Додому > Культура > Мікелянжело української сцени народився у Шниреві

Мікелянжело української сцени народився у Шниреві

У вересні 2020 року театральна громада України – а, може, і світова, – згадує велику людину, талановитого художника, сценографа Євгена Лисика. Він народився на зламі великих перемін у невеличкому Брідському селі – Шнирів 17, за іншими даними – 21 вересня 1930 року. Чи достатньо ми знаємо про нього, чи шануємо і чи в змозі оцінити його внесок у театральне мистецтво? Вважаю, що для багатьох людей його творчість – це відкриття.

На фото: портрет Є.Лисика, написаний Б.Олійником у дусі початку XIX ст. як жартівливий додаток до портретів полководців у сценографії до «Війни і миру», 1985.

Все, чого досягнув талановитий художник, плело коріння з його дитинства. Адже виріс Євген у небагатій родині, дуже рано залишився без мами – ржавий цвях, яким вона проколола ногу, викликав зараження крові. Хлопчика виховував батько, Микита Романович. Привчав його до праці на землі. А бабця і дідусь допомогли осмислити і сприйняти біблійні заповіді. Микита Романович читав синові напам’ять Шевченка і франкового «Мойсея». А коли у селі закінчувалися польові роботи, найбільшим задоволенням для маленького Євгена був театр, що діяв при сільському товаристві «Просвіта». З малих літ проводив там час. Спочатку, щоб не заважав, давали олівці та папір для малювання. Згодом малюнки стали схожими на звірів, на мальовничі краєвиди, що оточували у рідному селі, знаменита Козацька Могила. Театр був непростий: постановки були настільки реалістичними, що на сцені міг зникнути актор під час п’єси, могли літати або імітувати грім, стукіт коліс від воза. Ставили зазвичай українську класику: Старицького, Квітку-Основненка, Котляревського та інших. Напевно, тоді маленький Євген і не підозрював, що театр стане його життям, а запах куліс – наймилішим у світі.

У післявоєнний час Лисик вступає в альфрейному відділі Львівського ремісничого училища. У 1950 – 1953 роках служить в армії на Далекому Сході. За звичайним оголошенням вдалося знайти місце у декораційному цеху Львівського театру опери та балету. Згодом вступає до Львівського поліграфічного інституту на відділення графіки (за вимогою свого вчителя, головного художника Оперного театру Ф. Нірода). Пізніше переводиться на факультет монументального живопису Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (учень Романа Сельського), але був відрахований за звинуваченням у формалізмі (1959 рік). У 1962, після поновлення, захистив диплом. Закінчивши ВНЗ, Євген Лисик став головним художником Львівської Опери, його прийняли у Спілку театральних діячів України, а у 1967 році йому присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв України. У 1971 році нагороджений премією ім Т.Г.Шевченка.

Створив сценографії до 76-ти вистав, найвідоміші з яких: «Спартак» А. Хачатуряна, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, «Есмеральда» Ц. Пумі, «Лускунчик» П. Чайковського, «Сотворення світу» А. Петрова, «Медея» Р. Габічвадзе, «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Тангейзер» Р. Вагнера, «Дон Жуан» А. Моцарта, «Вій» Губаренка, «Отелло» Д. Верді та ін. Постановки здійснено у театрах Львова, Києва, Донецька, Одеси, Мінська (Білорусія), Москви, Ленінграда, Свердловська (Росія), Варшави (Польща), Скоп’є (Македонія), Анкари (Туреччина).

У 1988 -1990, не полишаючи роботи в театрі, вів курс на кафедрі монументального малярства Львівської академії мистецтв.

Євгена Лисика передчасно не стало у 1991 році, похований на Личакові.

Коли дивишся на сценічні роботи цього митця, відчуваєш всю глибину його неосяжної душі, його експресивні, глибокі, величезні полотна передають філософсько-естетичні осмислення всього театрального дійства. «Лисик випередив свій час – він уже тоді мислив і творив у такому собі уявному форматі 3D. Йому не треба було пропонувати руйнувати стіни театру для його задумів – він це залюбки робив сам за допомогою горизонтів. Театр він перетворював на планетарій, на праліс, на Голгофу, на задзеркалля, на що завгодно, витворюючи додаткову реальність» ( М. Титаренко «Євген Лисик: нестерпна легкість (не?)буття». А режисер Сергій Параджанов називав Лисика генієм, який народився у Львові.

Н. Ханакова, 
бібліотекар Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *