здійснив паломництво до Єрусалиму, а згодом написав книгу у 1907 році «Як то Русь ходила слідами Данила».

Крім того був членом наглядової ради товариства «Захист імені митрополита Шептицького Андрея для сиріт у Львові» (1918-1939), радником та референтом Львівської митрополичої консисторії, аудитором Митрополичого церковного суду. Працював редактором журналів «Руський Амвон», «Наша праця», «Боже слово», «Парохіяльні вісті». У 1918-1919 рр. входив до складу Української національної ради ЗУНР, був одним з організаторів Першого українського педагогічного конгресу у Львові (1935). Виконуючи його рішення, написав і опублікував посібник «Педагогіка».

В останні роки життя працював над родинною хронікою «Мої Рідні». У вересні 1940 року о. Ю.Дзерович звернувся до Митрополітального ординаріату з проханням призначити його сотрудником при церкві Успенія Пресвятої Богородиці. Прохання його задовільнили. Працював там за радянської і за німецької влади, правда недовго, бо змушений був з родиною втікати на захід.Помер 8 квітня 1943 року у Відні і похований у власному гробівці на полі 80 Личаківського цвинтаря у Львові.
Помер 8 квітня 1943 року у Відні і похований у власному гробівці на полі 80 Личаківського цвинтаря у Львові.

Помер 8 квітня 1943 року у Відні і похований у власному гробівці на полі 80 Личаківського цвинтаря у Львові.

У тексті некрологу по о. Юліану Дзеровичу про цю видатну людину написано: «Покійний о. Юліян Дзерович був милою людиною і роботящий; всі його любили, а він усіх. Працював у всяких наших українських, священичих і світських установах то як визначний член, то як член виділу, то як заступник голови, або як голова. Де противні ґрунти не могли погодитись, або де ніхто не хотів обняти головства (бо була якась біда), там висували о. Юліяна, а він приймав на себе всякі тягарі, щоб тільки діло робилось. Хто Тебе, о. Юліяне, заступить?».

Наталія ХАНАКОВА,
бібліотекарка Бродівського історико-краєзнавчого музею.