Бродівська газета Голос Відродження Новини м.Броди та Бродівського району 
Виконуючи редакційне завдання, я пішла дізнаватися, як живе нині КП «Стадіон «Ювілейний». Мала змогу поспілкуватися з працівниками, які дбають про благоустрій такої великої території, та з директором цього комунального підприємства, який виявився напрочуд цікавою людиною.
Аналізуючи зміни, що відбуваються на стадіоні протягом трьох років, розумієш – жодна копійка тут не пропала даром. 68-річний сторож, військовий пенсіонер Ілля Чернов, який працює тут уже 12 років, показує мені усе, що цікавить. Звісно, мені, як молодій журналістці, було цікаво дізнатися, що це за такий величезний «підводний корабель» стоїть поблизу туалетів. Чоловік пояснює, що це бочка, у якій знаходиться вода для поливу футбольного поля. Адже, якщо брати воду напряму з міських мереж, буде невигідно для бюджету міста та й напір її слабкий. На один полив поля потрібно 10-15 кубів води, а форсунки розприскують її аж на 30 метрів.
В очі кинулися й оновлені туалети. Тут встановлені пластикові віконечка та двері, перегородки, зник неприємний запах… Для спортсменів реставрували душові кімнати і сауну, зробили капітальний ремонт щитової та суддівської кімнат, коридора, кабінетів, у касах вставили двері та вікна. Відремонтували зовсім старе, покрите цвіллю приміщення – сьогодні у ньому клас для занять з дітьми. З огорожі стадіону тепер не сипеться цегла, а на підтрибунних приміщеннях рівно покладена плитка. На задньому дворі стоять власноруч змайстровані лавочки, а біля них повиростали нові деревця. Виявляється, на стадіоні є власний сад, у ньому ростуть груші, яблуні, сливи, алича, горішки, виноград. По периметру огорожі посаджено сто смерек, а також липи і каштани.
Моя уява одразу ж малює десятки працівників, що опікуються цими трьома гектарами території. Але, як виявилося, їх всього восьмеро – три сторожі, три працівники з благоустрою, бухгалтер та директор. Пан Ілля розповідає, що колектив у них дружний, а сторожі не лише охороняють прилеглу територію, а й допомагають працівникам.
– Наш директор краватку не одягає, а навпаки, бере найважчу тачку та завжди з нами працює, – каже Ілля Чернов.
І дійсно, коли побачила директора КП «Стадіон «Ювілейний», він був одягнутий не «парадово», без краватки, в робочій одежі. Це – 52-річний Сергій Кобялковський (на фото), який на цій посаді лише три роки. 23 роки працював в «Укртелекомі». Але спорт любив завжди, особливо, футбол. Ще у далекому 1988 році йому пропонували посаду директора стадіону та хлопець відмовився, бо зарплата була лишень 70 рублів, тоді як середня сягала 120. Ще працюючи механіком, допомагав у спортивній школі, мав своїх учнів. Сьогодні теж має своїх вихованців, згодився влаштовувати секцію з футболу для дітей, які навчаються у другу зміну, тобто уже після робочого дня. Разом має під своєю опікою до 50-ти дітей.
– Дітям я пояснюю, що відомим футболістом мало хто стане, головне – стати хорошою людиною. У команді усі мають бути рівні, допомагати один одному, поважати ближнього. Щонеділі вони мусять піти до церкви, я особисто кожного потім питаю. Якщо хтось має проблеми з фінансами і не може поїхати на спільний відпочинок, тоді усі не поїдуть – така то політика рівності, – розповідає пан Сергій.
Директор стадіону не лише господарник й наставник, а й патріот. У 2013 році, коли працював на виїзді у Підгірцях, побачив телепередачу, як у Києві побили студентів. Серце не змогло з цим змиритися, тому на наступний день, взявши з собою рюкзак, трохи їжі та український прапор, сам поїхав на Майдан. Там вночі охороняв територію, будував барикади, спав на бруківці без спального мішка. На Майдані познайомився з хлопцями з інших міст. Пригадує, коли повертався додому і зайшов на заправку, аби купити кави, не міг зрозуміти, чому на нього всі так дивляться. Як побачив себе у дзеркалі то злякався – все лице було у сажі, тільки очі виднілися.
Під час заворушень у країні, у Бродах був у команді місцевої самооборони – вночі охороняли садочки, церкви, підприємства, щоб запобігти політичним провокаціям та хуліганству.
Коли на сході України розпочалася війна, з волонтерами їздив у зону АТО. Возили хлопцям екіпірування, їжу, предмети гігієни. Ще до сьогодні має зошит зі списаними грошима, номерами телефонів та адресами «атовців». Виїжджаючи з Дмитрівки, хлопці на танку провели їх до безпечної території, адже, коли темніє, стає ризиковано. Незабаром позиції українських військових у цьому селі агресор обстріляв системою «Смерч» і там все погоріло. Та коли через декілька років пан Сергій побачив у Бродах живим військового з тієї злощасної Дмитрівки, дуже зрадів, що той залишився на цьому світі.
На моє питання, а як же реагувала дружина на такі спонтанні рішення, відповідає:
– Лариса знає, що мене не переконати…
С. Кобялковський має двох дочок Іру та Катю, а також двох онуків – Терезу і Теодора. Планів і мрій щодо змін на стадіоні багато… Він сам написав проєкт, та, поки що на папері. У задумах – встановити гумові бігові доріжки, тренажери, волейбольні й тенісні площадки, накрити трибуни. Хочеться вірити, що у близькому майбутньому мрія перевтілиться у реальність, а молодь та вболівальники почнуть шанувати важку роботу працівників стадіону «Ювілейний».
Ліна КАШУБА.
