90 – не причина сидіти вдома

90 років для історії – це мить, а для людини – довгий життєвий шлях, що не легко було пройти. За 90 років світ кардинально змінився, змінилися відносини між людьми, відбувся «технічний бум», пережито безліч знакових для України подій, котрі відійшли у далеке минуле. І щоб не втратити свою історію, варто час від часу розпитувати старше покоління про пережите…

Чи не найстарший мешканець Бродів четвертого березня святкуватиме свій 90-тий день народження. Це – Теодозій Миколайович Зварич, знаний у Бродах для тих, кому зараз від 30 до 60, як «Дозик». Але це не є образлива назва, а скоріше як хороший та перевірений вчительський бренд. У своїй родині він не єдиний довгожитель – його дід прожив 96 років, а батько 88.

Народився Теодозій Миколайович у 1930 році в селі Тетильківці, а через два роки його сім’я перебралася у Микити. На новому місці його батьки швидко облаштували господарство – побудували хату, цегельню, млин, понасаджували великі фруктові сади, тримали багато свійських тварин.

– Ми, діти, дуже вдячні своїм батькам за те, що вони так вміло вели господарство, що в дуже скрутні часи ми ніколи не були голодними. Моя мама часто допомагала харчами нашим родичам, – пригадує Теодозій Миколайович.

Т.М.Зварич був найстаршим із п’яти дітей. Коли батько повернувся з війни інвалідом, найстарший у 15-річному віці був змушений перервати навчання у школі на два роки, аби годувати сім’ю. Працював у сільському господарстві: орав, сіяв, молотив… І це все без тракторів і комбайнів, а кіньми і своїми руками.

– Коли батько видужав, я повернувся у Підкамінську школу. Згодом тата обрали головою колгоспу. Це було на день Миколая, 1949 року. Закінчив школу я досить пізно, як дитина війни – у 21 рік, були й такі, що у 24 випускалися.

 

Із своєю майбутньою дружиною Оленою Степанівною познайомився на роботі – у Суховільській школі. Вони обоє були вчителями математики. Згодом дружину призначили директором школи у Вербівчику, куди вони й переїхали. Пізніше працювали в Орихівчику, Гаях-Дітковецьких. У ті часи вчителі так і жили – при школах.Про свою дружину Олену Степанівну згадує так: «Моя розумна, ласкава, мила і кохана дружина. Я не поет і не письменник, мені важко підібрати епітети, аби описати людські якості Олени. Вона любила людей і, зокрема, дітей. У нас двоє синів – Ігор і Мирослав. На жаль, через хворобу дружина рано пішла з життя…».

Тоді ж, Т.М.Зварич перейшов працювати на посаду вчителя математики і креслення в середню школу №3 м. Броди. Одружився вдруге – з Євгенією Борисівною, подругою першої дружини, а також і колегою по роботі. «Вона теж вчитель математики. Сильний вчитель. Хороша і чуйна людина, яка рано залишилася вдовою із двома доньками, але дала їм вищу освіту. Любила і поважала не тільки своїх дітей, а й моїх…», – згадує про своє друге кохання чоловік. Прожили вони майже 30 років, але і її забрало небо…

Теодозій Миколайович знав багатьох дідусів і бабусів своїх учнів, які жили у селах Бродівського району, особливо Підкамінщини. І навіть навчав дітей топонімам тих місцевостей, де мешкали їхні родичі. Він вчив і мого тата, який вдячний цьому вчителю за закладені знання, що пригодилися йому в технікумі та інституті. Також тато пригадує, що Теодозій Миколайович акцентував увагу не на «зазубрюванні» предмету, а на вирішенні практичних задач і прикладів.

У школі Т. М. Зварич працював до 78 років, присвятивши 57 років життя системі освіти. Після виходу на пенсію почав займатися краєзнавством. Спочатку написав книжечку «Родина» про походження свого роду. Пізніше, разом із своїм колишнім учнем, який не хотів у школі вчити математику (але дуже любив історію та астрономію), Андрієм Корчаком, їздив у різні села району: досліджували цвинтарі, фігури, хрести, видавали краєзнавчі публікації, що виходили як у журналах, так і окремими книжечками. Бувало, їхній маршрут за день становив 20 кілометрів, а для такого поважного віку – це щось!

– Найбільше моє досягнення за 90 років – це те, що моя родина щаслива, що маю хороших товаришів. А також, що мої учні мене впізнають. За 90 років світ змінився. Дуже змінився клімат: із холодного, морозного на сухий і менш вигідний для сільського господарства. Досить змінені відносини між людьми. Раніше жителі сіл та невеликих містечок були більш толерантними між собою. Я дякую Богу, що можу сам себе забезпечити та брати участь в окремих дослідженнях працівників музею.

Теодозій Миколайович має чотирьох внуків, дев’ять правнуків та два праправнуки. Йому приносить велику радість, що підростає малеча. У 90 років Т.М.Зварич має гарну пам’ять, як в молодості, і мені було цікаво поспілкуватися з людиною, яка старша від мене на 70 років.

5 цікавих фактів про Теодозія Миколайовича

1. Не любив алкоголь, якщо ж вже на полюванні наполягали, то робив ножиком у яблуці невеличку ямку, і це була символічна норма.

2. Взимку ходив у шапках з власноруч впольованих зайців.

3. Коли учень на уроці, замріявшись, дивився у вікно, голосно називав його ім’я, так, що той з несподіванки підскакував мало не до стелі, і на його виправдання, що слухає, казав: «Якби ти слухав, то не підскакував би».

4. Неслухняних парубків-старшокласників приводив у майстерню, де лежав важкий шматок рельси і підіймав її на витягнуту руку, пропонуючи і їм це зробити. Лише один зміг це повторити.

5. Якщо писав щось біля дошки, а учні не слухали, міг постукати себе крейдою по лобі, щоб привернути увагу. Він не міг пояснювати предмет, коли діти були неуважні.

Ліна ВОЙТЮК.