Додому > Новини > Пісня нації – Марта Гай

Пісня нації – Марта Гай

До 100-річчя від дня народження

«Героїчна боротьба УПА й визвольно-революційного підпілля – це найбільш героїчна доба в історії України. Такої геройської доби взагалі не знає історія людства. У тiнь пішли прославлені герої Термопілів. На героїзмі УПА й визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українськi покоління. Боєць УПА, украïнський революціонер заступить мiсце мужнього спартанця в історії людства».

Тарас Чупринка.

Борцi за волю України є цінним скарбом всієї української нації. Вони сплели свідомо своє молоде життя з життям нації, віддали їй свою душу і тіло. Вони є безцінним скарбом i багатством нації на довгі віки її історичного буття. Десять років збройно-політичної боротьби УПА в умовах жорстокої совєтської дійсності змушує кожного замислитися над джерелами сили УПА, коли вона мусила боротися проти величезної переваги ворога у людях і техніці. Висока національна i революційна свідомість украïнських мас була причиною, що УПА мусіла постати, мусіла боротися, мусіла складати свої жертви. Сьогодні ми відтворюємо героїчну безкомпромісну боротьбу украïнського народу 40-50 років, започатковуємо написання нової правдивої історії України. ОУН породила багато талановитих рядових борців, провідників, які вміло боролися з ворогом не тільки зі зброєю в руках, але й пером та пензлем. Були у цій славній когорті й наші мужнi дiвчата і жінки, серед них найвідоміші – Марійка Дмитренко та Марта Гай.

Хто така Марта Гай, найкраще сказала її посестра по перу Галина Гордасевич: «Колись про цю жінку будуть розповідати легенди. Колись по крихті будуть збирати кожне сказане нею слово і кожен написаний рядок. Колись знайдеться чимало людей, які будуть хвалитися, що знали її, були з нею в боях, переховувались у криïвках, сиділи в концтаборах, мало не були поруч в ту фатальну мить, коли емгебісти скрутили їй руки за спиною, щоб не встигла пустити собі кулю в скроню».

Марта Гай – Галина Голояд, з дому Савицька (народилася 30 червня 1922 року), пройшла ідеологічний та бойовий вишкіл, що дуже знадобилося ïй під час організації підпільного Червоного Хреста для УПА. Працювала зв’язковою Проводу ОУН у Львові. Катруся Зарицька залучила Галину-Марту Гай у жіночу сітку, в якій їй довелося працювати аж до дня, коли командир УПА генерал-хорунжий Тарас Чупринка відправив її до члена Проводу ОУН Петра Полтави. За той час Галина організувала жіночу сітку у Львівській області, сама проводила вишколи. Саме тут, у Львові, вона мала псевдо «Марта», яке згодом стало і є понині й літературним псевдонімом. Перші спроби пера Марти привернули до себе увагу Проводу. Але, крім літературно-публіцистичних робіт, за плечима Марти були інші праці й подвиги, бо інакше підпільну роботу як подвигом не назвеш. Уже на той час Провід нагородив її «Срібним хрестом заслуги».

Високий інтелект цієї людини вражав і захоплював. При Петрі Полтаві Марта писала тільки художні твори, збірку яких так і не довезла до Провідника ОУН й командира УПА Шухевича. Цю збірку видав Петро Полтава вже після її арешту. Півтора року слідства… Бог допоміг витерпіти тортури. Марті Гай винесено вирок трибуналу – 25 років років «особенных закритых лагерей». Вона з жалем розповідає, що мало пам’ятає про все пережите у таборах. Не пам’ятає багатьох прізвищ подруг, хоч обличчя їх стоять перед очима. На це є поважні причини. Вiдбувши у таборі кілька років і усвідомивши свій стан, Марта Гай наважилася на небувалий і зухвалий для жінок у цих умовах крок – втечу з табору. Три дні була в «бегах». На її пошуки кинули дивізію. Коли втікачка вийшла з лісів, її упіймали. І все, що з нею робили, вона не пам’ятає, бо тяжко захворіла. Після втечі її запроторили у строго режимний дубровлаг у Мордовії. Від тяжкої недуги її врятував лікар, майор санітарної табірної служби.

«Марта Гай – жінка надто горда і шляхетна, щоб штовхатися і пробиватися на п’єдестал Слави, щоб галасувати і привертати до себе увагу, щоб бити себе в груди і розповідати про власні подвиги і жертви, принесені на вівтар незалежної України. З неї досить свідомості, що вона все зробила, що могла» (Галина Гордасевич).

Репресивна каральна система колишнього СРСР заполонила тюрми i ГУЛАГи патрiотами рідного краю. Мужність українських героїнь сколихнула цілий світ. Маловідомі жінки-патріотки (а ïх тисячi!) першими прийняли на себе весь удар сталінського терору і репресій у післявоєнний період (1945 – 1953 рр.), мужньо виступили проти беззаконня і тих злочинів, які засуджує зараз цілий світ. Ці сильні, незламні духом жінки-­українки, стійко захищали людську гідність і право на свободу рідного краю. За це їх кинули в тюрми, судили на 25 років, як «кримінальних злочинців», везли етапами в товарних вагонах у далекі концтабори ГУЛАГу, де за колючим дротом під постійним оком наглядачів і озброєних автоматами конвоїрів намагалися перетворити в рабів ХХ століття – безправних, безіменних, нумерованих зекiв. Тендiтнi жiночi постаті, зодягнені в бушлати, з великим номерами на спині, обвiянi морозними вітрами обличчя, фіолетово-сині, порепанi до крові, опухлі руки… Концтабори Заполяр’я, Сибіру, Мордовії, Казахстану, Далекого Сходу, Уралу… Воркута, 1нта, Кенгір, Тайшет, Норильськ, Караганда, Магадан, Колима… І в кожному з них – тисячі беззахисних жінок, у тому числі й зовсім юних дівчат.

Марта Гай поетеса, упівка, автор багатьох поезій, друкованих у підпіллі. У 1950 р. вийшла збірка її поезій «До зорі», у якій оспівано боротьбу УПА проти московсько-большевицьких окупантів, боï частин УПА у Словаччині і Польщі. Член ОУН з 1939 р., шість разів переходила кордон, засуджена на 25 років «особенных закрытых лагерей», а у таборах – ще двічі: «за втечу» i за «бунт». Дружина довголітнього члена ОУН Мирона Голояда, який загинув 1 листопада 1944 року на посту заступника референта СБ Проводу ОУН. Окружний референт УЧХ Перемищини (1945 р.), працівник референтури пропаганди Проводу ОУН Львiвського краю (1946 р.), літературний працівник в Головному осередку пропаганди (ГОСП) під проводом головного ідеолога ОУН-УПА Петра Федуна «Полтави». Звільнена у 1964 р. зі сумнозвісноЇ «Владимировки». Мешкала в смт Бурштин Рогатинського району Івано-Франківської області.

На фото: (зліва направо) Дмитро Зробок, Марта Гай, вояк УПА з Івано-Франківщини, Марія Антонюк, Михайло Зеленчук, Григорій Рокита, Богдан Зробок, Володимир Чуй, 6 червня 1997 року.

Писала свої спогади, оповідання, що друкувалися у газеті «Голос відродження». У 1997 приїжджала разом з головою Всеукраїнського Братства ОУН-УПА п. Михайлом Зеленчуком у м. Броди, де їй вручили диплом і журналістську премію імені Петра Полтави. Ось як вона описує своє перебування на Брідщині: «І ось нині я іду стежками Шнирева, Бродів, де ступали ноги Петра Полтави. Іду під зорями чистими, під якими дозрівали його думки, його любов. Провіднику, – кличу до його душі, – я щаслива, що літа тому назад зустріла Вас. що працювала з Вами. Я горджуся Вами, як гордиться вся Україна, як гордиться Ваше рiдне село. Я щаслива, що Бог дозволив менi поклонитися могилам Вашого батька та матері від себе i вiд Вас.

Нині прийшла вистраждана вами Воля. Ще десь невловима її суть, як подих першого. провесняного вітру ще багато доведеться покласти сил, аби вросла вона в тіло і кров народу.

Але ми вже не вiддамо її нікому і ніколи. Це його заповіт і ми його виповнимо».

Марта Гай вiдiйшла у вічність. Похована у м. Києві. Вона боролася і вмирала за Україну! До останньої хвилини свого життя мріяла про волю свого народу, про Незалежну і Вільну Україну, за яку боролася, яку оспівувала у своїх творах і піснях. Вона стала Піснею Української Нації. Пісне, що нині відлунює у подвигах новітніх героїв, які захищають Україну від такої ж нелюдської каральної системи рашистів-загарбників.

Підготував
Дмитро ЗРОБОК,
голова РО Товариства політичних в’язнів і репресованих,
лауреат журналістської премії ім. Петра Полтави.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *