Додому > Наші захисники > «Останній медик терміналу, позивний «Псих»

«Останній медик терміналу, позивний «Псих»

На фото: Ігор Зінич.

У понеділок, у Бродах на літньому майданчику біля кав’ярні «Coffee 93 grains», відбувся показ документального фільму «Останній медик терміналу, позивний «Псих». Це історія про простого українського хлопця, молодшого сержанта 80-ої окремої десантно-штурмової бригади родом з Рокитного, що на Київщині, та надзвичайно талановитого медика Ігоря Зінича, який ціною власного життя рятував своїх побратимів. Він рятував життя поранених за таких умов, коли бійців неможливо було вивезти під обстрілами.

Ідея створення фільму про Ігоря Зінича належить Олегу Височанському, кіборгу, директору львівського Будинку воїна. Авторкою фільму стала волонтерка та журналістка Ксенія Клим, а режисером – журналіст Василь Яворський.

Ігор Зінич був глибоко віруючою людиною. Він належав до однієї із протестантських церков і віра йому забороняла брати до рук зброю, але він знайшов можливість проявити себе у російсько-українській війні. В одному з інтерв’ю Ксенія Клим сказала про нього такі слова: «Він взяв медичний ранець і пішов у саме пекло для того, щоб наблизити нашу перемогу».

Донецький аеропорт і його захисників медик оберігав з 17 грудня 2014 року. 20 січня 2015 Ігор загинув під завалами у новому терміналі. Йому було лише 25 років. Його вислів «Я не залишу термінал, поки тут буде хоч один боєць мого батальйону» увійшов в історію найзапекліших боїв Донецького аеропорту.

На фото: Василь Яворський, журналіст, режисер фільму «Останній медик терміналу, позивний «Псих».

У жовтні 2015 року президент Петро Порошенко посмертно нагородив молодшого сержанта Ігоря Зінича орденом «Золота Зірка» і присвоїв звання «Герой України» за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння українському народові.

Ігор Зінич заїхав до терміналу Донецького аеропорту 17 грудня 2014 року у складі 3 батальйону 80 окремої аеромобільної десантної бригади, відбув з власної волі чотири ротації, рятуючи життя поранених під шквальним вогнем. За свідченням кіборгів, лише за період з 16 до 19 січня Ігор зміг врятувати майже 70 бійців. Загинув Ігор Зінич 20 січня 2015 року внаслідок підриву нового терміналу ДАПу. Лише 17 лютого, після тривалих перемовин, бойовики передали тіло сина матері для поховання. Похований Ігор Зінич у Рокитному.

Показ фільму у Бродах відбувся завдяки ініціативі військовослужбовця 16 окремої бригади армійської авіації Анатолія Гуляйгродського. Як розповів Анатолій, він підписаний в інтернеті на сторінку КЗ Львівської обласної ради «Будинок воїна» і побачив, що у Червоноградській ОТГ планують створити «Будинок воїна» у Червонограді.

На фото: (зліва на право) Анатолій Гуляйгродський, військовослужбовець 16 окремої бригади армійської авіації, Олег Височанський, директор КЗ ЛОР «Будинок воїна».

– Тож подумав, чому б не створити такий простір у Бродах, де є велика кількість військово­службовців, учасників АТО – як діючих, так і звільнених, – розповідає Анатолій Гуляйгродський. – У кожного є свої проблеми, потреби. Такий будинок міг би об’єднати всіх. Ми звернулися до Олега Височанського, який розповів про діяльність цього закладу і запропонував свою допомогу щодо створення такого осередку на Бродівщині. Саме для того ми запросили його у Броди, щоби ідею створення «Будинку воїна» донести до місцевої влади, учасників АТО і всієї громади.

Варто зазначити, що ця ідея знайшла підтримку у міської влади. Поспілкувавшись з директором КЗ ЛОР «Будинок воїна» Олегом Височанським, міський голова Анатолій Белей запевнив, що сприятиме у створенні такого закладу для воїнів Бродівського гарнізону. Очільник бродівської громади наголосив, що підтримує позицію пана Олега у тому, що співпраця та комунікація ветеранських спільнот і громадянського суспільства є невід’ємною частиною сьогодення.

Директор «Будинку воїна» Олег Височанський брав участь в обороні Донецького аеро­порту. Командир роти львівських десантників з позивним «Дев’ятий» разом з 20 побратимами бачив останні дні героїчної оборони летовища. Зазнав важкого поранення в голову і був евакуйований до шпиталю в Дніпрі, де хірурги буквально витягли його з того світу. Потім була тривала реабілітація в Україні й за кордоном. Після звільнення з лав ЗС України перейнявся проблемами ветеранського середовища. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня він став керівником львівського «Будинку воїна» – першого культурно-соціального осередку для захисників держави та їхніх родин, організованого на теренах України. Створити цей заклад також було не просто, адже розміщується він у будівлі, де тривалий час засідало російське культурне товариство.

– Сьогодні я приїхав у Броди на запрошення своїх побратимів, щоб обговорити створення ветеранських просторів у районах, у теперішніх ОТГ, – говорить Олег Височанський. – Це ми робимо для того, щоб люди знали, що відбувається в країні, спілкувалися, гуртувалися, розуміли один одного. Також для показу я привіз фільм «Останній медик терміналу, позивний «Псих» про історію життя Героя України Ігоря Зінича. Це медик, молодший сержант, людина, яку любив весь батальйон. Він врятував десятки і десятки людей, моїх товаришів. Вдячний бродівчанам за запрошення. Ми сьогодні поспілкувалися з керівництвом територіальної громади, побратимами, громадськими активістами – всі підтримали ідею створення закладу для ветеранів. Тепер залишилося все це втілити в життя.

Ігоря Зінича командир дев’ятої роти 80 десантно-штурмової бригади Олег Височанський знав особисто і розповідає про нього з особливою теплотою. Мужній медик пробув у терміналі 33 пекельні дні в останній місяць оборони. І цей останній місяць у терміналі був далеко не схожий на перші місяці оборони. Це були запеклі бої. Ігоря усі в батальйоні дуже поважали. Це був ідеальний військовий медик.

Разом з Олегом Височанським прибув у Броди і режисер фільму Василь Яворський.

– Війна в Україні не закінчилася, вона йде, – каже Василь Яворський. – Просто спала активна фаза, що була у 2014-2015 роках. Ми не маємо зараз активних бойових зіткнень. І фронт перемістився в голови людей з лінії фронту. Такі фільми потрібні, щоб нагадати людям, що ми протягом семи років є у стані війни. Вона не десь далеко, а у нашій країні і гинуть наші співвітчизники, гинуть чиїсь діти, брати, сестри, батьки. Історія Ігоря Зінича – дуже важка і дуже сильна. Це фільм не стільки про героїзм, як про безмежну любов до людей. Ігор був медиком. Маючи фельдшерську освіту, він робив в терміналі ДАПу просто неймовірні медичні речі, ті, які не кожен хірург, не кожен анестезіолог може зробити. Він дійсно врятував дуже багато життів і ми не повинні це забути. У фільмі немає нічого штучного. Там немає ні слова думки авторів, він побудований виключно на спогадах родичів і його побратимів.

Завершити розповідь хочу словами авторки фільму Ксенії Клим про Героя України Ігоря Зінича, що прочитала в одному з її інтерв’ю:

– Ця людина заряджала і вселяла віру в життя та перемогу. Він лікував не лише таблетками чи уколами, він завжди мав у кишені цукерки, щоб заспокоїти хлопців. 19 січня Ігор Зінич був важко поранений та це не зупиняло його надавати медичну допомогу іншим, хоч в ці дні там було справжнє місиво, дуже багато поранених та контужених. До останнього свого подиху він був серед важко поранених. При морозі -30° він просто притуляв побратимів до себе, щоб зігріти…

Н.ЗАБОКРИЦЬКА.
Фото В.ЧИЖИКА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *