Додому > Актуально > Олександр Ганущин: “Результативна праця в ім’я розвитку України та Львівщини”

Олександр Ганущин: “Результативна праця в ім’я розвитку України та Львівщини”

Про те, якими останні роки були особисто для діючого голови Львівської обласної ради, яких результатів вдалося досягнути в освіті, медицині, місцевому самоврядуванні та інших сферах життя розповідає Олександр Ганущин.

– Олександре Олександровичу, Ви уже більше трьох років очолюєте найбільший представницький орган Львівської області. Якщо порівнювати облраду цього скликання з попередніми, то впадає у вічі, що у ній набагато менше політиканства і набагато більше реальних справ. Як Вам вдалося цього досягти?

– Обласна рада складається із 9-ти політичних сил, жодна з яких не має більшості, тож кожен день роботи у ній є пошуком компромісу. Можливо, мені вдається його досягати через досвід, бо все ж це моє третє скликання і є якийсь авторитет й повага, а також тому, що колись працював і на посаді заступника голови ЛОДА, тож добре розуміюся власне на господарській частині.
Ще на першому році роботи ради мені вдалося переконати всіх розділити питання. Спершу слухати господарські, а в кінці сесії – політичні, і це бачить кожен мешканець Львівщини на екрані Першого Західного телеканалу. Тих, хто бажає зламати такий порядок і повернутися до попереднього зразка, щоби сесії починати із голосування політичних заяв, а потім іти пити чай, бо «більше нічого нам не цікаво», було багато. Такі депутати й нині є, але всі вони мої і я люблю їх всіх однаково.

– Ви сказали про важливість досягнення компромісів з депутатами. А чи є компроміси, на які Ви би ніколи не пішли?

– Каденція довга. І напевно звітувати про те, на що я не піду під час каденції, треба буде після неї. Те, шо в мене було чимало випадків, коли я казав «ні» і дотримувався цього «ні», це беззаперечний факт. Те, що в мене були випадки, коли я казав «ні», а потім доводилося крізь зуби говорити «так», також правда.
Політична діяльність є дуже складною й інколи господарська робота у виконавчій вертикалі є в рази простіша. Це я кажу як людина, яка може порівнювати високу посаду і одного, і другого рівня.

– Ефективність нинішньої обласної ради можуть заперечити хіба ті, хто зовсім не розуміється у політиці. А що своїм найбільшим здобутком на посаді голови обласної ради вважаєте особисто Ви?

– По-перше, коли мене обирали головою обласної ради, я сказав, що ми серйозно займемося конкурсом мікропроектів, який є унікальним у всій Україні. Понад 2000 учасників, 1000 переможців, все відкрито, чесно прозоро.
По-друге, я від самого початку говорив, що як волонтер буду просувати ідею співпраці і зшивання країни між сходом і заходом. І тішуся, що маю у цьому стільки послідовників у самій раді. Ми маємо реальні механізми взаємодії з Луганщиною, і контакти вимірюються уже тисячами. Це наше досягнення.
По-третє, це наші досягнення з отриманням матеріально-технічної допомоги від Європейського Союзу, де Львівщина – абсолютний лідер. Сюди б додав і взятий курс на прозорість. Як би нас не критикували опоненти, ми призначаємо керівників закладів через конкурси. Ми зламали ситуацію у всіх галузях, бо всі переходять на конкурси. Це ті речі, які нам вдалися.

– А чи є речі, що не вдалися?

– Багато не вдалося. Наприклад, на останній сесії зміна політичної ситуації в таборі кандидатів у президенти не дозволила повернути Андрію Івановичу повноваження з вивезення сміття. Це було абсолютно зрозуміле рішення для усіх моїх політичних партнерів у раді, але сталося, як сталося. Об’єднався Андрій Іванович (Садовий – авт.) з Анатолієм Степановичем (Гриценком – авт.) і знайти голоси на проведення цього питання стало неможливим. Хоча всі розуміють, що мер Львова має займатися функціями, для яких його обрали мешканці, зокрема, вивезенням сміття, а не перекладати це на чужі плечі, а найголовніше казати, що йому у цьому заважає Ганущин, Синютка, Гройсман, Порошенко і Папа Римський, як він це любить говорити.

– Ще однією ознакою обласної ради цього скликання є відсутність конфліктів між Вами і обласною адміністрацією. Зрозуміло, що з головою ЛОДА Олегом Синюткою Ви представляєте одну політичну силу і що Президент вимагає від Вас, передусім, роботи з покращення життя та, напевно, якісь тертя, інші бачення ситуації чи напрямку є, але на люди це не виходить.

– Ми давно домовилися, що господарський успіх Львівщини прямо пропорційний рівню нашої співпраці. У нас тоді буде успіх, коли вертикаль влади, яка штучно розділена застарілими законами про місцеве самоврядування в Україні, зможе одна одну підмінити у прийнятті важливих рішень. Ми цього досягли, і це важить для нас більше, ніж речі, що могли би нас посварити. Ні я не зовсім медовий, ні Синютка не зовсім медовий, але за ці 3,5 роки господарські питання і розвиток Львівщини для нас важать більше, ніж політичні розбіжності в поглядах на ті чи інші питання.

– Обласний кон­курс мікропроектів, про який Ви згадали, став настільки масовим, що можемо говорити про справжню відбудову наших сіл, селищ і містечок…

– Так, з його допомогою ми маємо можливість дотягнутися до проблем, до яких раніше ніколи не доходили руки, і змусити всю вертикаль влади разом з небайдужою громадськістю працювати на їх вирішення. Насправді конкурс «походить родом» ще з попередньої каденції, просто ніхто ніколи не розумів суть ось цього підходу, коли заявники в режимі онлайн доступу вантажать свої пропозиції для вирішення проблем, до яких, як я вже сказав, ніколи не доходили руки, й змушують і нас, і місцеву владу їх вирішувати.
Чому змушують? Тому що самі знаходять гроші у вигляді власного внеску, самі займаються кошторисом, самі шукають меценатів. Звичайні люди на вулицях міст, містечок збираються в громадські об’єднання, приходять до нас і кажуть: ми придумали класний проект, нам треба поміняти в нашому дитячому садочку чотири вікна і змінити дві ігрові кімнати. Це коштує 150 тис. грн. Ми вважаємо, що це в садочку нам створить зовсім інші умови для дітей і ми вже двадцять тисяч зібрали. І куди має місцева влада подітися? Чи ми куди маємо подітися?
Бюджет конкурсу мікропроектів росте з року в рік і ми відчуваємо, що основна наша функція у раді – це змінювати пріоритети. Тому що в лідерах освіта, як найголовніша бюджетна галузь, але особисто я буду пропонувати так, як ми кожного року пропонуємо, якийсь новий пріоритет (минулого року була екологія, цього року комунальні заклади, до яких не завжди руки доходили в обласної ради), приміром спорт. Це буде якась диверсифікована версія між тренажерним спортивним майданчиком і великим полем зі штучним покриттям, що теж фінансуються в рамках наших обласних програм.
Я тішуся, що наш конкурс працює і кількість нереалізованих проектів – всього 2-3 на рік з тисячі – це показник, що ми обрали правильний шлях.

– Попри цю кількість мікропроектів, попри те, що на них виділяється все більше коштів, все одно є райони і громади, які кажуть, що переможців обирають несправедливо…

– Я дуже ретельно висвітлюю усі конкурси на своїй сторінці у Фейсбук і в дописах на сайтах Zaxid.net і «Лівий берег». Там можна прочитати, що лідери в конкурсі мікропроектів змінюються кожного року, в кожному пріоритеті, і на сцену постійно виходять нові гравці. Є експерти, є онлайн подача заявок, є бали, є мірила, і той, хто написав проект правильно, той переможе. Зараз поменшало тих, хто пробує знайти у цьому якийсь негатив. Зате більше тих, хто хоче включитися у конкурс і грати на позитиві. Я вважаю, що мета досягнута.

– Скільки загалом мікропроектів реалізовано за останні роки?

– Понад дві тисячі триста.

– Наскільки активна у цьому конкурсі Бродівщина?

– Вона працює в межах громадської активності та можливості своїх бюджетів. Я вважаю, що Бродівшина тримається ближче до середини. А от де я за район гордий більше, бо все ж це мій округ, то у співпраці зі сходом України, де він – лідер. І там у чесній боротьбі здобувалися перемоги в конкурсі «Змінимо Україну разом».

– Чи є проблемні місця у Бродівському районі при реалізації важливих проектів?

– Знаю Бродівщину як свої п’ять пальців. Оскільки перший раз, коли балотувався у 2010 році, не зміг здобути підтримку громади, то вирішив вникнути у проблематику ще більше. Працював в районі усі 5 років з 2010 до 2015 і це було оцінено. Фактично 32% мешканців мого округу в день виборів віддали свої голоси за мене, простого волонтера родом із Закарпаття, на виборах місцевих рад 2015 року. Отож район знаю дуже добре. Працюю з мером, головою РДА, з сільськими головами, в постійному контакті з депутатами районної ради, з якими складаємо одну команду. Звичайно, є певні відмінності. Є села багатші, спроможніші, яким треба менше допомагати, є такі, хто не хоче, щоби їм допомагали, а є ті, кому треба допомагати. У районі є кілька великих речей, які ми вже закінчили. Так, відремонтували Бродівське пологове відділення, що здавалося безнадійним. Коштами державного і обласного бюджету, практично без копійки місцевого бюджету ми вирішили це питання фактично за 2 роки, і там вже народжуються діти. Вважаю, що тут ми показали клас, якого не змогли показати наші попередники. Бо кожен медик знає, що там творилося після горе-керівників.
Ми однозначно показуємо серйозний результат сфері дорожнього будівництва. Я розраховую, що у 2020 році дорога Броди-Тернопіль буде накрита двома шарами асфальту. І зроблю все для того, щоби ця дорога була. А ще інтернет повниться фотографіями дороги на Черницю – її там не було з колгоспних часів
Також нами виграний проект, що фінансується Європейським союзом, на відновлення Монастиря Походження Дерева Хреста Господнього у Підкамені. Саме для того, щоби привернути увагу до монастиря, я задумав Підкамінський фестиваль, який, на жаль, довелося закрити з початком війни. До 2020 року цей проект з відновлення монастиря буде завершений.
А ще у цьому році ми замахнулися збудувати у Бродах басейн, якого ми не маємо так само, як і більшість райцентрів. Півтора року розробляли документацію на серйозний спортивний комплекс, в основі якого є 25-метровий басейн з критою спортивною ареною. Тішуся, що зараз держава вперше виділяє субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування будівництва подібних басейнів. Думаю, що ми єдині в Україні, які готові до цього, адже маємо готову документацію і з дня на день чекаємо оголошення відкритих торгів на ProZorro.

– Ви заторкнули тему європейських грошей. Ми отримуємо їх набагато менше, ніж наші сусіди із Центральної Європи, але навіть ті, що виділяються, не можемо використати. Чи переймається цим питанням обласна рада і чи думає, як покращити ситуацію?

– Ще раз наголошую, Львівщина є лідером в абсолютно всіх проектах міжнародної технічної допомоги після Києва. Що стосується проектів транскордонної співпраці, то я тішуся, що Львівська обласна рада і асоціація «Єврорегіон Карпати Україна», які я маю честь очолювати, є лідером серед кількості виграних проектів.
Для нас важливо, щоби люди, які працюють у місцевому самоврядуванні, «набивали руку» на роботі з європейськими коштами. Тому що дуже мало в нашій країні спеціалістів вміє працювати за європейськими правилами, що стають жорсткішими. З 2021 року, якщо ми збережемо рух до Європи, для нас наступить нова європейська перспектива, і ми хочемо боротися для 4 областей України за окрему програму під умовною назвою «Карпати», що мала би бути пілотною до тих програм, які діють у регіонах ЄС. Кожен регіон там має фантастичні суми. Приміром, Підкарпатське воєводство має на 7 років 2 млрд євро. Я сподіваюся, що здобудемо таку програму і Львівщина від 2021 року буде її мати, а відтак наші можливості з реалізації мікропроектів істотно зростуть.

– Ви завжди відзначалися активною громадянською позицією. Майдан, волонтерство з перших днів війни, поїздки на схід для підтримки армії, яких Ви здійснили понад тридцять… Ви тратили на це не лише свій час, а й свої кошти…

– Я навіть під суд потрапив через те, що подарував з родиною позашляховик і неправильно вніс його у декларацію. Слава Богу, мені за це не “впаяли” корупцію. Суддя, до речі з Донецька, нормально до цього поставився.

– Що Вас мотивує у Ваших діях?

– Російсько­-­україн­ська війна у 2014 році застала нас у різних ситуаціях. Я на той момент був повністю сформованою людиною. У перший момент пішов до військкомату. Потім, коли треба було допомагати самому військкомату, зародилася волонтерка і з волонтерами Народної Самооборони Львівщини, з якими пройшли Майдан, я зайшов повторно у 2015 році в раду вже на посаду голови обласної ради. І те, чим займався волонтером, переніс на рейки цивільної співпраці з владою Луганщини.
Що нас тримає на плаву? Розуміння, що склеювати державу краще нам, ніж нашим дітям. Допомагати військовим – це головна інвестиція у терміни завершення війни. Ми все ж переграємо монстра і зараз головне не програти політично. Тому на цій оптимістичній ноті хочу наголосити, що за останні п’ять років зроблено чимало. Ми повні сили та енергії здійснювати нашу роботу в ім’я розвитку України і Львівщини й надалі, головне, повторюся зберегти правильний політичний вектор.

Розмовляв
В.Мельничук.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *