Брідщина аграрна – вчора, сьогодні…

Колишній Бродівський район розташований на північному сході області, на межі Галичини і Волині, де до 1569 року проходив кордон між Польською короною та Великим князівством Литовським, а у 1772-1918 рр. кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями. Зараз – це границя Львівської області з Рівненською, Волинською та Тернопільською. Розташування території на кордоні двох імперій, зумовило і особливості розвитку господарства та життя її населення.

Знаходячись на кордоні, на перехресті торгових шляхів сюди прибували численні сім’ї ремісників та іноземних купців, вже в середині 17 століття м Броди та його околиці стали значним торговельним і ремісничим центром. У той же час тут діяли численні цехи: кравецький, шевський, кушнірський, ткацький а згодом одні з перших на Галичині цехові організації гончарів, бондарів, склярів, бляхарів, різників, пекарів. Тоді ж почала працювати вища школа, що носила офіційну назву «Академія Бродська». Розвиток торгівлі та промисловості дав позитивний поштовх сільському господарству, тут постійно був збут збіжжя, худоби, плодів, тільки на зовнішні ринки Бродівські купці, крім інших товарів, щорічно відправляли 300 тонн щетини і кінського волосу та 700 тонн пуху і пір’я.

Однак сільське життя у переважній більшості сіл було обтяжливим, як і на інших теренах Галичини. Центр території м Броди у 1779 році отримало статус вільного міста, його називали складом товарів Європи і Азії – «Галицьким Трієстом». Місто та околиці жили з прикордонної торгівлі і в першій половині 19 століття налічували вже 20 тисяч жителів, переважно євреїв. І тоді було третім за величиною містом Галичини.

Порівняно з нормальним життям населенням міста села та округи розвивалися значно повільніше. Селяни були в кабалі як місцевих поміщиків, так і міських купців – евреїв. Спостерігалися численні випадки супротиву сільських мешканців їх засиллям.

На той час традиційним і найглоловнішим видом господарської діяльності було землеробство, що базувалося на трипільній системі, що на початку 20 століття, після аграрних реформ в Автро-Угоршіні та у Російській імперії, змінилася на більш прогресивну – багатопільну, з раціональною сінозміною, удобренням полів, травосіянням.

Крім основних землеробських галузей, на теренах Брідщини, особливо у південній частині, було розвинуте садівництво. Сади тут були біля кожної хати. Вирощували яблука, груші, сливи а також порічки та аґрус. Селяни здавна вміли прищеплювати дерева та виводили багато місцевих сортів яблук і груш. Старожили згадували, що садовина з Бродів поставлялася навіть до столиці імперії Відня.

Селяни дотримувалися традиційних для місцевості строків проведення польових робіт, утримання та догляду за худобою. Так основна культура – жито висівалася не пізніше вересня. Народне прислів’я говорило: «Хто не посіяв жито до Івана Богослова, той не вартий доброго слова». Початком весняного посіву вважався день Теплого Олекси.

Із землеробством тісно було пов’язане скотарство. У кожному дворі тримали корів, овець, свиней, різноманітну птицю. Коні – як основну робочу силу, мав кожен добрий господар. Народне прислів’я говорило «Як будуть корови та бички – не голодні діточки» а також «Корова в хліві – обід на столі». Дотримувалися селяни і традиційних строків утримання худоби. Так перший вигін припадав на Благовіщення (7 квітня), вигін на випас – на Юрія (6 травня) і тривав аж до Михайла (21 листопада). В окрузі також говорили: «До літнього Миколи (22травня) не сій гречки, не стрижи овечки».

У той час в Європі завдяки жвавій торгівлі на Галичину, і в першу чергу на Брідщину, приходять перші зразки сучасних засобів обробітку землі та збору врожаю. Селяни з ентузіазмом зустрічають новини про обробіток ґрунту, утримання худоби, розвиток кооперації.

Центром їх просвічення та захисту їх прав здебільше виступають прогресивні священики, в основному греко-католики.

І ось наприкінці 19 століття селяни сіл Дуб’є, Кадлубиська (Лучківці), Висоцько разом із своїми священиками Томою та Юліаном Дуткевичами, Теофілом Гудковським, Григорієм Купчинським засновують у березні 1899 року у м. Олесько товариство «Сільський господар», у статуті якого було покращення добробуту селян через піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів. Зусиллями священиків за сприяння сільської інтелігенції, яка була об’єднана у «Просвіті», товариство на початку 20-го століття поширюється на всю Галичину.

У 1910 році «Сільський Господар» мав вже 85 філій, 317 гуртків, 12500 членів. На Брідщині були одні з перших гуртків «СГ», великою популярністю користувався «Сільский календар», журнал «Господарський часопис», поради та рекомендації агрономів товариства. Діяльність товариства, активізація сільської інтелігенції сприяли розвитку різних форм кооперації на селі, створенню кооперативів зі збору та переробці молока, що об’єдналися у «Маслосоюз». Відділи «Маслосоюзу» створюються у кожному селі Бродівщини, ще донедавна в селах Лугове, Підкамінь, Пеняки, Маркопіль були збережені будівлі, де приймали та переробляли молоко у «Маслосоюзі».

Кожен господар відчував підтримку діячів «СГ», гуртки були популярними,лекції змістовними і цікавими, поради практичними. З упевненістю можемо стверджувати, що діяльність товариства великою мірою вплинула на розвиток сільського господарства сіл та життя сільських мешканців як Брідщини, так і всієї Галичини.

Доречно відзначити, що у Першу світову війну на теренах Брідщини два рази проходила лінія фронту, прифронтові села були вщент зруйновані, населення пройшло дві евакуації, що дуже негативно вплинуло на стан сільського господарства та його подальший розвиток. Нове відновлення «Сільського Господаря» (у польський період) відбулося у 20-х роках на що вплинули українські агрономи, об’єднані у спілці «Українських Агрономів» та допомога Галицької кооперації, яка взяла на себе фінансування товариства.

Польська влада з 21 по 39 роки хоч і не сприяла розвитку сільського господарства, однак товариство «СГ» разом із «Кооперацією», сільською інтелігенцією проводило величезну просвітницьку роботу: організовувалися численні вишколи для молоді, активно працювали різні секції – агро- та зоотехнічні, садівничо-городницькі, тощо. З 1936 року секції сільських господинь при допомозі своїх інструкторів у багатьох селах Брідщини вели курси хатнього господарства, кравецтва, птахівництва, овочівництва.

У польський період тодішня територія Брідщина організаційно входила як до Тернопільського воєводства, так і до Львівського. Броди були і центром повіту, і входили в Золочівський та інші повіти. Перед Другою світовою війною сільське господарство Бродіщини розвивалося динамічно: сталими були врожаї, продуктивність худоби, у землеробстві швидкими темпами застосовувалася механізація, з’явилися парові машини, віялки, молотарки, поодиноко на панських землях працювали перші трактори.

З приходом Радянської влади почалися різкі зміни до підходу ведення сільського господарства та розвитку територій. Хоч і не проводилася колективізація, однак селяни відчували ці зміни у всьому: в націоналізації промисловості, кооперації, забороні громадських організацій, згортанні роботи філій «СГ». Одним словом, селяни з острахом чекали майбутнього…

А воно розпочалося після 1945 року, де одразу, хоч і поодиноко у кожному селі почалося створення колгоспів. Хороший господар-селянин, якщо не пішов до колгоспу, то був нікому не потрібний. У часи Другої світової війни більше, ніж 5 місяців на Брідщині проходила лінія фронту. Як у Першу світову, понад 20 сіл були прифронтовими, їх мешканці евакуйовані, тобто більшість населення пройшли евакуацію два рази за життя. У цих прифронтових селах сильно постраждали посіви, будівлі, робочі коні були мобілізовані, на цих територіях були численні мінні поля, де нерідко підривалися селяни при їх обробітку.

На тодішній території було організовано 3 районі: Пониковицький, Бродівський, Підкамінський. Згодом Пониковицький був перейменований на Заболотцівський. Ці три райони збереглися аж до 1959 року, коли були об’єднані в єдиний район з центром у м.Броди.

На початку 50-х років було повністю колективізовано всі населені пункти. У селах проходило укрупнення господарств, одне село – один колгосп. Після цього почалося об’єднання окремих господарств, здебільшого виходячи з розташування сіл. Колгосп об’єднував 3-4 села з присілками та хуторами. Наприкінці 50-х років керівниками об’єднаних колгоспів вперше призначали-вибирали спеціалістів сільського господарства , випускників сільгосп інститутів та технікумів.

На відміну від перших голів колгоспів «двадцятип’ятитисячників» нові голови – спеціалісти зразу ж повели справу творчо, вміло, розумно, використовуючи досвід місцевих господарів та набуті знання. У господарствах розпочалося будівництво нових ферм, комор, токів, під’їзних доріг, різко підвищилися врожаї. Серед таких керівників були Л.Куляба – голова у с.Попівці, П.Кривошей – голова колгоспу у Підкамені, І.Зінченко голова колгоспу у с. Вербівчик. І.Українець – голова у с. Черниця, Г.Попов – голова у Накваші, П.Сокур – голова у с.Ясенів, І.Євенко – голова у с.Язлівчик, Войнаровський – голова с. Комарівка та багато інших.

З 1963 року О.Глазунов очолював район, який багато уваги приділяв розвитку сільського господарства, вміло добирав та розставляв керівників господарств. У цей час, завдяки його пропозиціям, керівниками господарств вперше призначали місцевих спеціалістів: так у с.Шнирів головою став Богдан Прокопчук, у Накваші очолити господарство доручили 24 річному Йосипу Мочарському, наймолодшому на той час голові колгоспу в Україні, у Вербівчику – І.Діткуну, у Поникві – А.Іськіву, в Батькві – І. Лавріну. На середину 60-х років у районі в основному територіально сформувалися господарства, яких налічувалось до 25-ти.

Особливістю сільського господарства району було те, що він єдиний в області вирощував хміль. Хмілерадгосп «Броди» був найбільшим хмелярським господарством України, його хмільники становили майже 180 га. Більшість студентів Львова тих часів добре пам’ятає «хмільні жнива» на Бродівщині, адже при відсутності механізації, обривали хміль вручну і переважно «дешевою робочою силою». Ц робили студенти, учні, працівники творчих, невиробничих професій. Тобто, як говорив місцевий дотепник, у цей час весь район був «під хмелем».

Друга особливість району – тут єдині в області почали вирощувати зелений горошок і переробляли його на місцевому консервному заводі, що був найбільшим консервним заводом на Західній Україні. З приходом на посаду директора А.Цішецького теж уродженця району, на заводі механізувли збирання та обмолот горошку, його посіви поширилися на інші райони області.

Третя особливість – із введенням нового молокопереробного заводу у 1973 році вперше в області вироблялося сухе знежирене молоко – найдефіцитніший на той час продукт, який експортувався за кордон.

У 70-80х роках район був одним з перших в області з виробництва зерна, продукції тваринництва. Завдяки зваженій кадровій політиці – керівники підбиралися з перспективою росту, продумано, з врахуванням особистих інтересів, що на той час було здебільшого рідкістю. Так, керівником сільського господарства району був з 1964 по 1984 рік І.Зінченко. Багато районних керівників були висунуті на посади в області та республіці. Наприкінці 70-х років в районі працювало 5 Героїв Праці. Першим став П.Сокур – голова колгоспу ім. Стефаника, другою – Г.Тихонюк , доярка з с. Гаї, третім – В.Щербина.

Про Володимира Щербину, який 6 жовтня 2021 року відзначив 92-річчя зупинюся окремо. Уродженець Вінничини, педагог за освітою, роботу в районі розпочав у с.Голосковичі вчителем, потім там же директором, потім у с. Топорів теперішнього Радехівського району. Педагога за покликанням, поведінкою, зумів залучити у сільське господарство тодішній керівник району і як завжди не помилився. Господарство «Прогрес» з приходом В.Щербини, яке рік-два «лихорадило», як підмінили. Чуйне ставлення до людей, справедливість, вміння почути спеціалістів швидко зробили свою справу. Приміське господарство, що відчувало брак робочої сили, стало передовим в організації праці, в технології, в оплаті праці. У господарство прийшли найуспішніші випускники вишів, колгосп став площадкою передового досвіду у всьому.

Наступним Героєм став Геннадій Попов, на той час голова господарства «Правда», якого для зміцнення відсталого приміського колгоспу було переведено із с. Накваша. Результат не забарився – керував Г.Попов аж до 1999 року. І сьогодні пониківчани вдячні йому за розуміння потреб села, за збудовані сучасну школу, палац культури, дитсадок, асфальтні дороги, газифіковані оселі, спортивні секції.

Працьовиті та розумні люди були у кожному господарстві. Вміле використання цих рис керівниками давало свої плоди. Район міцно стояв серед кращих районів області у всьому: у сільському господарстві, промисловості, культурі, освіті, спорті а керівник району став наступним героєм праці. У районі щорічно проводилися практичні семінари – по-теперішньому майстер-класи з різних питань: обробіток землі, збирання врожаю, утримання худоби, тощо. Передові керівники господарств для залучення додаткових коштів, зайнятості населення у зимовий період відкривали додаткові виробництва: консервні цехи, забійні та переробні пункти, асфальтні заводи. Перший консервний завод був побудований у Заболотцях у 1973 році, коли головою там став В. Янюка, людина невичерпної енергії, передових поглядів. Завод давав більш, ніж 50% грошових надходжень колгоспу. Різні цехи діяли у селах Гаї, Пониковиця, Лешнів, Шнирів, Язлівчик, в більшості господарств району.

У той же час за ініціативою В.Янюка та за підтримки начальника облуправління А. Байдюка, налагодилися ділові відносини з Угорщиною. Все почалося із закупівлі курчат-бройлерів, а переросло у тісну співпрацю з фірмою «ІКР-БАБОЛНА». Підприємство, що займалося вирощуванням птиці та кукурудзи, свій досвід перенесло на Львівщину, було залучено їхніх спеціалістів, високоврожайні гібриди кукурудзи, сучасна посівна техніка, дослідні поля з випробування різних сортів. Багато спеціалістів та механізаторів Брідщини проходили стажування на цій фірмі. На жаль, при відсутності збиральної та сушильної техніки, вирощування кукурудзи на зерно було сконцентровано у районі лише в колгоспі «Прогрес» та у Заболотцях, а подальша співпраця була згорнута. Спираючись на досвід угорців, В. Янюк запровадив у Заболотцях спільне вирощування молодняка ВРХ та свиней у присадибних господарствах населення, що на той час було першим провісником сучасної кооперації.

У середині 80-х років у більшість господарств керівниками прийшли місцеві спеціалісти. Так у Заболотцях став В. Вовчастий, у Лишневі – М. Глаба, у Комарівці – С. Чучман, у Накваші – Б. Мандзюк, у Ясенові – І. Онищук, у Черниці – Я. Франків, у Батькові – А. Биць, у Пеняках – М. Паталій, у Язлівчику – І. Мартиняк. Так звана «нова хвиля», маючи досвід керівництва галузями, спираючись на досягнення попередників, поряд із виробничими проблемами, впровадженням нових технологій, активно займалася розбудовою інфраструктури сіл. Особливо це пожвавилося в часи реорганізації аграрної галузі країни, коли створювалися агрокомбінати, агропромислові об’єднання, надавалася більша самостійність господарствам.

Сільське господарство району в той час очолив І. Онищук, тоді ж почалась газифікація приміських сіл, і саме агрокомбінат в особі свого будівельного відділу, яким керував В.Дідик, теж уродженець м.Броди, взяв на себе роботи з її організації та проведення. Прискореними темпами велося будівництво у селах Будинків культури, шкіл, дитсадків, житла. Вже наприкінці 80-х побутовий газ прийшов у села Корсів, Комарівка, Лешнів, що робило набагато комфортнішим життя селян та спрощувало виробництво на підсобних промислах господарств.

На фоні цього примарними були шанси на газифікацію найвіддаленіших сіл колишнього Підкаміньського району. Однак, керівник господарства в Підкемені Б. Прокопчук за порадою вихідців з Підкаменя, працівників «Львівтрансгазу» та «Укртрансгазу» підготував спеціаліста-газовщика. І, зібравши тодішніх голів колгоспів, запропонував очолити групу з газифікації А.Бицю, голові господарства у Батькові. Відтоді А.Биць разом із інженером-газовщиком П.Шаповалом за безпосередньої участі П.Гаврилюка, заступника голови райвиконкому щоденно займалися цією роботою. Проект газопроводу-відводу був повністю оплачений господарством Підкаменя. І ось, завдяки зусиллям всіх зацікавлених осіб, у 1993 році, як не дивно, газ прийшов у с. Звижень та Батьків, в 1994 – у Підкамінь і розгалуження від даного відводу у залозецькі села Зборівського району та Почаївські села Кременецького району Тернопільщини.

Не приводжу тут зведень про валові збори зерна, цукрових буряків, виробництва молока, м’яса, картоплі, овочів, якими тоді пишалися керівники господарств району та області, адже вдосталь у магазинах було лише хліба, цукру та горілки, все інше – дефіцит. У селах люди основні продукти та м’ясо і молоко виробляли завдяки присадибним ділянкам, обмежень яких на той час не було.

З часу отримання незалежності, господарства залишилися ті самі і якраз тоді було повністю завершено газифікацію сіл, прискореними темпами будувалися дороги з твердим покриттям, інші інфраструктурні об’єкти. До середини 90-х років колишні колгоспи, перейменовані в спілки, були основними суб’єктами господарювання на селі. З 1990 року на Бродівщині почали створюватися фермерські господарства. Першими у цій справі були П.Яцишин із Вербівчика, Й.Джек із Дуб’я, Р.Кісь з Лугового, П.Ломіковський з Черниці, Р.Росоловський з Попівців, М.Панас з Підгірців, І.Клим із Суховолі, Я.Гаврилюк з Висоцька, Є.Якимів з Жаркова, П.Олендій з Клекотова. В районі було зареєстровано 102 фермерських господарства, проте нині активно працюють біля 30.

У період наступної аграрної реформи, замість селянських спілок створювалися на приватній основі агрофірми, товариства, малі підприємства, тощо, на жаль більшість з них фактично припинила своє існування, а ті, що залишилися, лише рахуються на папері. У район, як і в інші регіони України, всередині двохтисячних років активно входять так звані агрохолдинги, маючи е вільні грошові кошти, часто іноземні, наймають місцевих менеджерів, які агресивно заключають договори оренди землі, обіцяють високі орендні плати, на що часто «купуються» орендодавці, а потім як вийде… Очевидці відзначають, що нерідко їм створюють дорогу як місцеві, так і обласні сільськогосподарські та землевпорядні органи, тобто йде прихована підтримка крупних землевласників. Доречно відзначити, що ними повністю витримується технологія вирощування сільгоспкультур, вчасно виплачується орендна плата, яка у багатьох випадках не є низькою.

До таких у районі належать ТзОВ «Броди-Агро», ТзОВ «Волинь-Агро», ПП «Західний Буг», ТзОВ «Агро-Сетон», ПП «Лугове», ТзОВ «Підгірці», ТзОВ «Прогрес-Плюс», ТзОВ «Щедра Нива» та інші.

Поряд з ними є місцеві сільгосппідприємства, що створені місцевими спеціалістами, які за підтримки своїх працівників зберегли основні засоби та успішно ведуть господарство. Це в першу чергу СВК ім. Стефаника с. Ясенів, яке вже більш ніж 32 роки очолює потомствений хлібороб, фаховий агроном, справедливий керівник Іван Тимофійович Мисак, заслужений працівник сільського господарства, депутат райради багатьох скликань. Як би важко йому не було в часи наступу агрохолдингів, не йдучи на жодні спокуси, що йому пропонували, він завжди спирається на своїх перевірених спеціалістів, дбає про своїх працівників та зберіг таке славне господарство.

Серед інших підприємств, що засновані місцевими, та «дають собі раду»: ПП «Галицьке» с. Конюшків (керівник І.Ю.Сех), ПП «Збіжжя» с.Язлівчик (М.І.Паськів), ПП «Урожай» с.Лешнів (В.В.Баглай), МПП «Діброва» смт Підкамінь (П.М.Нарок), ТзОВ «Сидинівка» (П.Д.Стах), ПА «Щедрий урожай» с.Ражнів (В.Гуляйгородський), ТзОВ «Агро-Вербівчик» (М.П.Яцишин). З фермерських господарств: ФГ «Дзвін» с.Попівці (керівник П.І. Паталій), ФГ «Черницький Лан» с.Суховоля (І.С.Клим), ФГ «Лешнівське» (І.П.Костишин), ФГ «Первоцвіт» с. Клекотів (П.М.Олендій).

Поряд з юридичними особами у районі діють і фізичні особи, які в селах на своїх пайових землях та присадибах вирощують овочі, фрукти, корми для ВРХ. Бродівський продовольчий ринок має повний набір продуктів місцевих виробників: від риби і до меду, від кріпцю і до малини. У районі успішно працює спілка пасічників, займаються бджолярством більш, ніж 100 господарів, у селах інтенсивно впроваджується вирощування малини та інших ягід.

Довгий час з 1995 року управління АПР у районі очолював М.Щирба, досвідчений агроном, фаховий управлінець У нього можна почерпнути як новинки технологій, методів вирощування, так і організаційних та юридичних основ ведення підприємництва.

Ось вже більше 9-ти років в с. Заболотці молодими сільськими господинями за підтримки сільського голови М.Дискант, створено обслуговуючий с\г кооператив «Покрова», що об’єднує 10 сіл району. Крім заготівлі молока, утримання пасовищ кооператив надає послуги із заготівлі кормів, збирання врожаю. Кооперативом за підтримки канадського проекту створено перші сімейні ферми з виробництва молока.

Землі с\г призначення, на яких господарюють підприємства та жителі району, як і колись, так і тепер, незмінні, лише трансформуються з одного виду в інший.

Отже, с\г земель в районі 68,9 тис.га; з них задіяно в с\г виробництві 55,6 тис.га; рілля 42,3 тис.га;

Пайовий фонд становить 35,1 тис.га; в т.ч. рілля 27,2 тис.га;

У районі вперше в області за сприяння тодішніх депутатів обласної ради було виготовлено державні акти на землю за рахунок обласного бюджету. Сьогодні повністю всі пайовики мають державні акти на земельну частку. Із всіх розпайованих земель 23,6 тис. га використовуються сільськогосподарськими підприємствами, 2,4 тис. га громадянами і лише 0,96 тис. га не використовуються в зв’язку з відсутністю спадкоємців.

Ось така аграрна Брідщина вчора, сьогодні. А що буде завтра? На сесії районної ради відзначалося, що у теперішніх умовах, коли агрохолдинги для розширення своїх землеволодінь використовують різні методи отримання паїв, не гребуючи рейдерством, відкрити ринок продажу землі передчасно,однак влада зробила по своєму. Але для успішного ходу земельної реформи насамперед треба: негайно провести суцільну інвентаризацію всіх земель (що, до речі, вже розпочато); в натурі провести розподіл земель державної, приватної та комунальної ,власності, що теж задекларовано; у кожній територіальній громаді створити резерв земель для громадських потреб (пасовищ, сінокосів, спортивних та культурно-побутових закладів, цвинтарів, індивідуального будівництва, тощо) та законодавчо їх закріпити; впорядкувати та закріпити межі всіх населених пунктів; повернути право розпорядження землями поза межами населених пунктів місцевим радам;що вже зроблено.

Аукціони з надання в оренду земель запасу слід проводити на рівні місцевих рад, а реєстрацію договорів оренди – у територіальних громадах, звільнивши орендарів від сплати мита. Новоствореним фермерським господарствам надавати землі запасу і резервного фонду місцевими радами за місцем їх реєстрації, впорядкувати методику грошової оцінки земель під господарськими будівлями та дворами і привести їх до реальної вартості; повернути дрібним товаровиробникам, що орендують до 500 га землі, спрощений режим сплати ПДВ, що існував до січня 2017 року.

Селяни в очікуванні… На жаль немає ніякого оптимізму, що земельна реформа буде проведена в їх інтересах, адже всі, прийняті до цього часу закони, не для людей, а для «Них». І може не повторитися те, що й з приходом Радянської влади – тоді забрали землю безплатно, а тепер теж заберуть, але за копійки…

Анатолій БИЦЬ,

голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Брідщини.