Додому>Новини>Десять років у герці за волю України

Десять років у герці за волю України

До 100-річчя з дня народження
учасника визвольної боротьби 1939-1949 років Кирила Якимця

Кирило Якимець

Якщо нація має героїв, які віддають життя у боротьбі за її свободу,вона безсмертна. Одним з таких героїв, який після десятирічної участі у боротьбі в лавах ОУН-УПА за незалежну Українську державу поклав своє молоде життя на вівтар Вітчизни, був Кирило Якимець. Цьогоріч, у березні, минає 100 років з того дня, коли у молодої сім’ї соколівських господарів (містечко Соколівка на той час Золочівського повіту) Миколи Якимця та Анни, з дому Бартиш, народився первісток. Йому при хрещенні дали ім’я Кирило. Батьки хлопця, добрі господарі та національно свідомі селяни, хотіли бачити сина освіченою людиною, яка зможе більше зробити для сім’ї та української справи.

Після закінчення початкової школи, Кирило став учнем Бродівської гімназії ім. Ю.Коженьовського. Це була державна гімназія з польською мовою навчання. Хлопці-українці у гімназії гуртувалися, що стало можливим «тримати оборону» перед проявами шовінізму з боку «нелюбів» українства. У гімназії він познайомився з однодумцем, хлопцем із с. Шнирів, Петром Федуном, який був не тільки національно свідомим українцем, але й мав задатки пропагандиста (пізніше провідний ідеолог ОУН-УПА на псевдо «Полтава», майор УПА, який загинув під час бою із каральним загоном МГБ узимку 1951 р. – прим. автора).

Друга світова війна і більшовицька участь у поділі ІІ Речі Посполитої внесли свої корективи у розвиток української державницької перспективи: слабка надія на позитивну допомогу у цьому питанні з боку Німеччини і агрессивно-ворожа з боку СРСР. Радянізація 1939-1941 рр. мала на меті нейтралізацію будь-яких проявів національного життя, утвердження радянських загально-імперських стандартів. Звідси і основний ворог – більшовицький окупант.

У 1939 р. Кирило Якимець стає учнем 10 класу Бродівської середньої школи. Виконуючи завдання ОУН, вступає у комсомол, там проводить відповідну роботу, вивчає цю більшовицько-молодіжну структуру для розуміння можливих шляхів нейтралізації ідеологічного комуністичного впливу на молодь. У 1939-1940 рр. К.Якимець уже провідник Бродівського проводу ОУН. Маючи документ про радянську середню освіту, у 1940 році він стає студентом історичного факультету Львівського університету. Завдання – здобувати освіту та проводити серед студенства пропаганду націоналістичних ідей, вивчати кадровий потенціал молоді, можливість залучення окремих її представників до конкретної національної роботи.

Літо 1941 року ще раз вносить корективи у форми, методи і об’єкти боротьби. Німецька політика щодо українського питання стає ясною після 30 червня 1941 р., коли ОУН (б) намагалася проголосити відновлення української державності. Арешт очільників ОУН, їх тюремно-концтабірне ув’язнення, розправа гестапо із похідними групами ОУН знімає питання про будь-яку позитивну роль Німеччини у вирішенні української проблеми. Нацистська Німеччина – ще один ворог. Отже, треба боротися з обома, але, насамперед, з основним, який стає ним з розвитком подій.

У період німецької окупації Кирило Якимець працює на терені, вчителює у с. Баймаки, вивчає можливості території для партизанської та підпільної боротьби. У той же час він очолює референтуру юнацтва Бродівського повітового (1941-1942) та Золочівського окружного (1942-1944) проводів ОУН, активно розбудовує мережу ОУН на цих теренах. Восени 1944 р. керівництво ОУН-УПА скеровує К.Якимця на роботу політвиховника підстаршинської школи УПА у Карпатах (травень-липень 1944р.) Вона дислокувалася у районі с.Велика Тур’я Долинського району на Станіславщині. До слова, керівником цієї школи був гімназійний товариш Кирила, уже згадуваний Петро Федун – прим. автора.

Ось що пише львівський історик Михайло Романюк, який професійно займається дослідженням визвольної боротьби, зокрема на Золочівщині. «Перетнувши лінію фронту у серпні-вересні 1944 р., повернувшись на рідні терени (К.Якимець –Т.Ш.), очолив Бродівський повітовий провід ОУН, керуючи діяльністю збройного підпілля та відділів УПА у тодішніх Бродівському, Пониковицькому, Олеському та Підкамінському районах Львівської області. У липні 1945 р. став організаційним референтом (заступником керівника) Золочівського окружного проводу ОУН Богдана Кваса-«Блакитного». Восени 1947 р. після переведення «Блакитного» на інший терен, К.Якимець зайняв пост провідника Золочівської округи ОУН і виконував ці обов’язки до своєї загибелі. В останній період життя керував діяльністю збройного підпілля ОУН дев’яти районів – Бродівського, Буського, Глинянського, Заболотцівського, Золочівського, Краснянського, Олеського, Підкамінського, Поморянського.» (Див: «Воля народу». 4 червня 2015 р.).

Найбільш запекла боротьба більшовицької влади проти структур руху Опору ОУН-УПА розгорнулася після закінчення воєнних дій у Європі внаслідок капітуляції нацистської Німеччини та її союзників. Набір методів боротьби з боку більшовицьких каральних органів постійно зростає: облави, вивезення сімей учасників ОУН-УПА (батька і матір К.Якимця репресували, вивезли вглиб Росії, звідти вони не повернулися). На початку 1946 р. більшовицькі спецслужби з різних джерел, а найбільше з «источников» (читай сексотів), здобули відомості про керівництво ОУН-УПА Золочівської округи. На основі цих даних і з метою викриття та ліквідації керівного складу Золочівського окружного проводу, НКВД-МГБ Львівської області видало постанову про заведення агентурної справи №387 «Яма» від 21 лютого 1946 року на керівний склад Золочівського окружного проводу ОУН.

Більшовицько-емгебістська операція «Яма» набирає обертів. Агентура МГБ, яка діяла у середовищі повстанців, відробляє свої «срібняки» – на кінець червня1946 року «Зенко» («источник»), подає дані на сімох членів проводу. Поступають від «хазяїв» команди і до інших «источников» про уточнення даних та підтвердження їх. Агенти «Мрія» і «Дмитро», «Роза», «Зореслава», «Орленко» і «Зенко», «Ялинка» і «Бедняк», «Наталка» і «Галка», «Роман», і «Миша» та десятки інших з милозвучними псевдонімами відробляють, одержані «срібняки». Емгебісти формують повний список і починають полювання. Так, у результаті сексотських донесень, серед яких перший був «Зенко», впав смертю героя окружний референт пропаганди Золочівського окружного проводу Іван Керницький «Крилатий». 18 лютого 1947 р. у криївці біля с. Гавареччина, він застрелився, щоб не потрапити в «кігті» катів.

К. Якимець пройшов добру школу конспірації, тому емгебістській службі ніяк не вдавалося одержати точні відомості про нього від «источников», де і коли він буде. Обложили плановане місце зустрічі «Бескида», а він не прийшов, або змінив його. Полювання було тривалим. Заарештували сестру Ліду, завербували її, але, як виявилося, вона діяла згідно плану брата. Довелося емгебістам відправити її до батьків у Сибір.

Невловимість «Бескида» змусила служби МГБ обіцяти винагороду за голову «отявленого бандита». Знаходилися охочі. Переді мною документ з центрального архіву СБУ в Києві по справі К. Якимця. Документ мав гриф «совершенно секретно». Якийсь «источник» «Голуб»запропонував легенду, як підібратися до «Бескида». У зручний момент підсипає снодійне «Бескиду» і його охоронцям. Спецгруппа МГБ бере їх разом. Не вийшло! Таких спецоперацій, більших і менших, було чимало. Про це свідчать документи з агентурної «Ями». «Бескид», він же «Мар», «Луговий», «93» не завжди виходив без наслідків. Відомо, що принаймі тричі він, прориваючись з енкаведистсько-емгебістських «обіймів», був поранений: у 1945 р. – в обличчя, у листопаді 1946 – в руку, у лютому 1947р.– в ногу (Михайло Романюк «Воля народу», 4 червня 2015р).

Найтяжчим періодом для української партизанки була зима. Морози, сніги утруднювали маскування від ворога. Сліди видавали. Служба безпеки розробляла різні методи нівелювання слідів – від копій копит тварин до їх засіювання снігом із спеціальних пристосувань. Це спрацьовувало, але не завжди. Ворог теж про це знав.

В ході підготовки до зимівлі у 1948-1949 р.р. для окружного проводу Золочівської округи ОУН-УПА була завчасу підготовлена поважна криївка у лісовому масиві недалеко села Гута Верхобужська Олеського району. Коли прийшов відповідний час, криївку «заселили» окружний провідник Золочівської округи «Бескид», окружний референт СБ «Гнат», друкарки «Зенка» і «Ганя» та двоє охоронців. У криївці зберігався також архів окружного проводу, друкарня, радіо, запас паперу, харчі на зиму, медикаменти, зброя, чимало патронів, гранат тощо.

«Источники» дуже старалися у пошуках місця розміщення криївки окружного проводу і в результаті спостережень та їх аналізу виявили, що пізньої осені 1948 року була помітна активність партизанських боївок у лісах недалеко сіл Опаки, Верхобуж, та Гута Верхобужська (від «источников» «Гірбург», «Білий»,«Буг» – Т.Ш.). Коли випав сніг, ембегісти активізували пошуки схрону. Вони організували полювання «мисливців на дичину» (тільки подумати, у 1949 р. місцевим мисливцям давали можливість мати зброю!). Один із «мисливців», агент МГБ «Лен», помітив на снігу дивні сліди, що у певному місці пропадають.

…На календарі – 12 січня 1949 р., позаду Різдвяні свята, «на носі» – Старий Новий рік. Він став днем трагічної розв’язки для шістьох героїв, яких оточили емгебістські опричники.

Уже згадуваний автор грунтовного дослідження «Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937-1953)» Михайло Романюк подає такий мартиролог героїв, які загинули 14 січня 1949 р. «у бою з емгебістськими «синьочервоними кашкетами»: Якимець Кирило, застрелився, щоб не потрапити у руки садистів МГБ, Паньків Василь, щоб не здатися живим, застрелився, Юрас Михайло, загинув при спробі прорватися з оточення, Паляниця Ольга і Шеремета Катерина загинули у криївці, «Василь», особа, на жаль, не встановлена, загинув у перестрілці. Це сталося, як пише М.Романюк, у лісі біля села Жарків.

Із сумом мусимо констатувати, що місце, де спочивають тлінні останки цих героїв, невідоме. Відоме інше місце – українська, рідна до болю, земля.

Честь героям і вічна їм пам’ять…

Тарас ШАХ,
історик,
член Української вільної академії наук у Канаді,
м.Бібрка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *