Художник, який малював душею…

18 січня виповнилося 152 роки з дня народження одного з найвідоміших галицьких і українських художників Івана Труша. Він – український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Україні, редактор і видавець. Його називали поетом кольору і сонця.

Іван Труш народився 18 січня 1869 року у с. Висоцько недалеко від Бродів. Батько Івана Труша був незаможним селянином, а бідне господарство та невеликий шматок землі, на якому доводилося йому тяжко працювати, не могли забезпечити навіть найскромніших вимог селянської сім’ї. А крім старшого сина Івана було у нього ще двоє дітей, яких треба було вивести в люди. Щоб поліпшити матеріальні умови роди­ни, батько почав заробляти кравецтвом, а згодом і зовсім віддався новій професії. Невдовзі він здобув славу доброго майстра. Художник згадував, що батько його був навіть свого роду митцем у цьому ремеслі.

Вихованню старшого сина батько приділяв багато уваги. З дитинства він будив уяву ніжного, вразливого хлопчини народ­ними казками, легендами та переказами, прищеплюючи синові палку любов до рідного краю, до народу. Коли батько помітив потяг сина до знань, після закінчення початкової чотирикласної школи у 1881 році, де вчили польською та українською мовами, відвіз підлітка до Бродівської цісарсько-королівської вищої реальної гімназії імені архікнязя Рудольфа. Син успішно склав іспити. Як і в кожній гімназії класичного типу, у Бродівській, окрім вивчення іноземних мов і класичної літератури, багато уваги приділялося природознавчим наукам, а також малюванню.

Отож, саме у галицьких Бродах, на тодішній вулиці Вали Гімназійні (нині – вул. Коцюбинського), сформувалося захоплення Івана Труша рисунком і підліток із завзяттям взявся за науку. У перших чотирьох класах, згідно з програмою, опановувалися рисунок та малювання аквареллю, і в цьому синові сільського кравця не було серед однолітків рівних. Саме в гімназії він намалював перші етюди з натури і твердо вирішив присвятити себе живопису.

Після закінчення цісарсько-королівської вищої реальної гімназії імені архікнязя Рудольфа у Бродах належало у 1891 році зробити найважливіший вибір у житті. Й зібравши трохи грошей, 22-річний хлопець вирушив до Кракова. На той час старовинний Краків вважався одним з центрів мистецької культури Східної Європи.

У 1894 р. українець прибув до Відня, де записався в Академію образотворчих мистецтв як вільний слухач, що не давало права складати іспити та отримувати диплом. «Не маючи з чого жити у Кракові, поїхав я у Відень, де сподівався знайти яку-небудь роботу на вечір або ніч, щоб мати змогу вдень вчитися у тамтешній Академії мистецтв. Це мені не вдалося, бо мусив вдень заробляти кічем, щоб вечорами слухати усякі виклади на університеті або просиджувати заради тепла у бібліотеці. Своїм бурхливим культурним і мистецьким життям Відень справив незабутнє враження на світогляд молодого художника.

Після 8-річного навчання за кордоном Іван Труш повернувся до Львова. У цей час він починає брати активну участь у культурному та громадському житті Галичини, докладаючи багато зусиль для популяризації образотворчого мистецтва. Також знайомиться та близько спілкується з демократичними колами української інтелігенції, зокрема з Лесею Українкою, Миколою Лисенком. Був у дружніх стосунках з письменниками Іваном Франком та Василем Стефаником.

У 1898 році разом із архітектором Василем Нагірним, художником Юліаном Панкевичем засновують першу професійну організацію українських художників Львова – «Товариство для розвою руської штуки». Основною метою організації були пропаганда та підтримка українського мистецтва. З нагоди заснування товариства була проведена перша українська художня виставка.

Пізніше разом із композитором Станіславом Людкевичем на власні кошти митці організували публікацію першого в Галичині українського мистецького часопису «Артистичний вістник», присвяченого образотворчому мистецтву, музиці та театру. Редактором мистецтвознавчої частини був І.Труш, а редактором музикознавчої – С.Людкевич. У підготовці літературного матеріалу активну участь брав І.Франко.

Творчий спадок геніального художника Івана Труша вражає: після 42 років невтомної праці він залишив близько 6000 етюдів, з них понад 360 портретів відомих митців. Іван Труш намагався не малювати випадкових людей, він мав знати щось про людину – відтворював характер.

У 1899 році Іван Іванович влаштував першу персональну виставку, під час якої було показано 38 його робіт. Майже всі картини були розкуплені у перші дні експозиції.

У 1904 році митець разом із Михайлом Грушевським заснував «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», що об’єднувало науковців, письменників та митців з усіх українських земель. Наступного року була організована перша спільна виставка творів київських та львівських художників «Вистава українських артистів».

Цікавим є факт, що відома українська поетеса Леся Українка вперше в житті позувала для портрета саме Івану Трушу у 1900 році. До цього моменту її ніхто не малював з натури, тому що через хворобу Лесі було важко позувати. Один з цих портретів мав потрапити у приватну колекцію польського графа. Лесі не сподобався факт, що її портрет потрапить у приватні руки і вона просила його знищити. Труш пообіцяв зробити це, але просто заховав портрет. Фактично, про існування другого портрету протягом 50 років нічого не було відомо. Портрет цінний ще тим, що Лесю Українку з натури малювали тільки двічі: Труш і через 4 роки Фотій Красицький. Климентій Квітка, чоловік Лесі, вважав, що полотно Труша це взагалі найкраще її зображення. Леся Українка познайомила Труша з майбутньою дружиною – Аріадною Драгомановою. Через чотири роки після цього вони одружилися. На сьогодні відомо про 10 портретів дружини, які намалював Труш.

Іван Франко та Іван Труш були друзями. Загалом, Труш намалював 10 портретів Франка. До речі, ті портрети Франка, які зараз репродукуються у підручниках, фактично всі належать Трушеві. Знавці вважають, що художнику вдалося найкраще передати зовнішність і внутрішній світ Івана Франка, адже вони були найкращими друзями.

Під час мистецького проєкту до 150-літнього ювілею художника «Відомий і невідомий Труш», у Львові вперше за багато років «зустрілися» портрети сім’ї Грушевських: Михайла, Марії та їхньої доньки Катрусі. Портрет дитини належить Музею Михайла Грушевського в Києві. Цей портрет Михайло Грушевський замовив на триріччя своєї дівчинки.

Український філолог та громадсько-політичний діяч Іларіон Свінціцький замовив у Труша картину із зображенням сосни. Це триптих, на якому зображене маленька, доросла і зріла сосна. Життя дерева Труш трактував як життя людини. Митець виконав десятки ескізів сосен, хмар, пнів. У цих начерках прочитується філософське трактування образу дерева як символу життя та особливого зв’язку людини з природою. Праця над образом самотньої сосни затягнулася на довгих 16 років.

Свій будинок художник збудував сам. Кредит за нього він платив 40 років і виплатив за рік до своєї смерті. Рослини і квіти в саду Труша не були посаджені абияк: спочатку він створював композицію у себе в голові. Улюблені квіти митця – настурції. Усі натюрморти в творчості Івана Труша мають філософський зміст.

Іван Труш жив зі свого малювання. Художник не мав учнів та школи, а останні 10 років свого життя провів у тиші, адже оглух та спілкувався з рідними за допомогою записок. За день до смерті він ще малював картину: це був кримський мотив. «Кримський пейзаж зі скелями» – це остання робота художника. Вона була своєрідним спогадом про молодість, але завершити її Труш не встиг. 21 березня 1941 року величного митця не стало.

На Бродівщині шанують і пам’ятають свого відомого земляка. Бродівська гімназія, в якій навчався художник, носить його ім’я. А в селі Висоцько, де народився Іван Труш, йому встановлений пам’ятник.

На сторінці Заболотцівської сільської ради у Facebook його земляки написали: «Ця людина стала сонячним символом нашого маленького села Висоцько. І хоча він давно уже відійшов у вічність, але і досі живе нашим життям, бере участь у всіх сільських подіях, у святах. Він проводжає нас на екскурсії, зустрічає з далеких походів. Він не дає нам забути, що у кожного є свій талант, який потрібно розвивати, якби тяжко не було. Він і нині говорить нам: «Мусимо стояти ногами на власній землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше культурні справи української нації».

У центрі села – пам’ятник Іванові Трушу роботи скульптора Євгена Дзиндри, улюблене місце усіх височчан – від малого до найстаршого. Отут ми хвалимося своїми талантами на цілий світ».

Надія ЗАБОКРИЦЬКА.