Пам’ятне свято маленького села

Невеличке село Грималівка на 30 дворів на межі Бродівщини і Радехівщини, ніби затаїлося в оточенні лісів, що ще й донині нагадують про героїв національно-визвольних змагань минулого століття. А в центрі села при дорозі привертає увагу невелика ошатна церква Введення Пресвятої Богородиці у храм, збудована у 1932-1934 роках на кошти громади за ініціативою і стараннями о. Маркіяна Плешкевича та майстра Осипа Літовинського, і розмальована майстром Тадеєм Герасимчуком за о. Ярослава Тимчишина у 1957-1958 роках.

Сільська громада ревно дбала про свою духовну святиню, аж поки тоталітарний комуністичний режим не повісив на церкві «замок заборони».

І от недавно на свято Введення Пресвятої Богородиці у храм у Грималівці відзначили 30-річчя відкриття місцевої церкви. З цієї нагоди тут відбулася урочиста Літургія, яку очолив декан бродівський Православної церкви України Львівсько-Сокальської єпархії о. Василь Шира. Йому співслужили настоятель сільського храму о. Степан Мрачковський, священики Степан Шира з Бродів та Ярослав Додик із сусіднього села Стремільче. І хоч сільська церковна громада невеличка, але до храму грималівці прийшли у цей день цілими сім’ями. Були гості із сусідніх сіл Щуровичі і Сморжів Радехівського району, де у свій час був священиком о. Степан, та ін. Злагоджено відспівував Службу Божу церковний хор і спільно молилися люди за Боже благословення і Господні ласки, за здоров’я і благополуччя своїх рідних та близьких, за мир в Україні і її захисників, за перемогу добра над злом та опіку Пресвятої Богородиці.

Проповідь виголосив о. Ярослав Додик, а о. Василь Шира подякував о. Степану Мрачковському, церковному братству і сестринству і усім грималівцям за їх духовні жертви – любов до Господа, старання в ім’я зміцнення віри Христової та звеличення свого храму, за запрошення на пам’ятне свято, за натхненний спів хористів, які завершили пам’ятну Службу Божу величальним многоліттям на честь священиків, гостей та усіх присутніх у храмі.

Було помітно, що церковна громада Грималівки хоч і невелика, але дружна і що скромний, на перший погляд, сільський священик Степан Мрачковський є її справжнім духовним провідником. І, мабуть, не випадково. Звичайно, у кожного своя дорога до Бога, віри і церкви. Але в отця Степана – вона особлива. Він, наймолодший із трьох дітей коваля і селянки з села із мелодійною назвою Перекалки Кам’янко-Бузького району своє священиче покликання відчув вже у зрілому віці. Після служби в армії, закінчивши з «червоним» дипломом автошляховий технікум, здобувши вищу інженерну освіту, у Львові, і навіть попрацювавши інженером та одружившись, Степан Мрачковський наважився докорінно змінити своє життя. Бо завжди відчував дивну силу молитви і духовне просвітлення у церкві, куди батько водив його змалечку, незважаючи на всілякі заборони. А після випадкової зустрічі і розмови про життя-буття з хлопцем, якого підвіз до Дублян, подався (за його порадою) у Ленінградську духовну семінарію. З першої спроби поступити не вдалося, рік прислуговував тамтешньому владиці. Наступного року таки став семінаристом, і, як розповів, з першого курсу його одразу перевели на третій. У 1982 році висвятився, а потім була перша парафія на батьківщині В.Путіна – у райцентрі Тосно за 15 км від Ленінграда. А коли їмосць Євгенія завагітніла, попросився у рідні краї.

У 1986 році о. Степана направили на парафію у с. Щуровичі, куди ходили до церкви і мешканці сіл Сморжів та Грималівка. Побудував з громадою церкву у Сморжеві, а коли у 1990 році відкрили церкву у Грималівці, залишився у цьому селі.

– Тут живуть добрі, щирі християни, – розповідає о. Степан, – кожен бере посильну участь у справах церковної громади. Вдячний усім за це!

А грималівці шанують свого отця за щире Боже слово, за працьовитість (на маленькій парафії священику непросто) – він має чималу господарку, всяку домашню живність, працює, як і вони, біля землі, і на Миколая обдаровує сільських дітлахів не лише солодощами, заморськими мандаринами, а й смачнющими яблуками з власного саду. І дякує Господу за те, що став священиком.

Г.ПЕТРУСЬ.