«На того, хто має сильну армію, не нападають…»

Десантники по праву входять до елітних частин Збройних сил України. Гасло десантників – «Ніхто крім нас!» – підкреслює елітність цього роду військ і стало легендарним. Складається враження, що їм підкоряються усі стихїї – вода, вогонь та повітря. Потрапити на службу у десантні війська можуть не всі. Десантниками стають лише найвитриваліші та найсильніші, адже саме на них покладають найважчі завдання військових операцій. Кажуть, що колишніх десантників не буває. Чоловіки, які пройшли вишкіл у цьому роді військ, крізь життя несуть отримані військові вміння та навички.

 

По праву входить до складу елітних частин Збройних Сил України 80-та окрема десантно-штурмова бригада, що дислокується у Львові, й стала справжньою легендою древнього міста та України. Саме бійцям «вісімдесятки» випало одними з перших вирушати на захист нашого Сходу. Вони прийняли найтяжчі бої на Луганщині і Донеччині.

Нещодавно в рамках прес-туру мені пощастило побувати у легендарній «вісімдесятці», ознайомитися з підготовкою та побутом львівських «марунових беретів», побачити один робочий день десантників без прикрас і ретуші. Гостинно зустрів журналістів командир 80 окремої десантно-штурмової бригади полковник Володимир Шворак і вразив всіх своєю відвертістю та відкритістю до спілкування.

Він розповів про свій підрозділ, про те, яким вимогам потрібно відповідати, щоб стати десантником та як чотири роки війни змінили частину. 80 окрема десантно-штурмова бригада (початкова назва 80 парашутно-десантний полк) сформована в березні 1955 року. Перше місце дислокації полку – м. Гайджунай. У 1960 році полк передислоковано в Баку та включено до складу 104-ої повітряно-десантної дивізії. 19 грудня 1979 року військова частина була передеслокована в м. Хирів Львівської області. 19 грудня для особового складу бригади є Днем частини. До початку війни на сході бригада брала участь у миротворчих операціях в Іраку, Сьєрра-Леоне й Косово. Війна на Донбасі стала героїчною сторінкою історії «вісімдесятки». Особовий склад бригади з перших днів війни боровся з російським окупантом.

– Здається, нині суспільство значною мірою не готове боронити територіальну цілісність України. Не секрет, що укомплектованість ЗСУ бажає кращого. Чому? Бо впродовж 24 років не приділяли уваги державницькому вихованню молоді. На початку війни в суспільстві була ейфорія щодо військових. Нині це вже не так. Але треба пам’ятати: на того, хто має сильну армію, не нападають. Світ так влаштований, що поважають сильного, – зазначає командир бригади.

Комбриг полковник Володимир Шворак не лише розповів журналістам про нагальні питання із якими зустрічається управління бригади в щоденній роботі, але й пояснив їх витоки та можливі шляхи їх вирішення.

Людей на службі справді бракує: 40% посад – вакантні. Для контрактників тут пропонують безкоштовне харчування, проживання у гуртожитках нового типу, забезпечення формою та преміювання. Зараз у військовослужбовців непогана зарплата. Крім того, раз у рік вони мають право отримати грошову допомогу на оздоровлення (у розмірі місячного грошового забезпечення). Контракт можна підписувати на півроку та три роки. Служать тут військовослужбовці переважно за контрактом, менше 10% – це строковики.

– Кожному командиру, який вболіває за свій підрозділ чи військову частину, приємно, коли військовослужбовці звертаються і хочуть служити саме в цьому підрозділі, – говорить полковник Володимир Шворак. – Звичайно, є можливість підписувати контракти, в тому числі, і контракти на шість місяців. За тої умови, що військовослужбовець має досвід. Але, хочу наголосити і думаю, що мене зрозуміють всі ті, хто хочуть служити, – як командир бригади, я більше зацікавлений в довгострокових контрактах. Це на три, п’ять років. Адже служба військовослужбовця проходить в підрозділі. Для того, щоб підрозділ був злагоджений, потрібен певний період часу, потрібно, щоб не було плинності кадрів, щоб можна було підготувати підрозділ до виконання бойових задач. Півроку – це якраз час для проведення злагодження відділення, взводу, роти. Два-три місяці це триває, і залишається чотири місяці служити. А потім знову плинність кадрів, знову проходження злагодження. І суспільство, і ми самі, хочемо виконувати завдання якісно, а якість полягає у підготовці особового складу. Якщо ми запланували перспективу вступу в НАТО, то в першу чергу, це питання професіоналізму. Від солдата до найвищого керівника.

Журналісти також мали можливість ознайомитися з побутом військовослужбовців, відвідати парк бойових машин, де оглянули зразки сучасної бойової техніки та озброєння. На тренувальній базі, що на території частини, подивилися як планово навчають бійців десантуватися і здійснювати стрибкм з парашутом. Максимальна висота, із якої десантники виконують стрибки – 4 тис. м. Мінімальна – 200 м. Стрибають із зброєю та спорядженням, або без них. Максимальна вага, що витримує парашут – 150 кг. До 35 років, щорічно, десантник має виконати 5 стрибків. Після 35 – менше.

– Коли десантник стрибає вперше – він не розуміє, що відбувається, – усміхаючись каже підполковник Олег Андрієнко. – Його «викидають» із літака, а далі стається все «на автоматі». Найстрашніший – другий стрибок. Тоді солдати уже усвідомлюють, що їх чекає. Потім – звикають.

Він показує ємності, у яких скидають вантажі: ранець, бочку для пального, великий ранець. Контрактник Іван (відмовляється назвати своє прізвище) розповідає, що проходить тут службу уже майже 2 роки:

– Службою в десантно-штурмових військах дуже задоволений. Я попередньо уже був на сході, але як доброволець. Нині хочу туди повернутися більш підготовленим.

Гості військової частини того дня також відвідали їдальню, де мали можливість відчути смак військового харчування та зрозуміти різницю у їжі, приготованій у стаціонарних і польових умовах.

Приємно здивував представників мас-медіа зимовий сад. Більшість рослин, що вирощуються на території частини у закритому приміщенні під склом, вихідці з тропічної та субтропічної зони, якій притаманні особливі кліматичні умови, котрі по можливості відтворені дбайливими руками військовиків. Окрасою цього саду є велична пальма. Дерева обплетені різноманітними виткими рослинами. Гнучкі ліани перекинуті з одного дерева на інше, як канати або гірлянди. Фікуси, драцени, лишайники, мох, екзотичні кущі, квіти, вазони милують око.

Особливе захоплення викликала екскурсія Воєнно-історичним музеєм, що діє на території частини, і фонди якого налічують понад 12 тисяч експонатів. Багаторічний завідувач установи Сергій Паліса розповідає, що раніше заклад називався «Музей історії військ Прикарпатського військового округу» і розташовувався поблизу Монументу Слави. Згодом для нього спорудили цілий комплекс у Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. У 1995 році установу перевели у будинок, розташований на території військової частини А0284, де базувався музей 24 «залізної» дивізії.

Воєнно-історичний музей зберігає лише оригінальні та унікальні експонати. Одна з найбільших колекцій закладу – це колекція зброї.. Зразки, що там експонуються, є не муляжами, а дійсними оригіналами. Більшість експонатів стосувалися Першої, Другої світових воєн та російсько-української війни, зокрема зразки радянських та німецьких озброєнь: від ручних гранат і штиків – до протитанкових й авіаційних гармат. Тут також представлені картини відомих українських митців, на воєнну тематику. Крім цього, фонди музею містять велику збірку унікальних документів та листів. Музей також має велику колекцію фотодокументів – понад 5 тисяч світлин з різних часів, що розкривають історію становлення і розвитку з’єднань та частин Прикарпатського військового округу Західного оперативного командування.

Одна з найбільших експозицій музею представляє миротворчу діяльність ЗСУ та період Незалежності України. Тут і оригінальний прапор України, що майорів над Кабміном впродовж усієї Революції Гідності, і розмальований майданівцями шолом бійця спецпідрозділу «Беркут», і фелон військового капелана, і бронежилет Героя України Андрія Ковальчука, в якому він проривався до Луганського аеропорту і був поранений, та інші оригінальні речі. Найстаріший експонат, який можна оглянути в музеї, датований XVI століттям.

– Ми не стоїмо на місці і продовжуємо поповнювати наші фонди. У нас накопичилася серйозна кількість музейних предметів, присвячених сучасній україно-російській війні. Деякі з них представлені на виставці вже зараз. Ці експонати є дуже цінними – це не просто уламки снарядів чи мін, це спогади. У нас є вже понад 2 тисячі фотографій безпосередніх учасників війни. У майбутньому це дасть можливість переосмислити все, що відбувалось під час цієї війни, зробити висновки, – пояснює полковник у відставці Сергій Паліса.

У грудні минулого року 80-та окрема десантно-штурмова бригада відзначила 40-річний ювілей з часу свого створення. Ця військова частина має славну бойову історію. Солдати і офіцери військової частини вірно служать Українській державі, своєму народові й армії. А завдяки повсякденній самовідданій праці, наполегливості, високій майстерності та професіоналізму особового складу вона стала однією з кращих серед формувань Збройних Сил України. На День Незалежності 2015 року Президент України Петро Порошенко, віддаючи шану мужності львівських десантників, вручив командиру бригади полковнику Андрію Ковальчуку Бойовий Прапор 80 десантно-штурмової бригади зі стрічкою «За мужність та відвагу!», заслужений героїзмом особового складу бригади при виконанні бойових завдань.

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.