Додому > Культура > Апостоли українства

Апостоли українства

Нікого і нічого ми не виглядали у дитинстві так, як перших ластівочок. Особливою радістю сповнялося серце, коли під стріхою стодоли лунало оте звеселяюче: цвірінь, цвірінь! Прихід весни, нового життя, нових надій. І мої спогади пов’язані з тією найчудовішою порою року. З цим можна порівняти хіба що оте піднесення, що завітало у наші краї напередодні славного проголошення Незалежності нашої держави. Цьому передував Народний Рух. Особливого оберту він набирав у місті мого дитинства та юності – у Бродах. Коли на початку 90-х років приїжджала до батьків у Броди, на Фільварки Великі, мені моя молодша товаришка, на жаль, уже покійна, Стефа Сірко-Левенець радісно сповіщала: «Рухаємося, Славцю. Будемо колишні наші національні свята відзначати. Вже ходять активісти з нашим національним прапором. Відзначають пам’ятні місця, де пролилася кров наших повстанців. Будемо знову і знову рухатися до свободи. Така радість на серці».

Так, це відбувалося на кожному кроці. З’явилися у Бродах активісти. Очільником району став прогресивний практик та будівничий Роман Молодій, депутатом Верховної Ради – голова НРУ в Бродах Дмитро Чобіт. Надія Чернишова, завідувачка Бродівським краєзнавчим музеєм, очолила комітет «Відродження». Почався широкомасштабний процес відродження національних свят на Брідщині. Таким всенародним піднесенням у Бродах стала підготовка до третіх Шашкевичівських читань. Ще напередодні відродження Незалежності Української держави, у листопаді 1989 р. дослідники й науковці зібралися і відкрили для молодшого покоління сторінки діяльності «Руської Трійці». Це були перші читання, другі проходили у Львові у 1991 р. З часом було вирішено, що треті читання відбудуться у Бродах, в рідному краї Якова Головацького 3-5 червня 1994 року.

Пам’ятаю те всенародне піднесення, що передувало цьому святу. Мене також було запрошено на нього. Воно відбувалося в сесійній залі районної ради, а потім частково у краєзнавчому музеї та музичній школі. А найважливіша урочистість була у рідному селі Якова Головацького, у Чепелях. Я була учасницею незабутніх Шашкевичівських читань, матеріали яких були потім опубліковані у журналі «Брідщина» – у №3-4 1994р. Серед гостей і учасників свята були відомі діячі та науковці, дослідники «Руської Трійці». З деякими я була уже знайома, як наприклад, з науковими працівниками Марією Вальо, Василем Горинем, Романом Кирчівим, деякі вчилися разом зі мною на історико-філологічному відділі Львівського педінституту.

Сидячи в залі і слухаючи цікаві дослідження про широку, на той час, роботу з утвердження українського слова на території Галичини (і не тільки), я з хвилюванням згадувала, як в умовах панування Польщі, все ж таки сподвижники з поміж нашої інтелігенції старалися вносити у народне середовище напрацювання «Руської Трійці», зокрема літературні твори священника і просвітителя Маркіяна Шашкевича («Підлисся», пісня на його слова «Цвітка дрібная», вірш «Погоня»). Мій батько – Степан Павлюк, (за паспортом Стефан), одружився з Емілією, моєю, мамою, яка дуже любила і вміла співати українських пісень, перетворивши нашу хату у скромну читальню. Була там «Русалка Дністрова» і журнал «Український господар», дитячі видання «Наш приятель», «Дзвіночок», релігійний журнал «Месіонар». Я ще не ходила до школи, а вже вміла читати. Отець А.Зофійовський, який жив на вулиці Бузовій, подарував нам передплату журналу «Світ дитини». Що то була за радість! А в садочку на Фільварках Великих садівничкою була донька о. Михайла Осадци Стефанія, пізніше дружина вчителя та офіцера дивізії «Галичина» Євстахія Колодницького, який чудом вижив під Бродами, потрапив у сибірські нетрі. Але повернувся в Україну і, на жаль, не дочекався років Незалежності. Саме він, як учитель, в роки окупації пробуджував у дитячих душах національну свідомість, вчив любити все українське, так само, як пізніше його дружина Стефанія.

Хочу теплим словом згадати солістку «Бояна» панну Стефу Захарчук і нашу сусідку із Великих Фільварків Марію Стецюк, потім вивезену в Сибір. Ось саме ця еліта закладала у душах дітей національну свідомість. До речі, національне виховання в умовах окупації провадилося обдумано, в різних формах. Молодь ходила за Польщі до релігійної організації «КАЛУМ», брала участь у виступах на релігійних та всеукраїнських святах. А ось що стосується «Русалки Дністрової», дитяча пам’ять зберегла святковий концерт до цієї дати. Здається у червні 1938р., коли мені було 6 років, на Великих Фільварках у читальні «Просвіта», де нині музична школа, пам’ятаю усміхнену, з гарним личком, струнку дівчину Наталю Олійник. Її батько був дяком фільварецької церкви. Пізніше, за других совєтів, вся їхня сім’я була вивезена у Сибір. Наталя розпочала святковий концерт віршем Шашкевича «Підлисся». Потім був показаний уривок з п’єси «Невольник» під супровід пісні «Вже років із двісті, як козак в неволі». Тепер чую її у виконанні «Хореї козацької» Тараса Компаніченка. Докладно змісту постановки не пам’ятаю, а тільки той момент, як у ролі невільника був тато моєї товаришки Наді. Він ліз по драбині уявної тюрми, добиваючись на волю під супровід цієї пісні. Потім виступав дует у складі нашого сусіда Петра Павлюка, (що теж гарно співав на хорах у церкві), і нашої фільварецької артистки та співачки Марії Олійник, сестри брата Дмитра, церковного хориста. Співали пісню «Козак від’їжджає, дівчинонька плаче». І на завершення свята вірш М. Шашкевича «Погоня» та пісня «Цвітка дрібная». Співала її активна учасниця патріотичного руху серед молоді Люба Сухович, пізніше репресована та заслана у Красноярський край. Вона була провідницею серед дівчат, активістка, ходила до старшої кляси гімназії, співала акапельно. Вкінці їй не вдалося під час співу витягнути, на жаль, високу ноту. Люба розчарувалася, мотнула головою, але публіка вголос її підтримала: «Нічого, Любцю, вийшло дуже гарно…». Ніяких насмішливих реплік я не чула.

Пам’ятаю, як раз влітку вранці я чула, як з Низької вулиці прогуркотіли вози, що відправлялися на Підлисся. Як я не просила батьків, щоб поїхати з ними, мені відмовили – «Почекай, ти ще маленька!».

Вже у 90-х роках я мала можливість у районній бібліотеці читати «Русалку Дністрову» та інші видання, прислані з діаспори. Отже, слухаючи виступи на конференції про «Русалку Дністрову», я вже мала розуміння, ким на протязі років були для українського народу ці мужні просвітителі. Для конференції я написала і прочитала вірш, присвячений цій події, який отримав схвальну оцінку публіки і зараз його можна прочитати у журналі «Брідщина».

Працюючи, після приходу других совєтів в Олеську, згадуючи Шашкевичівські свята, я сама відвідала пам’ятний хрест у Підлиссі. Для мене також було дуже значущим побувати на батьківщині Я. Головацького в с. Чепелях у час святкувань 1994 року. Потім я мала зустріч у Бродівському педколеджі ім.Маркіяна Шашкевича. Пригадую святковий концерт, приурочений цій події, на якому була виконана моя пісня, що стала гімном коледжу:

Хай линуть дні за днями,
Та Броди завжди з нами.
Нам ім’я Маркіяна
Сіять зорею стане !

Мелодія до пісні моя, але професійно опрацьована викладачем музики коледжу та відомим диригентом й керівником хору «Боян» Ярославом Линівим. Також ім’я Маркіяна, будителя українського народу, його просвітницька праця були вдало відтворені у виставі за п’єсою місцевого аматора «Вода для спраглих», що надрукована окремою книгою. Хочу сказати, що великі зусилля для популяризації в коледжі імені Маркіяна Шашкевича доклав його колишній директор Іван Парасюк.

У цей час страшної війни проти московської навали має непереможну силу слово «Руської Трійці» та всіх творців українства. Тому головним залишається: Боріться! Перемагайте і будуйте могутню Україну!

Криниця слова

О «Русалонько Дністрова»,
Яка дивна твоя мова,
Яка мила , яка люба!
Віднайшлась народу згуба.

Тож підходьте до криниці
Чистої води напиться!
Джерелисто, веселково
Виграє на дні там Слово.

Йдіть же, люди з чистим серцем,
Зачерпніть води відерцем,
Долі спрагу угамуйте,
Мови дар любіть, шануйте.

Солов’їна пісня – слово
Повернулась з нетрів знову
І злітає ластів’їно
Над тобою, Україно.

Подивися «Руська Трійце» –
Брідські Чепелі це
Шану землякам складають
Згідно прадідів звичаю.

Ярослава Павлюк.

***

До речі, коли Україна скинула зі себе довге ярмо російського поневолення, у Бродах у 2014 році проходила наукова конференція «Броди на межі Галичини і Волині», до пам’ятної дати наших оборонців на майдані Гідності. Під час засідання приємно було зустрітися з колишніми учасниками Шашкевічивських читань, зокрема з Феодосієм Стеблієм. Тоді я вручила йому свою книжку про героїв Небесної сотні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *