Додому > Новини > «Легенда» бродівського футболу

«Легенда» бродівського футболу

Цього тижня на наше запрошення у редакцію завітав відомий спортсмен Роман Іванович Станкевич. Так, саме він, патріарх бродівського футболу, улюбленець вболівальників – легендарний «Станок». Про його віртуозне володіння футбольним м’ячем, про те, як захисники падали на полі (в прямому розумінні слова) від його запаморочливого дріблінгу, я не раз чула від батькових друзів. А цього року і сама мала можливість спостерігати за його диспетчерською грою і невідпорними штрафними ударами.
Хіба це не феномен, що грою цього футболіста насолоджується вже четверте покоління вболівальників? Де ще таке є в Україні? А може і в Європі? І сьогодні Роман Іванович ділиться секретами спортивного довголіття з нашими читачами.

– Почну з найцікавішого для наших читачів питання, скільки Вам років?

– Мені вже 57 (хоча виглядає набагато молодшим – авт.). Народився у Мостиському районі, біля містечка Судова-Вишня в славному селі Княжий Міст. І коли хтось чує його назву, дуже дивується, адже вона дійсно велична.

– А як же тоді потрапили до Бродів?

– Моя дружина з Бродів, її мати з мого краю, так і познайомилися. Коли переїхав – мав ідею піднімати бродівський футбол.

– Ваші батьки теж спортсмени?

– Батько, на жаль, уже помер. Він завжди любив футбол, (м’яч всі люблять «копати»), але не був професіоналом. Мати була медсестрою у селі, а потім працювала у Львові в медичному госпіталі, зараз на пенсії.

– Коли почав проявлятися Ваш футбольний талант?

– З самого дитинства, коли почав ходити, то вже «ганяв» м’яча. Я завжди любив не лише футбол, а й всі види спорту. І люблю до сьогодні.

– Хто Ваш перший тренер?

– Якщо чесно сказати, у ті часи ще не було такого поняття як «перший тренер», або що ти займався в ДЮСШ. Я дивився спортивні телепередачі, трохи знань отримав від мого односельчанина, – старшого хлопця, який найкраще грав у футбол. Він мене вчив, як правильно «водити» м’яч, бити по воротах. А в 9 класі, коли я грав на першість області зі старшим складом, мене тренував Габор Вайда – легенда львівських «Карпат».

– Де Ви навчалися?

– У Тернополі в педінституті, там брав участь у різних міжфакультетних матчах. На мене звернули увагу тренери «Карпат», і запросили мене в цю команду, я виступав за дублюючий склад. Згодом мені запропонували перевестися у Львівський інфіз, щоб я міг поєднувати навчання з футболом. Так і зробив. Це був 81-й рік. А саме у ті часи «Карпати» об’єднувалися з львівським «СКА», а я не хотів пов’язувати своє життя з армією. Також були пропозиції від московського «Локомотиву», але батько переконав мене закінчити навчання.

– Секрет Вашого футбольного довголіття: спосіб життя чи спадковість?

– Думаю, одне і друге поєдналися. Але все ж, важливо тримати себе у формі, рухатися, навантажувати м’язи. Плюс моя професія «змушує» мене бути у тонусі, бо я працюю викладачем фізичного виховання у педколеджі вже 15 років.

– В яких командах Ви грали?

– У дуже багатьох. Якщо у Львівській області, то за Яворів, Новояворівськ, Самбір, Судову Вишню, Мостиська, Червоноград, за івано-франківську «Долину». Потім перейшов у міні-футбол (зараз футзал називається) я до речі, чемпіон України з футзалу. Грав за рівненський «Случ».

– Яка Ваша позиція на полі?

– Спершу я був тільки нападником. Щоб ним бути, потрібно мати велику швидкість, продуману техніку, нестандартне мислення.

– Розкажіть про започаткування «Богуна».

– Перед тим, як одружитися, я грав за Червоноград на чемпіонаті України, а коли переїхав у Броди потрібно було створювати команду. Ми починали з пошуку спонсорів, гравців. Нам тоді дуже допомагав Богдан Шкарада, колишній начальник райвідділу міліції, який любив футбол і дав поштовх для створення команди. ЛВДС «Дружба» спонсорувала трохи. Ми починали з другої ліги області, за два роки вийшли у вищу лігу. Це були дев’яності – «золоті роки «Богуна».

– Чому в «Богуні» стільки легіонерів?

– Професійний футбол грають ті люди, які пройшли футбольну школу змалку. Легіонери навпаки, підсилюють команду, але потрібно брати не таких, що приїжджають відіграти гру, а таких, щоб тренувалися разом з командою. Відповідальні легіонери – це супер. Але все ж, основна ставка має бути на «своїх».

– Чи зводило Вас життя з відомими футболістами?

– Я ще досі їжджу на турніри і ми зустрічаємося з такими футболістами як Тарас Павліш та Ігор Яворський. А ще як був юнаком і грав за дубль «Карпат», то ми завжди літаком добиралися на матчі і там бачив Олега Блохіна, Давида Кіпіані, Степана Юрчишина, з яким ми зараз хороші друзі.

– Чи запам’яталися Вам найкращі ваші голи?

– Пам’ятаю, на останній хвилині поставили штрафний, метрів за 25 від воріт, а глядачі вже виходили із стадіону, бо думали що буде 0:0. Та м’яч затріпотів у сітці воріт. Головне, щоб гол приносив задоволення вболівальникам.

– Чи були у Вас спортивні травми?

– Були, але слава Богу такі, що не змусили покинути спорт і обходилося без лікарського нагляду. Спорту без травм не буває…

– Молоді супротивники у грі проти Вас не фолять?

– Фолять, це футбол, а не шахмати. Але коли я починаю фолити, вони починають задумуватися, чи варто. Проти цього є правила і судді.

– Чому ніколи не бачила Вас у ролі судді?

– Я судив такі матчі, коли можна було грати і судити. Але зараз я граючий тренер ФК «Суходоли» і не хочу, щоб люди думали, що переслідую свої корисні цілі, ніби така собі «футбольна корупція».

– Як підняти рівень футболу у районі?

– Щоб мати масовий і професійний футбол, потрібно відкривати приватні спортивні школи. Ти будеш вчити свого вихованця, а згодом зможеш «продати» у команду, яка ним зацікавиться, та заробити для своєї спортивної школи (уродженець села Дуб’є Василь Іщак, колишній футболіст команди «Чорноморець», відкрив такі дитячі футбольні школи у Канаді та Ізраїлі – авт.).

– Що Вам найбільше не подобається у поведінці футболістів та вболівальників, від яких часто чути лайливі слова?

– Деякі футболісти думають, що знають правила, а насправді – ні. Щодо уболівальників, ті, які розуміються у футболі, поводяться виховано, а ті, які прийшли п’яні покричати, їх вже ніхто не навчить, не варто навіть уваги звертати.

– Розкажіть про свою сім’ю…

– Моя дружина Галина працює у музичній школі, вчить гри на гітарі. Вона знає всі футбольні правила, що таке «поза грою» та ін. У мене дві доньки (сміється –авт.) Оксана та Уляна, які зараз за кордоном.

– Як проводите своє дозвілля?

– Влітку проводжу час на дачі, на озері ловлю рибу, смажимо із сім’єю шашлики. А зимою на вихідних катаємося на ковзанах, якщо у Лагодові замерзне озеро, їздимо на лижі в Буковель. Ніколи на вихідних не сиджу вдома, можу на майданчику футбол пограти.

– Чи зареєстровані у соціальних мережах?

– Недавно донька подарувала сенсорний телефон, а до того мав «кнопочний». То зараз маю всі комунікації сучасного світу.

– Цікавитеся політикою?

– Політика втомлює, але хочу бути в ритмі життя і знати, що робиться в країні. Дивлюся новини чи деякі політичні шоу та роблю для себе висновки.

– Який Ваш улюблений фільм?

– Люблю фільми на реальних подіях або моєї молодості, наприклад, «Діамантова рука», «Операція Ы», «Іронія долі», «Титанік» дуже люблю…

– Які Ваші плани та мрії?

– Плани – як у Барбаросса: закінчити будівництво дачі, добудувати лазню, а головна мрія – щоб всі були здорові.

– Які Ваші настанови дітям-футболістам, щоб отримати високий рівень гри у футбол?

– Потрібно прислухатися до старших, брати до уваги їхні підказки та побажання. Я завжди «брав на озброєння» поради від досвідчених гравців.

Брідщанам та їхнім дітям бажаю більше займатися спортом, а менше сидіти за комп’ютерами і смартфонами, вести здоровий спосіб життя.

Розмову вела Ліна ВОЙТЮК.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *