Додому > Новини > Дослідники схованої історії

Дослідники схованої історії

Коли люди чують слово «археолог» – їхні очі загораються від захоплення, а в голові вирують думки, що це дуже романтична та цікава професія. І якщо у їхньому розумінні романтика – це важка праця з лопаткою у тридцятиградусну спеку, то це далеко не так. На моє прохання наш земляк-археолог, доктор історичних наук Ярослав Іванович Онищук розповідає читачам про усі тонкощі цієї праці.

ДУМАВ, СТАНЕ МУЗИКАНТОМ

Йому 53 роки і його покликання – знаходити сліди історії. Дитинство пройшло у віддаленому від райцентру селі Попівці. Завжди думав, що буде музикантом, адже ходив у музичну школу, гарно грав на баяні. Але любов до того, що лежить під землею, змінила усі плани. Ще у шкільні роки Ярослав взувався у гумовці та на кілька годин, а то й на пів дня, виходив у поля, що були переорані плугами, та нишпорив по них. Вже на той час мав свою невелику колекцію археологічних знахідок, які згодом передав у Бродівський музей.

– У 15-річному віці я знайшов свій перший цінний артефакт – скляну намистину з часів імператорського Риму. На ній є зображення, можливо, матері імператора Костянтина Великого Флавії Юлії Гелени. Вона відома тим, що у ІV ст. провела розкопки на Голгофі, віднайшовши Животворний Хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. За це була зарахована християнською церквою до лику святих як рівноапостольна цариця Олена. Слава Богу, що я тоді не викинув цю намистину, бо думав, що це якийсь сучасний виріб, – розповідає вчений.

Зацікавився хлопець історією ще з шкільних років. Якось зі своїми знахідками поїхав у Львів до археолога Лариси Крушельницької. Завдяки її рекомендаціям став учасником Малої академії наук для старшокласників. Писав наукові реферати, брав участь в експедиціях. Своїм наставником Ярослав Онищук вважає і Дмитра Чобота, який на той час керував краєзнавчим гуртком у колишньому Будинку піонерів. У 1984 році став студентом істфаку Львівського державного університету ім.І.Франка, та після першого курсу був призваний в армію.

– Ось такий я везучий, – сміючись каже чоловік, – саме на той час, коли я вчився, для студентів зняли «бронь».

Служив у Житомирі, там сумував за розкопками. І коли з солдатами копали траншеї, то тішився, що може щось таки знайти. І знаходив, і це приносило справжнє щастя у сірі, порівняно зі студентськими, будні солдата.

А будні студентів-археологів, особливо, коли практика по три тижні у польових умовах, ой які цікаві! Пригадує, коли у 1985 р. в експедиції у рідних Попівцях кинув лопатою будь-куди і виявив кам’яні фундаменти панської садиби 17 століття. Через два роки для її розкопок навіть була організована окрема експедиція зі Львова. Багато разів Ярослав Онищук пробував копнути «де лопата впаде», але більше таких джек-потів доля не дарувала.

ВІД АСИСТЕНТА ДО ДОКТОРА НАУК

– Після університету я працював у Бродівському історико-краєзнавчому музеї молодшим науковим співробітником. Це був один з найкращих періодів мого життя, я почав отримувати офіційні дозволи на проведення самостійних археологічних розкопок. У 1996 році я був зарахований до аспірантури в ЛНУ ім. І. Франка, згодом почав працювати асистентом на кафедрі археології, античності та середньовіччя. Захистивши дисертацію, отримав посаду доцента кафедри, а у 2019 році став доктором історичних наук, – розповідає мій співрозмовник.

Студентам чоловік радить завжди іти до своєї мети і не розчаровуватися при невдачах, потрібно вчитися та працювати. Археологія потребує не лише теоретичних знань, а й практичних та фізичної підготовки. Зауважує і те, що іноді дівчата з манікюрами більш старанні та навіть краще працюють за деяких хлопців.

РОЗКОПАВ ТИСЯЧОЛІТНІ СКАРБИ

Нещодавно Ярослав Онищук разом з невеликою групою археологів віднайшли унікальну знахідку, що увійшла до п’ятірки найбільших відкриттів України. Поблизу с. Карів, що на Сокальщині, вони відшукали могильник 2 ст. н.е.з унікальними для нашої території знахідками. Серед них – бронзовий казан (на фото вгорі), який належав королю давньогерманського племені свебів. Ця знахідка є зовсім нетиповою для наших країв, а у світі вона є лише третьою (два інші подібні казани виявлені у Чехії та Польщі). Окрім цього, археологи знайшли багато інших речей, привезених з території Римської імперії: керамічний і скляний посуд, прикраси, тощо.

ПРО «ЧОРНИХ» АРХЕОЛОГІВ

Науковець радіє, що на ці артефакти не натрапили «чорні» археологи. Пояснює, що викопані без дотримання археологічної методики, більшість з них була б просто знищена. На жаль, вони не розуміють, що, вибираючи із землі будь-які предмети, руйнують об’єкти (житла, поховання, майстерні і т.д.), в яких вони перебували. Тобто, безповоротно знищується додаткова інформація не тільки про самі знахідки, а й частинка нашої історії в цілому.

– Часто знайдені з допомогою металодетекторів речі осідають у приватних колекціях або вивозяться за кордон, і там продаються на різних аукціонах. Серед них не рідко трапляються унікальні пам’ятки, що є визначальними для нашої історії. Таким чином, ми знищуємо не лише своє давнє минуле, а й збіднюємо значення нашої держави в історичному контексті. Якщо так буде продовжуватися далі, то для майбутніх поколінь ми залишимо тільки глиняні черепки…, – розповідає Я.Онищук.

Із своєю майбутньою дружиною Наталією Ярослав познайомився у стінах університету. Вона була на першому курсі хімічного факультету, він – на п’ятому. У 1992 році побралися, мають двох дочок, які, на привеликий жаль тата, не стали істориками. Старша Ірина цього року закінчила Львівський університет ім. І.Франка, вивчала французьку мову, а молодша Софія засвоює тонкощі готельно-ресторанного бізнесу в одному із коледжів Львова.

– Без знання минулого немає майбутнього, артефакти говорять про це минуле. Завдяки їм археолог має змогу зазирнути у «шпаринку» давнього минулого, зрозуміти життя тих людей, їхні звичаї, традиції, про що вони мріяли, що любили, – захоплено розповідає Я.Онищук.

Найперше, чому повинен навчитися археолог – це терпінню. У цій професії не так багато злетів, зате багато праці, яка іноді приносить фантастичні результати. Археологи кожного дня складають пазли нашої давньої історії.

– Користуючись нагодою, хочу подякувати своїм вчителям: М.Сагану, Л.Крушельницькій, Д.Чоботу, М.Пелещишину і Д.Козаку. Без їх допомоги і мудрих порад мені б не вдалося стати археологом, – каже пан Ярослав.

Ліна КАШУБА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *