Додому > Культура > Чи відродять у Бродах призабуту традицію

Чи відродять у Бродах призабуту традицію

За багатовіковою традицією наших предків після Водохреща освячуються
наші помешкання на здоров’я, мир, злагоду та достаток

1993 рік. Броди. Початок січня. Всі ми, учасники комітету «Відродження», збираємося на чергове засідання у Брідському краєзнавчому музеї. Один за одним заходять письменник Василь Корольчук, вчительки Дана Дідик та Галина Тимчук, голова Клубу греко-католицької інтелігенції Лариса Масловська, о. Ярослав Царик (УГКЦ), молодший науковий працівник Ярослав Онищук, старожили міста Марія Сірко, Теодозій Пилипчук та Ярослав Зубань. Сідаємо навколо столу, на якому лежать дві фотографії, які ми отримали від нашого земляка п.Йосипа Шаруна з Америки. На них зображено Водосвяття у Бродах у 1943 році – прийшло багато брідщан, але на їх обличчях застигла тривога й важкий відбиток неспокійного часу. Троє священників проводять величавий чин водосвяття, останнього на Райківці, бо буде заборонений і знищений сталінсько-радянською владою (вони думали, що назавжди), а сталося так, що на 50 років.

На фото: Водосвяття на Райківці. Жителі міста Броди, 1943 рік.

Марія Несторівна одягає окуляри, розглядає фотографію і відразу каже: «Так, це на Райківці, наші священники отець-декан Микола Демчинський, отці Гаврилюк та Міхур, а за ними стоять українська поліція та міщани. Повірте, час був важкий – винищене фашистами єврейське населення, саме у 1943 році німці забирали українську молодь до Німеччини на примусові роботи. В місті відбувалися часті облави…», – замовкає. Через деякий час розмова переходить на спогади про Водохрестя у Бродах в часи її дитинства і перед нами, слухачами, виникає в уяві великий чан з водою на Райківці, вівтар, прибраний ялиновим гіллям, священники з чотирьох храмів, державні урядники, співає хор «Боян» під орудою о. Михайла Осадци, кругом гімназисти, бурсаки, патріотична молодь, українська інтелігенція, запрошені гості та багато людей з навколишніх сіл. В час того величавого дійства виконується Різдвяний тропар і у небо злітають голуби з блакитно-жовтими стрічками.

На фото: відновлена традиція, 1993 рік. Відправляють отець-декан Я. Царик, отці П.Чаплюк та З.Яремко (з газети «Голос відродження» від 23.02.1993).

Ми зворушені спогадами наших колег і одноголосно приймаємо рішення відродити знищену традицію. Знаємо, що це непросто, адже за стінами музею ще є сильне протистояння національній ідеї комуністів, ще зовсім недавно активісти-рухівці демонтували на Райківці пам’ятник Леніну, а наші храми з великими зусиллями людей очищуються від тривалого запустіння, велика економічна скрута в Україні… Та наше бажання переборює всі перешкоди – так хочеться, щоб ожили наші Броди!

Розподіляємо між собою обов’язки: Я.Зубань поширює оголошення (він їх пише на шкільних листках і розклеює у місті, але часто хтось їх зриває та знищує), Є.Романюк фотографує, о. Я.Царик запрошує на цю подію священників всіх церков міста, Я.Тимусь дає інформацію в пресу, Д.Дідик з Л.Масловською домовляються з мером міста Б.Споденком, Т.Пилипчук передає прохання церковному братству церкви св.Юрія про підготовку інвентаря для Водохреща, а я з Я.Онищуком збираємо матеріал про цю подію у старожилів міста та у доступних для нас архівах. Час між двома тижнями свят і напруженої підготовки пролетів швидко.

На фото: відправляють священники отець-декан Микола Демчинський, отці Гаврилюк та Міхур, 1943 рік.

19 січня. Збираємося на Райківці. Січень без снігу. Але привітно і майже по-весняному світить сонце. Навпроти міліції вже стоїть великий чан, наповнений водою, який позичили на хлібозаводі братчики з церкви св. Юрія В.Дідик, Т.Мартинюк та В. Мельничук. Вівтар прибраний ялиновим гіллям. Довкола майорять блакитно-жовті прапори. Задзвонили дзвони у храмах св. Юрія, св. Трійці (Великі Фільварки), св. Теклі (ще в капличці, Старі Броди) і рушили від них процесії з хоругвами й співом, очолювані священниками. До них долучається процесія зі Смільно з парохом о. Зіновієм Яремком. Місто охоплює зі всіх сторін чудовий хоровий спів. У призначену годину розпочинається Велике Водосвяття на Райківці, яке проводять отці Я.Царик, П.Чаплюк та З.Яремко. На очах у багатьох присутніх сльози, радість та емоції переповнюють серця. Під орудою диригента Б.Германа співає чотири церковних хори та ще й підійшли хористи з церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У почесній варті стоїть Братство УПА, очолюване В.Чуєм. Вони вже всі одягнені у нову повстанську форму. А поруч з ними – члени Спілки політичних в’язнів (голова Н.Яхницька), Спілки репресованих (Д.Зробок), Спілки солдатських матерів (Є.Петрусь), Союзу Українок (Д.Мілешко), Українська Молодь Христові (Я.Онищук), Клуб греко-католицької інтелігенції (Л.Масловська), НРУ (Л.Герасимчук), представники різних партій та мер міста Б.Споденко. Серед державних прапорів виділяються харизматична постать Козака (Петра Худзіка) з козацьким знаменом та Мирона Романюка з повстанським червоно-чорним знаменом. На святі багато людей і особливо дітей. І ось звучить Йорданський тропар, з рук присутніх злітають у небо голуби з синьо-жовтими стрічками, викликаючи у всіх захоплення. Отець Я.Царик розповідає присутнім про відроджену традицію, бажає всім доброго душевного та фізичного здоров’я.

«Довго йшли того дня на Райківку бродівці та жителі навколишніх сіл, щоб напитися свяченої води і подякувати Богу за свою розкріпачену душу» (Я.Тимусь. «Водосвяття на Райківці». «Голос відродження».13.02.1993).

На фото: жителі Бродів та авторка з донькою Мальвою біля чану з посвяченою водою, 1993 рік.

Від автора: Спонуканням для написання цієї статті-спогаду послужив матеріал з газети «Брідські вісті» (№3 (6), січень 2017), в якому автор В.Стрільчук у статті «Традиція освячення води на свято Водохреща у місті Броди» підводить підсумок-пропозицію: «А зараз, більше як після 70-ти років, очевидно, прийшов час відновити у нашому багатоконфесійному місті цю давню традицію заради згуртування громади Бродів».

Після відродженої у 1993 році традиції Водосвяття на Райківці декілька років освячення води проходило біля міської ради на пл. Ринок.

Додаток. Для написання цієї публікації використані матеріали преси 1993 р., фотографії та записи з мого «Записника» цього часу. Всім читачам бажаю здоров’я та оптимізму від води Йордану.

Надія ІЩУК-ЧЕРНИШОВА,
культоролог.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *