Додому > Новини > «Голос відродження» про відродження рідного краю

«Голос відродження» про відродження рідного краю

Народження нашого часопису припало на рік протистояння нових демократичних сил, очолюваних Народним Рухом України, з компартійним тоталітарним режимом, Саме цей, по-справжньому історичний момент, вимагав творення засобів масової інформації, що мали нести людям правду про ці процеси, націлювали їх на формування громадянських засад, відродження національних традицій. Така позиція домінувала на засіданні президії районної ради у серпні 1990 року при обговоренні питання, пов’язаного заснуванням демократичного часопису на Брідщині. Тому пропозиція члена президії, депутата районної ради Г.В.Рокити назвати нове видання «Голосом відродження» дістало одностайну підтримку і стало лейтмотивом у його подальшій діяльності. Чи зуміли журналісти часопису і численний загін дописувачів справитися з цим викликом часу? З цього приводу хочеться навести публікації газети в перші роки її існування. Це важливо з огляду на те, що за три десятки років виросло і сформувалося нове покоління, якому варто знати про перші кроки відродження нашого краю. А вони багатогранні в усіх сферах економічного, соціально-культурного та духовного життя.

Виховний процес тоталітарної системи, в якому жили і працювали наші діди і батьки, у значній мірі обмежував можливості вивчення історії рідного краю, його традицій, а будь-які згадки про національно-визвольний рух переслідувалися і брутально оббріхувалися. Чимало брідщан, які намагалися говорити про це правду, потерпіли від тодішньої репресивної кадебістської машини. Не оминула вона і журналістів тодішньої районної газети. Тож закономірно, що новий демократичний часопис «Голос відродження» тему участі краян у національно-визвольних змаганнях, вшанування героїв Української Повстанської Армії, політв’язнів і репресованих висунув як пріоритетну. На неї відгукнулися практично у кожному селі Брідщини. Тиражі часопису у перші роки зріс до 14 тисяч накладу. Дописувачі надсилали в редакцію листи, в яких повідомляли про вшанування учасників повстанського руху, спорудження пам’ятників героям УПА, впорядкування їх могил, творення осередків братства ОУН-УПА, Товариства політв’язнів і репресованих, «Меморіалу» тощо. З цього приводу зацитую витяги з кількох публікацій часопису.

Одна з них під назвою «І виросла могила» розповідає: «Кожне село має свої пам’ятні місця, – пише автор Я. Савчук. – Не виняток і Нем’яч – прадавнє історичне поселення. Колись на краю села височіла могила. За часів тоталітарного режиму вона була більмом у влади, а тому була стертою з лиця землі. Але не витравлені з пам’яті людські спогади про героїв кількох поколінь, що боролися проти поневолювачів. Минулої неділі відбулося урочисте освячення новонасипаної символічної могили із дубовим хрестом, обрамленим червоною калиною і дубовим листям. Після відправи Служби Божої у місцевому храмі отці Я.Царик, В.Дмитерко та В.Ковалевський відслужили панахиду біля могили за душі борців за волю України».

Про таку ж подію йдеться і в публікації «Воскресла пам’ять»: «У села Черниця майже п’ятсотлітня історія і весь цей час позначений для черничан боротьбою за волю рідної землі. В людській пам’яті залишилися імена односельчан, котрі віддали своє життя за волю України. Увічненням цієї пам’яті стало освячення символічної могили. Відновлена вона у мальовничому місці на одному з пагорбів, що оточують село».

Мабуть нікого з читачів газети не залишила байдужим публікація «Данина шани»: «Ще задовго до початку Богослужіння до церкви с. Заболотці почали сходитися люди. Біля стін храму – 22 труни, прибрані живими квітами і вінками. У них останки колишніх жителів села, вояків УПА, які полягли за волю України. Серце стискалося від болю у кожного, хто проходив біля відкритих домовин з останками патріотів. Віддати шану полеглим з’їхалися тисячі людей. На місці їх вічного спокою відбулася панахида, в якій взяли участь 14 душпастирів різних конфесій».

У центрі м.Броди, на вулиці Золотій височить пам’ятник легендарному герою, активному учаснику революційного підпілля ОУН Петру Федуну «Полтаві». Лише на початку дев’яностих років минулого століття брідщани дізналися про свого земляка, уродженця Шнирева з публікації у «Голосі відродження» голови Всеукраїнського братства УПА Михайла Залещука «Хто був Петро Полтава?»: «Сувора підпільна конспірація тримала в таємниця справжнє прізвище цього видатного підпільного публіциста й речника українського націоналізму, – пише автор, – одначе вимога сьогодення поставила як невідкладне завдання вияснити: хто був Петро Полтава. З цього приводу автор цих рядків провів докладну розмову з Василем Куком, який був Головнокомандувачем УПА на українських землях після смерті генерала Романа Шухевича «Чупринки». Тож сліди пошуку привели в с.Шнирів, де і віднайшлися родичі Петра Полтави, які щиро прийняли мене і розповіли про молоді літа свого славного предка – Петра Миколайовича Федуна».

Я навів лише кілька публікацій на тему національно-визвольних змагань, вшанування пам’яті їх учасників. Такі публікації читачі знаходили практично в кожному номері часопису, який у той час виходив тричі на тиждень.

Іншим, не менш важливим моментом у діяльності часопису стало висвітлення процесів духовного відродження у нашому краї. Помітний поштовх цьому дали історико-мемуарні збірники «Броди і Брідщина», що вийшли у Торонто у 1988 році, а через десять років – у Бродах. Вони стали своєрідним каталізатором духовної спадщини минулого Брідівщини і її сьогодення, яскравим прикладом самопожертви її кращих синів у боротьбі за волю і незалежність Української держави. Слід наголосити, що провідну роль у формуванні духовного життя у місті Броди та сільських громадах стала відігравати Українська греко-католицька церква. Прикладом цьому може служити вечір-спогад під назвою «Крик», організований з ініціативи священиків УГКЦ у Бродівській музичній школі. Про це часопис розповів у матеріалі «Крізь терни і страждання»: «Бо ж настав довгоочікуваний час, коли людина очищається від гріхів і зі світлою душею зустрічає Воскресіння Ісуса Христа. Так і народ у ці скорботні дні повинен скинути з себе шкарлупу брехливої історії, сказати правду про все без фальші і перекручення. А було багато: втрат, сліз, страждання, терпіння і боротьби в ім’я майбутнього – вільної України. Шлях кожного репресованого – це людська хресна дорога. Цю дорогу пройшов наш майже весь галицький люд».

У зв’язку з відродженням релігійних конфесій на Бродівщині розпочалося відновлення церковних споруд, будівництво нових. Так розпочали своє нове життя спаплюжені комуністичною владою храми святого Юрія, Пресвятої Трійці, Воздвиження Чесного Животворящого Хреста у Бродах, у ряді сіл Брідщини, про що сповіщала своїх читачів газета. Своєю публікацією під заголовком «Відновимо духовне джерело», часопис долучився до благородної справи – будівництва церкви Собору Пресвятої Богородиці на Старих Бродах: «Дорогі краяни, – наголошувалося у публікації, – збудуймо спільними зусиллями Храм Божий. І хай помисли добрі очистять вашу душу і серце».

Ряд матеріалів часопис присвятив відродженню вертепів і коляди. У публікації під заголовком «Зійшлися на Майдані вертепи», наголошувалося: «Чи є для нашого українського люду прекрасніші і веселіші свята, ніж Різдвяні, коли чи не над кожною хатою дзвенить прадавня коляда і від оселі до оселі несуть радісну вість про народження Спасителя вертепи та колядники і радіємо ми серцем і душею, коли бачимо, як повертаються нині до нас з тоталітарного забуття прадідівські звичаї, як заново відроджуються для нас національні свята. Свідченням цього відродження стали «Бродівські різдвяні фестини – 91».

Ще одним елементом відродження стали для мешканців нашого краю так звані козацькі забави. Про це сповіщалося у матеріалі «Козацькому роду – нема переводу»: «Як і ведеться у козацькому товаристві, були на святі і кошовий та курінний отамани, і веселі козаки-січовики і багато інших наших славетних предків, котрі і у воді не тонули, і у вогні не згоряли, а мужність, силу і духовну красу свою черпали в любові до неньки-України!».

А ще чимало матеріалівприсвятив часопис відродженню хорової капели «Боян», забутих ремесел та інших народних звичаїв, які забороняла комуністична влада.

На жаль, газетна площа не дає змоги детальніше описати процеси відродження нашого краю. Вони заслуговують на окреме книжне видання. Це важливо для сьогоднішнього та майбутнього поколінь, оскільки через економічні негаразди, політичні колізії стали притуплятися почуття нашої української ідентичності, зацікавленості у нашій історії. Чомусь формальними стають для нас відроджені національні свята і звичаї, а подекуди пам’ятні святині, що відновлені у перші роки нашої незалежності залишаються без належного догляду та уваги. Саме з цього приводу хочеться наголосити, що народ, який забуває своє минуле, не вартий майбутнього. Ця фраза, висловлена ще древніми філософами, актуальна і у наші дні.

Б.ЗРОБОК,
член Національної спілки журналістів
України, редактор «Голосу відродження»
у 1990-2015 рр.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *