Історія однієї долі

14 січня 2021 року минуло 75 років
з дня вбивства енкаведистами
священика Йосифа Коменди у селі Королівка

Я хочу розповісти вам історію життя однієї самотньої людини, священика Йосифа Коменди. Не написав він книг, не був лідером духовної думки та і великих парафій не обіймав, просто, знайшов свій останній спочинок у моєму селі Королівка на Брідщині. Було сумно, що поодинокі живі очевидці могли сказати про нього лише: був, прийшов до нас десь з Івано-Франківщини, молився й помер. Залишився тільки один речовий доказ його буття – хрест на могилі, який протягом 75 років тричі змінювався: від стлілого дубового до заржавілого металевого і лише на теперішньому з’явилося прізвище «Тут спочиває священик Коменда Йосиф» без дат життя. І мали ці три хрести лише одне незмінне: їхні лицеві рамена були завжди повернуті до могил королівчан.

Роздумуючи над планом пошуку фактів, я зрозуміла, що у житті священика відбулася ситуація, коли зло билося з добром і, перемігши, зло стерло з лиця землі його ім’я, життєпис та справу. Випадково пригадала слова моєї мами Марії Іщук (з Гуменюків, 1925 р.н.): «Старенький священик приятелював з моїм дідом Миколою Гуменюком (1856 р.н.). Часто під вечір вони обоє йшли стежкою нашого лісу, вели бесіду. А коли у 1938 р. не стало дідуня, то священик його сам поховав, хоч парохом був о. Юліян Рудкевич і гроші відмовився взяти, кажучи: «Що ви, це був мій приятель, як я можу брати гроші?».

«Історичний шематизм Львівської Архиєпархії» о. Дмитра Блажейовського допоміг мені відшукати місце душпастирської праці о. Коменди на Брідщині. Ним стало у 1923 році село Білявці, в яке він приїхав після роботи в парафії с. Сливки (тодішня Станіславівщина). Спочатку отець був завідателем, а потім, до 1928 року, парохом. Відомо, що у першу світову війну в селі була знищена церква (1884 р.). Нова, теж дерев’яна, збудована у 1928 р., покровителем будівництва була Банкова спілка Вільгельма Шмідта (Броди). Весь період будівництва храму поєднався з душпастирською працею о. Коменди. 27 березня того ж року він отримав від Львівської Архиєпархії повідомлення про переведення його у стан емірита (пенсіонера), на що він відписав «наказові повинуюсь». Знову виникають запитання: чому священик вийшов на пенсію, скільки було йому років, яка причина? Його заступив о. Григорій Цюпка (1928-1938 рр.), потім о. Ізидор Нагаєвський (у майбутньому доктор історії України та Церкви). Отець Ізидор залишив свої спогади про пастирську працю у Білявцях в історико-мемуарному збірнику «Броди і Брідщина» (Торонто, 1988 р.), але не надав інформації про своїх попередників.

Здавалося, що пошуки зайшли у глухий кут, якби не несподівана знахідка. У Центральному державному історичному архіві України (м. Львів) я знаходжу особисту анкету Йосифа Коменди, яку майже 120 років тому він власноручно заповнив у 1901 році. Тримаю в руці коричнуватий від часу документ, тамуючи подих, читаю, перечитуючи перші рядки…

Народився Йосиф Коменда 14 квітня 1872 року в селі Плугів Золочівського повіту у сім’ї господарів Петра та Єрини (з Метельських) Коменди. Після закінчення сільської початкової школи навчався у Золочівській українській гімназії (1885-1893), склав іспит у німецькій гімназії Франца Йосифа у Львові, з 1893 по 1897 рік навчався в Університеті на факультеті Святого Богословія. Крім цього вчився викладати історію, літературу та філософію Руси. 28 березня 1897 році у його житті відбулася важлива подія: «рукопокладений на греко-католицького священика Митрополитом і Кардиналом Сильвестром Сембратовичем у Львові» (грамота 27.7.1897. Ч: 6978.). На протязі двох років склав Йосиф Коменда іспити на катехита шкіл народних та виділових. Будучи безженним священиком, отримав «посаду приватного сотрудника у селі Страдч від 13.9.1897 – 15.8.1899». Далі був «вікарієм і префектом захристі» при соборі святого Юрія у Львові від 16 серпня 1899 р., «заступав сталого катехита при школі виділовій чоловічій св. Анни у Львові до 15.10.1900 до нинь». Молодий священик належав у цей час до духовних товариств «Святого Апостола Петра» та «Святого Апостола Павла», товариства «Просвіта» й товариства целебсів. Читав і виписував «Ниву», «Богословіє», «Українське слово» та «Новий час». «На соборчику деканату в м.Янів деканат Городецький 28.5.1898 відчитав дану тему «О водпустахь и престолах упривільсованих». На основі стислої анкети розуміємо, що це зоряний час становлення людини від сільського хлопчика до високоосвіченого греко-католицького священика. Великої праці, сил, здібностей, дисциплінованості та витривалості вимагало це становлення. Але чомусь думаю, що цей час отець особливо беріг у своєму серці, як незламну цитадель духу.

І знову «Шематизм» Дмитра Блажейовського допомагає мені віднайти загублені в часі сліди о. Коменди. У 1903 році він вже має свою парафію в селі Плісняни (Зборівська єпархія, Тернопільщина). У селі в цей час мешкав 341 греко-католик і була дерев’яна церква Святого Миколая (1880 р.). Через три роки о. Йосифа переводять на Станіславівщину в село Сливки, Бойківщина (тепер Рожнятівський район, Івано-Франківщина). На цій парафії час його праці був найдовшим з 1906 по 1914 рік. В останньому році його праці відбувається трагічний злом.

Перед першою світовою війною в Галичині поширилася сітка москофільських організацій, що проголошували єдність з російським народом, використовували літературну російську мову, славили «білого» російського царя і т.п. Тому після початку австро-російської війни австрійський уряд закрив всі ці організації та розпочав масові репресії проти прихильників панславізму. Були відкриті табори «Талергоф» і «Терезин», що діяли до 1917 року. До таборів, через які пройшли близько 14 тис. осіб, висилали жителів Галичини та Буковини за русофільство. Цю ситуацію використовували польські шовиністи, які у доносах австрійському уряду фальсифікували симпатію галичан росіянам, щоби очистити Галичину від патріотичних українців. За таким доносом у Калуші, в Сливках був заарештований о. Йосиф Коменда 20 серпня 1914 року. «№3523 Коменда Йосиф, 1872р., свящ. Сливки (Калуш) арест. в серп. 1914 р., тюрма Прешбург, Реляція Староства 20/8 1914 р №149/пр.ТА1,60» (Мирович Р.Д. Алфавітний вказівник жертв австро-мадьярского терора…)». Після року тюрми у Прессбурзі переведений на рік у Талергоф. Недаремно історія концтабору називається «Талергофською трагедією». За колючим дротом ув’язнені терпіли холод, голод, тортури, хвороби та знущання. Через рік о. Йосиф був звільнений. Під тиском світової спільноти табір закрили 10 травня 1917 року. Йосиф Коменда повернувся на свою парафію в с. Сливки, де працював до 1923 року.

І так крок за кроком вдалося вибудувати лінію життя священика до його прибуття в село Білявці на Брідщині. Після виходу на пенсію священик, як самотня людина, залишився на Брідщині, допомагав священикам при деканаті, який в цей час очолював о. декан Микола Демчинський. У цей час Галичина була під владою новоствореної Польської держави. І хоча Польща обіцяла країнам Антанти надати українцям широкі права, але цієї обіцянки вона не дотримала. Все українське переслідувала, закривала, забороняла. Тільки українці не опустили рук, а почали активно вибудовувати структури та організації для об’єднання.

Надія ІЩУК-ЧЕРНИШОВА,
культоролог.

(Продовження)