Оксана Линів через Бродівську Синагогу проклала місток з минулого у майбутнє

У неділю, у Бродах, біля руїн Великої синагоги відбувся грандіозний концерт пам’яті письменника і публіциста Йозефа Рота у рамках Міжнародного фестивалю класичної музики «LvivMozArt-2019». Цим концертом стартував третій сезон фестивалю, що відбувається у Львові з 3 до 11 серпня. Без перебільшення можна сказати, що це історична подія європейського масштабу. Тема цьогорічного фестивалю «Музика та література», що захована поміж рядків і нот, у програмі кожного концерту. Центральна постать фестивалю – німецькомовний публіцист та письменник Йозеф Рот, який народився у місті Броди. Адже 2 вересня 2019 року виповнюється 125 річниця з дня його народження, а 27 травня минула 80 річниця з дня смерті.

Драматична доля одного із найвагоміших німецькомовних авторів ХХ сторіччя, який народився, навчався у Бродах і писав про наше місто, поєднала українську, австріиську та єврейську історії й стала символом нерозривних зв’язків України з Європою. Подія, що відбулася минулої неділі у Бродах за підтримки Австрійського Бюро кооперації у Львові, Міністерства Європи і Закордонних справ Австрії, Бундесканцлера Австрії та Українського Інституту, є частиною Культурного року Австрія – Україна-2019. Бродівська Велика синагога, як живий свідок трагічних подій, стала правдивою кулісою унікального мистецького дійства.

Сцена, макет якої розробляли більше шести місяців для того, щоб не нашкодити самій будівлі, стала епіцентром Міжнародного фестивалю класичної музики, ідея проведення якого належить нашій землячці, арт-директору цього фестивалю та Молодіжного симфонічного оркестру України, головному диригенту Опери та Філармонічного оркестру міста Грац в Австрії Оксані Линів.

Залишки цього, колись найбільшого єврейського храму Східної Європи, нагадують про колишню велич святині. Зведена у період середини XVIII – першої половини XIX століть, вона стала жертвою великої пожежі у 1859 році, що знищила більшу частину Бродів. Синагогу відбудували. Значних пошкоджень вона зазнала під час бомбардувань у роки Другої світової війни. Можливо історія Великої бродівської синагоги була б іншою, якби не атеїстична радянська влада. Під її нещадну «керівну і спрямовуючу руку» потрапило немало храмів на Бродівщині. Не оминуло це лихо і синагогу. В середині 60-х років минулого століття було проведено ремонт споруди, після чого божницю почали використовувати як склад, а другий поверх західної прибудови – як кафе під час ярмарків. Згодом, через постійне протікання даху, будівлю перестали використовувати і вона стала пусткою, що привело до швидкої руйнації. Унікальність синагоги залишили на поталу часу. І він зробив своє… Улітку 1988 року стався великий обвал будівлі і так вона простояла до 1991 року, допоки споруду не вирішили відреставрувати та використовувати як картинну галерею. Через брак коштів повноцінної реставрації так і не було. У лютому 2006 року знову був масштабний обвал склепінь синагоги.

З історією Великої бродівської синагоги пов’язані згадки про родоначальника хасидизму Ізраеля бен Еліезера (Бааль Шем Това) (1700-1760). У божниці був пюпітр, за яким хасидський праведник промовляв молитви. Інші ж легенди переповідають про відвідини Великої синагоги патріархом роду белзьких рабинів Рокахів та слова юдейського чудотворця рабина Шуліма: «з її порогів дорога безпосередньо провадить до порогів єрусалимської святині, яку нащадки Давида незабаром відбудують».

Колись батьки, страхаючи дітей, використовували ще й таку популярну легенду: буцімто, в одній з колон синагоги вмурований рабин, який охороняє синагогу від чужаків, і коли хтось буде проходити повз нього, то він вхопить того неслуха. Звичайно, історія викликала не тільки страх, але й бажання обвести довкола пальця того охоронця. Тож діти, граючись, навипередки пробігали через синагогу, щоб не бути схопленими.

Немало було й таких, хто норовив вилізти на дах, адже за переказами, євреї десь там ховали золото. Також розповідають, що коли до Бродів прийшли німці, то у першу чергу вони зняли покрівлю з синагоги, що швидше за все була з міді. Під час війни німецькі окупанти намагалися її підірвати, але не вийшло. Дотепер у народі існують легенди, що Велика синагога була повністю покрита золотом і ще десь лежать незнайдені великі скарби.

В інтерв’ю Оксана Линів зазначила: «Руїна, не як символ занепаду, а майбутнє, засноване на спільному минулому… В середині 19 століття у Львові було 86 синагог і молитовних єврейських домів. Зараз таких історичних споруд майже не залишилося, але є руїни великої Бродівської синагоги, в якій спалювали людей. Саме тому, в пам’ять всіх цих історичних подій, що назавжди залишаться раною в світовій історії, ми проводимо наш перший концерт не у Львові, а в Бродах, на цій руїні. Мета цього масштабного заходу – заклик до реконструкцій та збереження архітектурної спадщини України. Мені дуже хочеться, щоб Броди стали більш відомими у світі, а також, щоб пам’ятки архітектури були реставровані, зокрема і Велика бродівська синагога. Якщо не можливо зробити тут діючий храм, то щоб ця руїна була законсервованою і збереженою для наступних поколінь. Ця руїна – дійсно вражаюча пам’ять про той втрачений світ Галичини, що тут існував до Другої світової війни».

 

Перед концертом, біля входу в Бродівську гімназію, де колись навчався Йозеф Рот, урочисто відкрили бронзове погруддя письменнику. На цю подію до Бродів прибули гості з Німеччини, Австрії, надзвичайний і повноважний посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен, перший секретар Посольства Австрії Флоріан Кольфюрст, автори проекту «Буковинсько-Галицький літературний маршрут» Гельґа фон Льовеніх та професор Петро Рихло з Чернівців, голова обласної ради Олександр Ганущин, народний депутат Михайло Бондар, міський голова Анатолій Белей, голова райдержадміністрації Ігор Криськів, голова райради Євген Швед, скульптор Володимир Цісарик, представники української і міжнародної преси, зокрема, Deutsche Welle, ORF та ARTE, громадськість міста.

Проектну ідею втілив у бронзі молодий львівський скульптор Володимир Цісарик. Благоустрій території, де постав пам’ятник, виконано за кошти Бродівської міської ради.

Гостей привітав міський голова Анатолій Белей і щиро подякував всім, хто долучився до спорудження цього пам’ятника.

Звертаючись до присутніх з вітальним словом надзвичайний і повноважний посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен, зазначила, що Німеччину й Україну єднає міцна дружба. Цей бюст встановлений в рамках проекту «Буковинсько-Галицький літературний маршрут», що підтримується Міністерством закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. «Ми хочемо вшанувати пам’ять німецькомовних єврейських письменників, які жили на Буковині та в Галичині перед Першою світовою війною і в міжвоєнний час. Я думаю, Йозефу Роту було би приємно знати, що такий пам’ятник тепер нагадує про цей важливий відрізок його життя, його дитячі роки, його шкільний час».

Також щирі слова про важливість цього пам’ятника для Бродів сказали перший секретар Посольства Австрії Флоріан Кольфюрст, голова обласної ради Олександр Ганущин, народний депутат Михайло Бондар, професор Чернівецького університету Петро Рихло, директор гімназії Руслан Шишка, скульптор Володимир Цісарик.

Оксана Линів у своєму виступі зазначила: «Я дуже щаслива стояти тут. Пишаюся тим, що Броди шанують свою історію і своїх синів. Адже цілий світ знає Йозефа Рота і його твори. Мені приємно долучитися до вшанування, щоби цілий світ знав, що видатний письменник Йозеф Рот народився у Бродах. Ми знаємо, що Йозеф Рот писав, що до війни у Бродах жили 18 тисяч мешканців, серед яких 15 тисяч євреїв і 3 тисячі українців. Під час Другої світової війни тут відбулися трагічні події. Але будівлі, що пов’язані з Йозефом Ротом, уціліли, зокрема і синагога, біля якої сьогодні відбудеться великий концерт в пам’ять про Йозефа Рота».

Несподіваний приємний сюрприз для Оксани Линів зробив скульптор Володимир Цісарик, запрезентувавши їй бюст композитора Ксавера Моцарта, над дослідженням життя і діяльності якого дуже плідно працює відома диригентка.

Варто сказати, що ведучими на урочистостях з нагоди відкриття погруддя Йозефу Роту були бродівські гімназисти, які німецькою і українською мовами розповідали про відомого письменника, який колись навчався у стінах їхньої гімназії.

Складалося враження, що у неділю до бродівської синагоги прийшло усе місто. Бродівчани заполонили дитячий майданчик, всі прилеглі вулички, спостерігали за дійством з вікон та балконів і, навіть, вибралися на дах найближчого будинку. Вперше в історії Бродів відбувалося таке міжнародне мистецьке дійство і вперше в історії України та Австрії проводився пам’ятний концерт на галицькій Батьківщині письменника. Синагога, ніби ожила, ніби пробудилася від летаргічного сну. Зруйновані стіни, освічені світлом, аж помолодшали, а розбитий дах і обвалене склепіння десь заховалися у нічному небі. Щось на цьому місці відбувалося містичне. За помахом диригентської палички Оксани Линів через музику, через зруйновану святиню проліг невидимий місток з минулого у майбутнє.

Це було грандіозне мистецьке дійство із сучасною постановкою, відео-інсталяціями та символічною програмою, в якій було задіяно більше 200 митців і зіркових солістів з усього світу – південноафриканська оперна співачка Пумеза Мацікіза, американський митець Абраам Броди (скрипка, перформанс), кіноакторка, читець Сунні Мелез, оркестр «INSO-Lviv» та Львівська чоловіча хорова капела «Дударик».

Пумеза Мацікіза має особливий тембр голосу і з великим успіхом концертує у Європі. Вона активно займається розвитком культури на своїй Батьківщині є є ініціатором багатьох мистецьких та соціально-благодійних проектів.

Швейцарська сценаристка та актриса кіно і театру Сунні Мелез – володарка численних відзнак, була номінована на «Оскар», двічі була кращою актрисою року від «Тheater Today». Вона найпопулярніша актриса-читець у різних музичних творах.

Ім’я Абраама Броди внесено у рейтинг нью-йоркського радіо «Top Artist of 2017». Він активно співпрацює з найвідомішими митцями, веде активну музичну діяльність.

Оркестр «INSO-Lviv» заснований у 1988 році. Щороку здійснює гастрольне турне країнами Європи, а також в Колумбії, Китаї. Співпрацює зі всесвітньо відомими музикантами, диригентами, солістами.

Капелу «Дударик» заснував у 1971 році народний артист Микола Кацал. За 47 років діяльності «Дударик» виступав у більш, ніж 20-ти країнах світу на найвідоміших сценах Європи, США, Канади.

Перед початком концерту Оксану Линів, артистів та бродівчан привітали Анка Фельдгузен, почесний посол Німеччини в Україні, Флоріан Кольфюрст, перший секретар Посольства Австрії в Україні, Мейлах Шейхет, керівник єврейської релігійної громади Турей Загав, Андрій Садовий, міський голова Львова, Олександр Ганущин, голова Львівської обласної ради.

Бродівський міський голова Анатолій Белей вручив Оксані Линів – нашій землячці, головній диригентці опери та філармонійного оркестру міста Ґрац в Австрії, котра входить до першої трійки жінок-диригенток світу і є ініціатором та арт-директором міжнародного фестивалю класичної музики «Lviv MozArt», пам’ятний знак та посвідчення Почесного громадянина міста Броди. Він наголосив, що таку відзнаку отримують ті люди, які відіграють важливу роль у громадському житті міста, залишають назавжди свій вагомий слід в його історії. «За таке рішення одноголосно проголосували депутати міської ради. Сподіваюся, що Ваша ініціатива провести один з концертів Міжнародного фестивалю класичної музики «LvivMozArt» у нашому місті, допоможе відродити історичну сакральну пам’ятку Бродів», – сказав міський голова.

Український коровай, випечений власними руками, вручила всесвітньовідомій бродівчанці знана у нашому місті кулінарка Людмила Ваховська.

Слова, якими розпочинала концерт його ведуча Наталія Рибка-Пархоменко, не просто торкалися серця, а глибоко вражали й проникали в душу:

«Все в цьому світі взаємопов’язано. В тому і його сенс (Йозеф Рот). І справді. Бо Сонце пов’язане з темрявою, небо із землею, а життя – зі смертю. Люди пов’язані з людьми, майбутнє – з минулим. Розкіш – із занепадом, а колись величне – з руїнами.

Коли Сонце закотилося за небосхил, ми привітали сутінки ночі, і водночас привітали новий світанок».

Концертну програму відкрила хорова капела «Боян». У супроводі оркестру «INSO-Lviv» боянівці виконали пісню «Родимий краю». А диригував цими двома колективами батько Оксани, також почесний громадянин міста Броди Ярослав Линів. Крім того, на сцені в рядах хористів співали мама Ольга Михайлівна, тітка Ярослава Михайлівна та брат Юрій.

Далі прозвучав сакральний твір «Kyrie Eleison» української композиторки Богдани Фроляк, для змішаного хору та струнних. Ця музика, подібна до звучання молитви у храмі, пронизувала, як кажуть, «до кісток». Слухаючи її, здавалося, що глядач перебуває у залах синагоги, але не зруйнованої, а величної, і разом з хористами та оркестрантами звертається до Бога.

Абраам Броди вперше виступив в Україні. Звертаючись до глядачів, він зазначив, що й не знав, що є у світі місто, яке носить таку назву як і його прізвище. Абраам намагався сказати декілька слів українською і щиро вибачався за те, що не знає цю мову. На пам’ятному концерті на руїнах Синагоги у Бродах відбулася прем’єра його твору, написаного для фестивалю «LvivMozArt» з думкою про жертви Голокосту. Його музика тішила, збурювала і огортала ніжністю. Скрипка у його руках плакала, тужила.

Кульмінацією дійства, безумовно, стало виконання масштабної Третьої симфонії «Kaddish» видатного американського композитора, диригента та гуманіста Леонарда Бернстайна, сина єврейських емігрантів, які походять з Рівненщини. У цій симфонії використано канонічні тексти стародавніх єврейських молитов. Вона є реакцією митця на події Голокосту та присвячена пам’яті Джона Кеннеді, який трагічно загинув за декілька тижнів до прем’єри твору. Цей твір став світовим символом долі єврейського народу та посланням майбутнім поколінням – «Ніколи знову!». Автор вибрав жінок – як читця і вокалістку, які виконують священні слова, традиційно призначені для чоловіків у синагозі. Бо жінка представляє в симфонії ту частину людства, яка знає Бога через інтуїцію і може більше наблизитися до Божественного, концепт – протилежний до чоловічого принципу організованого раціоналізму.

Без перекладу можна було зрозуміти слова Сунні Мелез, яка зверталася до неба:

«О, мій батьку, святий,

Самотній, розчарований батьку:

Зраджений, відкинутий Правителю Всесвіту…

Я хочу молитися.

І хочу проказувати Кадиш.

Свій власний Кадиш. Може не буде

Кому проказувати його після мене.

У мене так мало часу, наскільки Тобі відомо.

Мій кінець настане за хвилину? За годину?..

Але поки я можу дихати, хоч і недовго,

Я співатиму цей фінальний Кадиш для Тебе.

Для себе і для всіх тих, кого я люблю

Тут у цьому священному домі…»

Слова читця, спів солістки і хору, звучання оркестру – все це спонукало задуматися над трагічними подіями Другої світової війни, над агресією Росії на сході України, над цінністю нашого життя. Емоції переповнювали усе єство. Виникало бажання разом з артистами волати: «Нехай буде мир усім з небес, і життя для нас!» Не мають повторитися ці жахіття – «Ніколи знову!».

Н. ЗАБОКРИЦЬКА.