Любив Україну понад усе…

У суботу Брідщина попрощалася з військовослужбовцем 17 окремої танкової Криворізької бригади Едуардом Дмитровичем Лазарєвим. Захищаючи східний кордон нашої держави, герой загинув 4 червня 2019 року під час обстрілу на Донеччині внаслідок влучання протитанкової керованої ракети в автомобіль ГАЗ-66, отримавши множинні осколкові поранення не сумісні з життям.

Водій-електрик мінометної батареї мотострілецького батальйону, молодший сержант Едуард Лазарєв народився 4 серпня 1970 року у Бродах. Отримав середньотехнічну освіту. Служив у Збройних Силах, а потім звільнився. У 2014 році, коли розпочалася війна, Едуард Дмитрович неодноразово звертався у військкомат з проханням призвати його у військо. 29 вересня 2015 року був призваний Бродівським РВК.

У день прощання о шостій годині ранку новітнього героя на межі Львівської області зустрічали представники обласної, районної, міської влади, родина, друзі, учасники АТО, небайдужі брідщани.

У Бродах панахиду за загиблим відслужив о. Василь Шира. Траурна процесія у супроводі військового оркестру вирушила на центральну площу міста. Брідчани вшанували пам’ять Едуарда Лазарєва хвилиною мовчання. Поховали героя на сільському цвинтарі у Комарівці.
Траурний кортеж мешканці Лешнева, Корсова, Кізі, Комарівки зустрічали на колінах і з українськими прапорами. Відспівували патріота у сільському храмі Комарівки священики Юрій Біль, Руслан Жигіль, Тарас Загоруйко, Петро Мазурок. Звертаючись до присутніх, бродівський декан о. Юрій Біль та настоятель храму о. Руслан Жигіль у прощальному слові наголосили, що Едуард, не задумуючись, у час небезпеки став на захист України. Він віддав життя за нас, за наше щасливе майбутнє і ми маємо пам’ятати про це завжди.

Не приховуючи сліз, друзі згадували, що загиблий був доброю, веселою, щирою людиною і дуже любив Україну. Володимир Макух розповів, шо і його мобілізували у 2015 році. Він перебував разом з Едуардом Лазарєвим спочатку на полігоні, а потім на війні. Жили фактично в одному окопі. Це був надійний товариш, який постійно підставляв йому своє плече, підказував, як потрібно ховатися під час обстрілів, оскільки мав військовий досвід. Згодом Володимир демобілізувався, а Едуард підписав контракт.

– Вони отримали розпорядження від командира батальйону знайти позицію для того, щоб прикривати розвідгрупу, – каже побратим загиблого, військовий ЗСУ Сергій Гуляєв. – Як тільки вони від’їхали від позиції, від хлопців, ракета ворога влучила прямо в машину. Разом з ним тоді загинув старший солдат Олександр Лин, старший навідник мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону, родом із Кривого Рогу.

Також Сергій Гуляєв зазначив, що Едуард Лазарєв був великим патріотом своєї Батьківщини, Україна була для нього понад усе, безмежно любив свою доньку Юлію, про яку часто згадував і розповідав, перебуваючи на бойових позиціях. В кінці червня планував їхати у відпустку, зробити ремонт у квартирі. Але не судилося… Вороги обірвали його життя.

Поховали Едуарда Лазарєва, як воїна, який загинув, захищаючи Вітчизну, з військовими почестями – під звуки духового оркестру, що виконав Державний гімн, та салют зі стрілецької зброї.