Ніхто не зобов’язує тебе бути донором, лише власне сумління…

Як бродівчанка здала кров 40 разів

Одна доза донорської крові може врятувати три життя. Донор може подарувати ще один день народження, ще одну ніч під зірками, ще одне побачення, ще одну хвилину сміху, ще один шанс. Мільйони людей у світі здають кров без усіляких закликів і прохань. Сьогодні це навіть стало популярною тенденцією серед молоді і старшого покоління.

Не є виключенням і 68-річна бродівчанка Марія Петрівна Дзіньковська, яка здавала кров ще до того, як це стало модно. На перший погляд – звичайна, скромна, невеликої статури жінка, і навіть не здогадаєшся, що вона має звання заслуженого донора України. Хіба, якщо приглянутися до її рук – біля вен, де, зазвичай, беруть кров, багато шрамиків від голки.

Марія Петрівна народилася у далекому холодному Сибіру в м. Осінники в українській патріотичній сім’ї. «Вдома ми завжди спілкувалися українською, а коли бавилися з сусідськими дітьми – російською. Коли мені було 5 років, моя сім’я переїхала в село Гаї-Дітковецькі, аби глядіти діда з бабою. Важко тоді було, я дивувалася, що тут колгоспи, адже там ми жили в місті. З дитинства я хотіла стати медиком, але в радянські часи було дуже складно поступити на цей фах, і я тоді поїхала навчатися в Самбір, у торгове училище», – пригадує жінка.

У торгівлі пропрацювала недовго, душа тягнулася до медицини. На початку 80-х років стала молодшою медсестрою у відділенні переливання крові Бродівської лікарні. «В мої обов’язки не входило бути донором. Ні в чиї обов’язки це не входить. Пропрацювавши в лікарні 33 роки, я здала кров 40 разів, тобто 16 літрів. Це пов’язано й з тим, що в мене 1 група крові, яка є універсальною для інших. Хоча, тепер не практикують переливати усім 1 групу», – розповідає Марія Петрівна.

М.П.Дзіньковська розвінчує усі міфи про те, що бути донором шкідливо чи нездорово для організму. Жінка майже не хворіла, вважає, що це завдяки донорству та її сибірському здоров’ю.

«У 80-х роках ніхто не знав, що таке СНІД. Коли він з’явився, кількість донорів зменшилася. Раніше було 4000 «волонтерів крові» щороку. За кров давали два оплачувані вихідні дні та талончик у «Чебуречну» або невеликі гроші», – пригадує вона.

На моє прохання розповісти про випадок здачі крові, що найбільше запам’ятався, Марія Петрівна згадала один епізод зі свого життя. Будучи на роботі, чоловік у лікарні терміново шукав донора для своєї однорічної дитини, яка була за крок від смерті. Погодившись, пані Марія і не думала, що від 50 грамів її крові ця дитинка «прокинеться».

Жінка вже 5 років на пенсії, але з приємністю згадує свою роботу. Раніше працювала і біля землі у Гаях-Дітковецьких, куди після роботи їздила ровером. «Там мала 10 сотиків городу, але трудилася із задоволенням. Коли діти наполягли кинути городи, то й думати не могла, як я без них буду», – розповідає сміючись. Марія Петрівна має трьох дітей: дочку Лесю, синів Андрія та Віталія, а також 6 внуків, які дивуються, коли їхня бабуся і досі рахує все усно, адже тепер є калькулятори!

М.П.Дзіньковська закликає здавати кров усіх здорових бродівчан та не боятися, адже за 2-3 дні її кількість відновлюється, а після 56 – і якість.

Ліна ВОЙТЮК.