Одержимий піснею

Немає, мабуть, у нашому брідському краї людини, яка кохається у пісні і не знає відомого піснетворця Михайла Добрянського з с.Суховоля. Він вражає і дивує багатогранністю свого небуденного таланту: професійний музикант, поет і композитор-аматор, талановитий виконавець, керівник двох народних колективів – чоловічого ансамблю «Січовик» та ансамблю народної пісні і музики «Діброва» у рідному селі, автор п’яти пісенних збірок й кількох дисків власних пісень, активний учасник Літературної вітальні, культурно-мистецького життя м.Броди та МТГ, пристрасний популяризатор українського слова і пісні. На перший погляд – дуже скромний, навіть сентиментальний, але щирий і комунікабельний, з веселими іскорками у добрих очах, він вражає життєвою мудрістю і прагненням з допомогою пісні зробити світ світлішим, людей – добрішими, життя – не пустоцвітним. Чи не тому його пісні, жартівливі репризи такі діткливі до людських сердець й такі актуальні у нинішній неспокійний час.

Його «життєві університети» і творче начало, як розповідає пан Михайло, зріли у працьовитій селянській родині у мальовничому закутку Боратина, який сільчани Кутом зовуть, серед весільних музик і біля свого першого музичного інструменту – саморобного бубна з телячої шкіри, під впливом зворушливих маминих пісень і батькових настанов «живи і співай, сину, на радість людям…». І Михайло Добрянський робить це і справді натхненно, самовіданно, талановито і невтомно вже десятки літ – у селі і у храмі, у школі і в Народному домі м.Броди, на конкурсах, фестивалях і пісенних святах у Львові, Трускавці, Золочеві, Берестечку та ін., на сільських майданах, коли колеги культпрацівники просять підіграти чи заспівати. Тематика пісенної творчості М.Добрянського дуже різноманітна, але завжди близька і зрозуміла людям. Бо його пісні – про красу рідної землі, її талановитих синів і доньок, про почуття, які живлять серце і душу, – любов до Бога, материнську любов і родинні цінності, про героїчні й трагічні сторінка історії України, про тих, хто заради неї не доспівав пісень, не долюбив і осиротив свою сім’ю, загинувши у вирі національно-визвольних змагань, майданів, АТО.

Творчий феномен Михайла Добрянського ще й у тому, що він для своїх пісень використовує поезії (якщо запали у душу) і місцевих авторів Миколи Сторожука, Любові Чорної, Ярослава Миськіва, Ірини Пашко, Володимира Гудими, так і відомих – Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Олесандра Богачука і навіть корейського лікаря східної медицини Чен Лі, який живе у Львові.

«Він одержимий піснею», – кажуть про М.В.Добрянського усі, хто знає його. А сам Михайло якось у розмові зі мною сказав, що добре почувається тоді, «коли співає чи пише пісні, і буде робити це, поки стане снаги». Та у творчості нашого талановитого земляка є два крила, друге – це дружина Тетяна, сільський староста, яка підтримує чоловіка і є автором багатьох його пісень, та син Михайло і донька Ярина, які теж стали музикантами і закохані в українську пісню.

І от сьогодні на життєвій дорозі Михайла Васильовича Добрянського сходяться дві п’ятірки. То ж хай і далі легко співається, пишеться, твориться і живеться цій талановитій людині і його родині.

Г.ПЕТРУСЬ.