Додому > Новини > Дідусеву нагороду отримав онук

Дідусеву нагороду отримав онук

Серед безкінечних життєвих клопотів ми не завжди знаходимо час задуматися, який корінь роду нашого, розпитати рідних, якими були наші далекі родаки, як жили, чим дорожили, який слід залишили у своїй спільноті. Але це таки варто зробити! Бо можна відкрити для себе дивовижні щедроти людської душі, які у цей нелегкий для всіх українців воєнний час тримають на силах і наших захисників, і кожного з нас.

Історія, яку розповім, почалася взимку 1943 року, коли добрий підкамінський господар Михайло Сусла, який, до слова, на той час мав найкращі у селищі коні, врятував від переслідування своїх сусідів польську сім’ю Свінтоянських. Глава сім’ї, до речі, однокласник пана Михайла, у пошуках роботи поїхав до Львова. У час небезпеки Михайло Сусла, не вагаючись, запряг коней й потайки вивіз дружину і дитину сусіда на вокзал до Бродів. Він не думав про небезпеку, він просто не міг повестися інакше. Пізніше Свінтоянські знайшли одне одного у Польщі.

А Ганна і Михайло Сусли, разом долаючи негаразди тодішнього часу, виростили четверо дітей, троє з яких здобули вищу освіту (один з двох їхніх синів – добре знаний на Бродівщині і Львівщині й по-справжньому талановитий вчитель фізкультури Підкамінської середньої школи Іван Сусла – на жаль, нині уже покійний).

Не можу не згадати і про ще один цікавий момент у життєписі підкамінчанина Михайла Сусли. Якось у часи, коли на Закарпатті був голод, на обійсті Суслів з’явилася знеможена жінка з такою ж знеможеною дівчинкою на руках і просила врятувати дочку від голоду. Сусли вирішили залишити дівчинку у себе до кращих часів. І їй так сподобалося у цій родині добрих, щедрих, турботливих людей, що коли через якийсь час рідна мати приїхала за нею, дівчинка не захотіла повертатися додому – залишилася у прийомній сім’ї, у Підкамені знайшла своє щастя, працю, шану людей.

Літа минали і всі ці історії у Підкамені вже почали забуватися. Але історії людської доброти і доброчесності неминущі. І нинішнього літа онук Михайла Сусли – Руслан Сусла (очільник Бродівської служби зайнятості) та його дружина Ольга отримали з Республіки Польща запрошення прибути у Варшаву на урочистості з нагоди вшанування громадян інших країн за порятунок польських громадян у роки Другої світової війни – все це досліджує і документує Інститут Пілецького у Польщі. І, незважаючи на складнощі воєнного часу, подружжя Суслів за сприяння МЗС Польщі і за її фінансової підтримки взяло участь у цій події справді міжнародного значення. Адже її учасниками були представники США, Франції, Румунії, Угорщини, Швеції, Словаччини, Португалії, Нової Зеландії, Швейцарії.

Як розповів Руслан Сусла, Урочиста академія відбувалася у Президентському палаці у Варшаві.

– Всі враження, емоції і відчуття важко передати, – ділився спогадами. – Особливо, коли вітальна програма розпочалася українською піснею «Роде наш красний», яку виконували польські артистки. Я був вражений гостинністю польських друзів, атмосферою єднання демократичного світу на підтримку України у її святій боротьбі за свою державу, свою землю, свій народ, вражений величезною пошуковою і дослідницькою роботою Інституту Пілецького з відродження історичної пам’яті, увагою польських ЗМІ і присутніх у залі до подій в Україні.

З трепетом у серці я прийняв дідусеву медаль «Доброчинність і братерство», якою польська держава нагородила мого дідуся Михайла, на жаль, посмертно – він помер у 1970 у віці 69 років). Під час вручення йшов відеоряд про мого дідуся. Ця медаль стане дорогою реліквією в історії нашого роду. На її звороті викарбовано значущі і величні слова – «Чоловіка треба міряти серцем». Слова, що їх треба пам’ятати кожному з нас. Нині так чинять наші надійні друзі-поляки, рятуючи тисячі українців від нелюдської агресії РФ.

Про це Руслан Сусла говорив у Варшаві у подячному слові польській державі, її очільникам і громадянам – за пошанування дідуся, за ту потужну допомогу Польщі у боротьбі України за свою землю, свій народ, за свою державність, і мир над світом проти небезпечних загарбницьких посягань знавіснілої росії.

А ще, як сказав Руслан Сусла, він вірить у те, що у світі переможе доброчесність і братерство, світло миру здолає пітьму війни, і тоді ікона Матері Божої Підкамінської, що є у польському Вроцлаві, таки побуває в Україні і в рідному селищі його дідуся.

Галина Петрусь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *