ПІДКАМІНСЬКА ВЕЖА ВІДРОДЖУЄТЬСЯ З РУЇН

У день Покрови Пресвятої Богородиці у Підкамені освятили відреставровану вежу монастиря Походження Дерева Хреста Господнього. Чин освячення здійснили настоятель о. Андрій Сологуб та священники Підкамінського і Бродівського деканатів УГКЦ.

Підкамінський монастир має давню передісторію, що сягає княжого періоду. Богопосвячене життя у цій місцевості бере початок ще з ХІІ століття. На початок XVIII століття припадає розквіт святині. У той час монастир налічував близько 150 ченців, також різко зросла кількість паломництв до святині. Тоді ж до монастирського храму прибудували вежу, на якій 1713 року було вміщено металевий годинник. Важливою подією для монахів була коронація ікони Богородиці, яку віддавна почитали як чудотворну. У 1725 році папа Бенедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони, а загальна кількість всіх учасників свята досягла 200 тисяч осіб. У повоєнні часи цю чудотворну ікону було вивезено до польського Вроцлава. Однак і нині у монастирі зберігається чимало святинь: чудотворне розп’яття XVII ст., дивом врятоване від спалення у радянський час, ікона Воздвиження Чесного Хреста з частинкою Животворящого Господнього Хреста, празнична ікона «Не ридай мене, Мати», що міститься в іконостасі головного храму.

Історія монастиря переповнена перепитіями. Знищити святиню намагалися і татарські підпали, і артилерійські обстріли Першої світової війни, а після Другої світової війни тут добряче «похазяйнувала» безбожницька радянська влада, що перетворила монастирський комплекс на пересильну тюрму на 10 років. У сирих та холодних приміщеннях в’язні змушені були обігріватися, палячи предмети інтер’єру. Конфіскації, заслання ченців до Сибіру призвели до цілковитого виснаження й неминучого закриття обителі на початку 40-х років ХХ століття.

У другій половині 50-х років ХХ століття місце в’язниці зайняв психо-неврологічний інтернат закритого типу. Храм перетворили в конюшню, а згодом – у гараж для сільськогосподарської техніки.

Лише за часів Незалежності у монастирі відновилося чернече життя. У 1997 році сакральні споруди та частину келій передали монахам Студійського уставу УГКЦ. Відновлений монастир отримав назву «Походження Дерева Хреста Господнього». З того часу розпочалася відбудова святині.

Однак серйозні реставраційні роботи розпочалися лише у 2009 році, коли довелося рятувати 56-метрову дзвіницю, що перебувала в аварійному стані. За кошти, виділені обласною владою, замінили дах дзвіниці. Однак виділених з бюджету коштів хронічно не вистачало. А у лютому 2011 року сталася ще одна біда: через сильний вітер на дах дзвіниці храму впала частина риштування.

І лише у жовтні 2017 року, коли проєкт реставрації цієї пам’ятки переміг у конкурсі проєктів Програми Транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна «Транскордонний паломницький маршрут як інструмент промоції спільної історико-культурної спадщини в українсько-польському прикордонні», для колишньої обителі домініканців з’явилася надія на повноцінне відродження. Проєкт передбачав реставрацію дзвіниці та впорядкування території двору. Реалізовували його асоціація «Єврорегіон Карпати-Україна» спільно з Департаментом архітектури та містобудування Львівської ОДА за кошти Європейського Союзу і обласного бюджету. Вартість реставрацій них робіт, що тривали з 2019 до 2022 року, становить більше 20 мільйонів гривень. Ще 1,2 мільйони коштувало виготовлення проєктно-кошторисної документації у 2017 році.

На освячення вежі прибули депутат обласної ради Олександр Ганущин, сусіди підкамінчан – бродівський міський голова Анатолій Белей, заболотцівська сільська голова Марія Дискант, селищний голова Богдан Бутинський, хор «Тезе-Львів», архітектори, реставратори і всі ті, кому небайдужа доля цього місця сили нашого краю.

Митрофорний протоієрей Роман Біль, звертаючись до присутніх наголосив, що це дуже визначна подія. Сьогодні сум огортає нас, бо ворог не перестає над нами знущатися, хоче знищити Україну і український народ. Але Бог сильніший. Він сказав, що ворота адові не одоліють церкви, ворота адові не одоліють і українців.

Депутат обласної ради Олександр Ганущин зазначив, що до відновлення цієї вежі йшли дуже довго – більше п’ятнадцяти років. Це були і фестивалі, і ще багато різних заходів. Фестивалі через війну змушені були закрити, а реставрацію продовжили. Він подякував всім, хто у цей час йшов поруч. На жаль, пішли з цього життя отець Методій, Ігор Криськів з якими разом починали цю справу. Вежа сьогодні відкрита для всіх бажаючих. Олександр Ганущин закликав піднятися на оглядовий майданчик і насолодитися чудовими краєвидами.

Щиро подякував команді, яка втілювала цей проєкт у життя, настоятель отець Андрій.

З проголошенням Незалежності України розпочався новий етап в історії монастиря, сповнений щоденними молитвами й сумлінною працею в ім’я Бога, Церкви, народу. Команда, що згуртувалася навколо цього підкамінського проєкту налаштована й надалі активно працювати над відродженням цієї святині.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.